- •1.1.1. Предмет курсу: природа та визначення міжнародної економічної діяльності
- •Закон україни Про митну справу в Україні
- •1.1.2. Відкрита економіка
- •1.1.3. Платіжний баланс: показник та фактор міжнародної економічної діяльності
- •Структура платіжного балансу
- •1.1.4. Світове господарство та міжнародний ринок
- •1.2.1. Класифікація форм міжнародної економічної діяльності
- •1.3.1. Критерії класифікації суб’єктів міжнародної економічної діяльності
- •1.3.2. Мікроекономічний рівень
- •1.3.3. Макроекономічний рівень
- •2.1.1.Торгівля товарами в системі міжнародної економічної діяльності
- •Класифікація міжнародної торгівлі товарами
- •2.1.2. Україна та міжнародні інститути регулювання торгівлі
- •2.1.3. Факторні передумови міжнародної торгівлі України
- •2.1.4. Геостратегічна специфіка національної участі в міжнародній торгівлі
- •2.2.1. Міжнародна купівля-продаж товарів
- •2.2.2. Експортна діяльність в макро- та мікроекономічному вимірах
- •2.2.3. Імпортна політика: загальні цілі та актуальні проблеми України
- •2.2.4. Реекспорт та реімпорт
- •2.2.5. Прямі та опосередковані експортно-імпортні операції
- •2.3.1. Поняття та форми товарообмінних операцій
- •2.3.2. Бартерні операції (бартерні угоди, бартер)
- •2.3.3. Торговельні компенсаційні операції
- •2.3.4. Промислові компенсаційні операції
- •2.6.1. Поняття міжнародної торгівлі послугами
- •2.6.2. Види міжнародних послуг та їх класифікація
- •2.6.3. Міжнародний ринок послуг
- •2.6.4. Особливості становлення ринку послуг у відкритій економіці України
- •2.6.5. Науково-технічний прогрес як структуроутворюючий чинник розвитку сфери міжнародних послуг
- •2.6.6. Інформаційні та електронні послуги як динамізуючий чинник міжнародної економічної діяльності
- •2.6.7. Страхові послуги в міжнародній економічній діяльності
- •2.7.1. Поняття торговельно- посередницької діяльності
- •2.7.2. Юридичне забезпечення торговельного посередництва
- •2.7.3. Класифікація суб’єктів міжнародного посередництва
- •2.8.1. Поняття міжнародних технологічних послуг
- •2.8.2. Інжиніринг
- •2.8.3. Консалтинг
- •2.8.4. Франчайзинг
- •2.8.5. Реклама в міжнародній економічній діяльності
- •2.10.1. Сучасні тенденції розвитку транспорту в контексті світової динаміки
- •2.10.2. Україна в системі міжнародних транспортних комунікацій
- •2.10.3. Геостратегічні перспективи транспортного забезпечення міжнародного співробітництва України
- •2.10.4. Морський та річковий транспорт: світові тенденції та українські реалії
- •2.10.5. Залізничний транспорт: сучасні тенденції та роль у міжнародній економічній діяльності
- •2.10.6. Міжнародні автоперевезення
- •2.10.7. Авіатранспортні сполучення: стан та перспективи розвитку
- •2.10.8. Трубопровідний транспорт України
- •2.10.9. Роль транспорту для міжнародної комерційної діяльності
- •2.11.1. Поняття та тенденції розвитку міжнародного туризму
- •З матеріалів Гаазької декларації Міжпарламентської конференції з туризму (Гаага, 10—14 квітня 1989 р.)
- •З матеріалів Гаазької декларації Міжпарламентської конференції з туризму (Гаага, 10—14 квітня 1989 р.)
- •2.11.2. Класифікація різновидів міжнародного туризму
- •2.11.3. Суб’єкти міжнародного туризму, специфіка їх цілей та діяльності
- •Туризм стає новим джерелом зростання національної економіки Китаю
- •2.11.4. Інститути та інструменти регулювання міжнародного туризму в Україні
- •Зі Статті 4. Органи державної виконавчої влади в галузі туризму Закону України «Про туризм»
- •Зі Статті 4. Органи державної виконавчої влади в галузі туризму Закону України «Про туризм»
- •2.11.5. Україна в міжнародних туристичних операціях: національна специфіка та завдання
- •З Додатка № 1 до Програми розвитку туризму в Україні до 2005 р.
