2.2.5. Прямі та опосередковані експортно-імпортні операції

Міжнародні операції купівлі-продажу можна здійснювати як через установлення прямих, безпосередніх господарських контактів між виробниками (продавцями, постачальниками) та іноземними споживачами (покупцями), так і непрямим шляхом — через посередників. У чому полягає функціональна доцільність кожного з цих методів? Інакше кажучи, про які переваги може йти мова стосовно них конкретно?

Прямі поставки товарів та розрахунків у багатьох випадках є доцільнішими завдяки таким своїм потенційним позитивним властиво­стям, що можуть виявлятися в тій або іншій господарській ситуації:

• налагодження найбільш тісних зв’язків між постачальниками і споживачами, причому в умовах загострення конкурентної боротьби будь-які форми «прив’язки» до себе покупця створюють дуже важливі гарантії в конкурентній боротьбі з іншими постачальниками товарів на ринок;

• забезпечення економії на оплаті послуг посередників — юридичних і фізичних осіб, які не беруть участі у створенні споживчих властивостей товарів;

• маркетингове «наближення» виробника до зарубіжного ринку, а також можливість отримання про нього більшого обсягу необхідної інформації, адекватно відповідати на запити своїх зарубіжних споживачів, реагувати на коливання попиту;

• підвищення надійності та оперативності господарських зв’яз­ків з метою налагодження сталих та більш широких, ніж тільки торгівля, економічних контактів, створення ефективних технологічних моделей відтворювальної діяльності, функціональне поєднання різних циклів виробничої діяльності;

• створення передумов подальшого поглиблення міжнародної співпраці через усуспільнення форм власності, поєднання капіталів, транснаціоналізації господарювання.

Разом з тим і непрямий шлях міжнародної реалізації товарів має переваги, які зумовлюють його застосування. Його позитивними властивостями та потенційними господарськими можливостями є:

• створення важливого додаткового позитивного чинника в конкурентній боротьбі в тих випадках, коли зовнішньоторговельний посередник може забезпечити додаткові ринки збуту, ефективну рекламну кампанію, а також допускає підприємство-виробника до інформації, що є у нього, про особливості конкретних ринків, тенденції попиту тощо;

• забезпечення економії на витратах у тих випадках, коли оплата послуг посередників виявляється комерційно вигіднішою, ніж утримання у штаті спеціалізованих працівників, або відволікання службовців на невластиві їм види діяльності; за рахунок цього досягається збільшення прибутку та прискорення обігу капіталу, знижуються витрати на одиницю продукції;

• підвищення якості збутової діяльності та забезпечення її більшої оперативності завдяки використанню послуг посередників-професіоналів, передусім у тих випадках, коли здійснюються разові міжнародні операції, або коли підприємство-виробник не має достатнього досвіду зовнішньоекономічної діяльності, а також у ряді інших випадків;

• налагодження більш широких, ніж тільки збут, виробничих відносин з фірмою, що здійснює посередницькі функції, зокрема організація післяпродажного обслуговування стандартних (особливо високотехнологічних) товарів у країні збуту;

• створення передумов для вигідної концентрації капіталів безпосередніх виробників продукції і фірм, що здійснюють її рекламу, збут, післяпродажне обслуговування тощо відповідно до органічної для них спеціалізації.

Терміни та поняття

Міжнародний торговельний обіг — експорт та імпорт певної країни в сумі їхніх вартостей протягом певного часового проміжку. Найчастіше обчислюється у цінах FOB за експортними операціями (тобто в ціну товарів входять витрати на доставку, відвантаження відповідно до вимог Incoterms) та в цінах CIF за імпортними операціями (в ціну включаються витрати з перевезення і страхування товарів).

Політика регіональна (спрямована на поліпшення умов участі країни в системі міжнародної торгівлі) — комплекс заходів з боку держави з метою оптимізації розміщення експортного потенціалу та його збільшення. Передумовою П.р. є нерівномірність розміщення експортних виробництв, необхідність їх модернізації та приведення у відповідність до жорстких екологічних стандартів. П.р. пов’язує завдання міжнародної та внутрішньої економічної політики, цілі отримання валютних надходжень та соціального розвитку. Об’єктами П.р. в Україні є передусім області (які інколи об’єднують у більші економічні, територіально-виробничі комплекси) та райони. Аналогічними об’єктами в інших країнах є землі — у ФРН, штати — у США, республіки, краї, а також області — в Росії.

Субсидії (експортного виробництва) — виплати національним товаровиробникам, які експортують продукцію, з метою їх підтримки в конкурентній боротьбі та забезпечення у такий спосіб валютних надходжень. Здійснюються за рахунок бюджету у прямій (у випадках комерційної збитковості компенсується різниця між витратами та доходом) та у непрямій формі (у вигляді податкових пільг та вилучень, пільгових позик тощо).

Премії експортні — фінансово-економічні та цінові пільги, які держава, а також приватні та інші недержавні інститути надають національним експортерам під час вивезення продукції з метою стимулювання такої активності. Найтиповішою формою П.е. є податкові, митні пільги, звільнення від певних виплат, повернення акцизів на певні товари. У такий спосіб частково компенсується собівартість експортної продукції, що дає змогу продавати її за нижчими цінами.

Ембарго — інструмент міжнародної політики держави, який забороняє ввезення на власну територію або вивезення до іншої країни товарів, послуг, технологій, валютних та інших цінностей. Е. має примусовий характер або стосовно внутрішніх економічних агентів певної країни (групи країн), яка запроваджує цей режим, або стосовно інших держав, якщо є відповідні важелі тиску (політичного, якщо рішення було прийнято компетентною міжнародною структурою, наприклад Радою Безпеки ООН, військового, економічного). Е. є репресивним засобом тиску на ті уряди та країни, котрі, як вважається, становлять загрозу міжнародній безпеці, і застосовується як у мирний, так і у воєнний час.

Розділ 2.3

Україна в товарообмінних операціях