- •3.1.1. Концептуальні проблеми регулювання відкритої економіки
- •3.1.2. Моделі відкритої економічної політики
- •3.1.9. Антидемпінг як фактор у конкурентній боротьбі
- •3.2.1. Міжнародний рух технологій: предмет і сучасні тенденції
- •Постіндустріальні тенденції світової економіки як фактор міжнародного співробітництва
- •Закон України «Про стандартизацію»
- •3.2.4. Технополіси в стратегії розвитку відкритої економіки
- •Науковий парк Кембриджського університету
- •Науково-промисловий парк Шеньчженя — перший китайський технополіс
- •Із закону україни «Про наукову і науково-технічну діяльність»
- •Політика єс у сфері стандартизації: методологічне значення для України
- •4.2.5. Економічна інтеграція
- •4.2.8. Прикордонне співробітництво в Україні
- •4.4.1. Завдання та умови європейської інтеграції України
- •Інтеграція на європейському континенті
- •Європейський Союз
- •Eкономічне партнерство між Україною та єс: основні засади, що їх установлює упс
- •4.4.3. Правові засади співробітництва України з єс
- •Угода про партнерство і співробітництво між Україною та єс
- •4.4.4. Україна в системі єврорегіонів
- •4.5.1. Чорноморське економічне співробітництво: сутність проекту
- •4.5.3. Чес у вимірах глобальних стратегій
- •4.5.4. Особливості та завдання участі України в чес
- •5.1.1. Сировинні ресурси в національному та світовому господарстві
- •5.1.2. Природні ресурси в системі міжнародних ринків
- •5.1.3. Види ресурсів
- •Необмежені й обмежені ресурси
- •5.1.4. Україна у світовій торгівлі сировиною
- •Загальна характеристика задоволення потреб України власними ресурсами, %
- •5.2.1. Паливний баланс у системі відкритої економіки України
- •Обсяги власного видобутку і потреба в споживанні нафти і газу
4.2.8. Прикордонне співробітництво в Україні
Прикордонні регіони часто мають специфічний статус та відіграють динамізуючу роль у процесі міжнародного співробітництва. Про це свідчить як інтеграційна практика міждержавних угруповань (наприклад таких, як ЄС, НАФТА), так і співробітництво країн, які не уклали між собою угод щодо утворення більш або менш щільних інтеграційних об’єднань. Ідеться про те, що прикордонні території в особі окремих адміністративно-територіальних одиниць, відповідних органів влади та управління можуть становити специфічну суб’єктність міжнародної економічної діяльності.
Прикордонне співробітництво можна визначити як комплекс форм та інструментів взаємодії між партнерами, які здійснюють кооперацію у сферах промисловості, сільського господарства, транспорту та комунікацій, рекреації та охорони навколишнього середовища, ведуть торгівлю, виступають інвесторами та реципієнтами капіталів, а також реалізують інші форми взаємовигідного соціально-економічного партнерства на географічно близьких територіях.
Прикордонне співробітництво є специфічною формою реалізації міжнародного поділу праці в масштабах регіонів двох або більшої кількості країн. На прикордонних територіях, з метою стимулювання взаємодії, може створюватися інфраструктура виробництва, відбуватися спільне використання ресурсної бази, проводитися робота з розвитку мережі рекреації та реалізації природоохоронних проектів. У цій формі співробітництва часто відображаються історичні контакти, які мали місце в минулому господарської діяльності, національні та інші фактори, які сприяють транскордонній взаємодії.
Прикордонне співробітництво є похідною від національних систем макроекономічного управління та загальних моделей міжнародної економічної діяльності, а також віддзеркалює тенденції глобалізації та розвитку регіональних інтеграційних процесів. Разом з тим прикордонне співробітництво доповнює та динамізує основні форми співробітництва між країнами з акцентом на максимально широкому залученні його місцевих потенціалів.
Для України, яка розташована у географічному центрі Європи та чия міжнародна інтеграційна модель поки що не має чіткої визначеності, проблема прикордонного співробітництва становить особливий інтерес. Його посилюють як ті численні господарські зв’язки українських виробників, споживачів та кооперантів, які утворилися на кордонах з іншими колишніми республіками СРСР, так і традиції прикордонного співробітництва з країнами — колишніми членами РЕВ, які прагнуть до вступу до ЄС.
Щоправда, про такі традиції можна говорити з певною умовністю: їх становлення відбувалося за часів так званої монополії держави на зовнішню торгівлю, коли міжнародне співробітництво відбувалося при жорсткому контролі з боку адміністративних органів, а підприємницька діяльність у звичному її розумінні була неможливою. Сферами прикордонного співробітництва були прямі виробничі зв’язки в рамках кооперування та спеціалізації, спільне використання природних (енергетичних, водних та інших) ресурсів, обмін науково-технічним, організаційно-адміністративним досвідом, безвалютний товарообмін, маневрування трудовими ресурсами (наприклад, при збиранні врожаю), широка взаємодія в агропромислових галузях, у процесі будівництва і використання інфраструктури виробництва та ін.
У контексті декларованого геоекономічного вибору України — інтеграції до ЄС — характерним віддзеркаленням тієї ролі, яку відіграють прикордонні зв’язки, стали положення Указу Президента України від 11 червня 1998 р. № 615/98. Так, у цьому документі, разом з констатацією інших напрямів інтеграції до ЄС на період до 2007 р., відзначається важливість розвитку механізмів регіональної інтеграції, прямих контактів між окремими регіонами нашої країни та прилеглих країн центрально-східного регіону Європи.
Трансформація соціально-економічних систем країн Центрально-Східної Європи, децентралізація управління зумовили поширення нової парадигми прикордонного співробітництва. Комерційні структури в даному регіоні, які почали з’являтися наприкінці 80-х та бурхливо розвивалися в 90-х роках, все більш активно освоювали західні ринки. Така спрямованість діяльності приватних структур відповідала геоекономічній переорієнтації колишніх членів РЕВ. На практиці це означає перехід на західноєвропейські інтеграційні стандарти, приєднання до системи західноєвропейських інститутів та створення специфічних субрегіональних моделей співробітництва, передусім Вишеградської трійки (пізніше четвірки), Центральноєвропейської ініціативи. Тому можна вважати об’єктивно обумовленим певне зниження ролі України як учасниці процесу прикордонного співробітництва, особливо зважаючи на те, що наша держава помітно забарилася на старті реформ та навіть після їх початку проводила їх явно неефективно.
Крім географічних, геополітичних факторів, наявності відповідної інфраструктури та виробничих передумов для розвитку прикордонного співробітництва мають значення фактори суб’єктивного порядку — інституційні інструменти нормативного та організаційного, передусім правового характеру. Так, однією з головних причин, яка гальмує розвиток прикордонного співробітництва з участю України, а також інших трансформаційних країн, є недосконалість законодавства.
Фактор «прикордонності» поки що мало позначився на динаміці експортно-імпортних операцій тих областей України, які межують з колишніми республіками СРСР — Росією, Білоруссю та Молдовою.
Протягом 90-х років відбувалася значна переорієнтація експортних поставок прикордонних відносно Росії Чернігівсь- кої, Сумської, Харківської, Луганської та Донецької областей до західних країн, а також до країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону. І навіть угода про співробітництво прикордонних областей між урядами України та РФ, яка була підписана в 1995 р., не сприяла скільки-небудь помітному підвищенню його ефективності.
Ті ж області, які межують з Білоруссю, — Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, а також згадана Чернігівська, мають значно менший експортний потенціал та при його нарощуванні майже не орієнтуються на партнерів у цій сусідній державі.
На структурі експортно-імпортної та виробничо-коопераційній діяльності Чернівецької, Вінницької, Одеської областей, які межують з Молдовою, також практично не позначився статус сусіда цієї маленької країни. Одещина, хоча й посідає одне з провідних місць в Україні за обсягами експортних поставок (6-те наприкінці 90-х років), мало зорієнтована на цю країну, а сама Молдова більшою мірою залежить від поставок металу та товарів з інших українських областей.
Важливий аспект прикордонного співробітництва пов’язаний з розвитком транспортної мережі. Поширеною у світі ситуацією є найбільший розвиток транспортної інфраструктури саме біля кордонів, що забезпечує зв’язок відповідних країн із зарубіжними ринками саме через прикордонні території. Причому для України актуальним є завдання інтеграції прикордонних транспортних переходів до загальнонаціональної транспортної мережі, а також до загальноєвропейських, навіть трансматерикових транспортних коридорів. Так, слід забезпечити не тільки будівництво нових та модернізацію існуючих транспортних коридорів на Заході України, а й кращі виходи таких коридорів до основної транспортної мережі України. У більшому масштабі подовжений коридор із західного кордону до східних рубежів держави, який відповідає центральному широтному маршруту Карпати—Кривбас—Донбас, можна вважати частиною транспортного Євро-Азійського коридору.
З метою динамізації процесу прикордонного співробітництва з участю України необхідно вжити таких односторонніх, а також міжнародно узгоджених заходів:
установити спрощений транскордонний режим руху товарів та послуг у межах прикордонних зон, які вироблені та споживаються в цих зонах;
забезпечити більш ліберальний режим пересування громадян прикордонних зон, що спростить не тільки гуманітарні контакти, а й трудову сезонну, тимчасову міграцію, умови наймання на прилеглих територіях сусідньої держави;
установити взаємну пільгову систему щодо окремих ви- дів міжнародної економічної діяльності на прикордонних територіях;
розробити законодавчу, нормативну базу прикордонного співробітництва на базі методологічних критеріїв Євросоюзу;
спростити регулюючі, документарні процедури для юридичних та фізичних осіб, які здійснюють транскордонні контакти та операції;
розробити механізми спільного використання природних ресурсів, а також охорони навколишнього середовища на прикордонних територіях;
створити реєстри видів та суб’єктів підприємницької діяльності на прикордонних територіях, сприяти поширенню відповідної ділової інформації;
фінансування та стимулювання розвитку транспортної інфраструктури на прикордонних територіях, підключення до відповідних європейських трансконтинентальних транспортних коридорів;
підтримати формування спрощеного механізму надання банківських кредитів, страхувальних послуг тощо.
Терміни та поняття
Спеціальний режим (згідно з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність») — режим, який застосовується до територій спеціальних економічних зон, а також до територій митних союзів, до яких входить Україна, і в разі встановлення будь-якого спеціального режиму згідно з міжнародними договорами з участю України. На практиці це означає можливість використання таких пільг та преференцій у співробітництві з іншими країнами, які не підпадатимуть під дію РНС.
Національний режим — режим економічних відносин між державами, за якого певна держава надає іноземним фізичним і юридичним особам не менш сприятливий режим економічної діяльності, ніж такий режим, який нею встановлено для своїх юридичних і фізичних осіб.
Економічна взаємозалежність — ситуація, за якої країни здатні забезпечувати найвищі темпи розвитку, а також здійснювати ефективне товарне та фінансове балансування на макрорівні в умовах національної спеціалізації та кооперування виробництва, достатньо ліберального режиму руху капіталів, інших форм міжнародної економічної взаємодії. Виникають такі нові реалії міжнародного життя, за яких посилення інтеграційних процесів та, відповідно, економічної взаємозалежності (наприклад, на регіональному рівні), є гарантом національної безпеки та можливості проведення незалежної зовнішньої політики.
Модель міжнародної економічної діяльності — теоретичне узагальнення, яке поєднує різні форми міжнародного бізнесу та національного регулювання співробітництва відповідно до певних принципів та уявлень про ефективність такого синтезу підприємницької активності, інститутів та інструментів кон’юнктуроутворення тощо як єдиної системної цілісності.
Автаркія — економічне самозабезпечення, самодостатність; стосовно національного господарства означає замкненість, ізоляцію від процесів міжнародної кооперації та поділу праці.
Терміни та поняття
Спеціальний режим (згідно з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність») — режим, який застосовується до територій спеціальних економічних зон, а також до територій митних союзів, до яких входить Україна, і в разі встановлення будь-якого спеціального режиму згідно з міжнародними договорами з участю України. На практиці це означає можливість використання таких пільг та преференцій у співробітництві з іншими країнами, які не підпадатимуть під дію РНС.
Національний режим — режим економічних відносин між державами, за якого певна держава надає іноземним фізичним і юридичним особам не менш сприятливий режим економічної діяльності, ніж такий режим, який нею встановлено для своїх юридичних і фізичних осіб.
Економічна взаємозалежність — ситуація, за якої країни здатні забезпечувати найвищі темпи розвитку, а також здійснювати ефективне товарне та фінансове балансування на макрорівні в умовах національної спеціалізації та кооперування виробництва, достатньо ліберального режиму руху капіталів, інших форм міжнародної економічної взаємодії. Виникають такі нові реалії міжнародного життя, за яких посилення інтеграційних процесів та, відповідно, економічної взаємозалежності (наприклад, на регіональному рівні), є гарантом національної безпеки та можливості проведення незалежної зовнішньої політики.
Модель міжнародної економічної діяльності — теоретичне узагальнення, яке поєднує різні форми міжнародного бізнесу та Розділ 4.4
Європейський вектор зовнішньоекономічної діяльності: резерви співробітництва як фактор перспективної інтеграційної моделі