Із закону україни «Про наукову і науково-технічну діяльність»

Міжнародне наукове та науково-технічне співробітництво здійснюється через:

провадження спільних наукових досліджень, технічних і технологічних розробок на основі кооперації, спільних науково-технічних програм;

провадження досліджень та розробок за спільними координаційними угодами;

виконання робіт, передбачених угодою, однією зі сторін якої є організація іноземної держави або міжнародна організація;

спільні дослідження та розробки у міжнародних колективах спеціалістів, міжнародних інститутах та спільних підприємствах, використання власності на науковий та науково-технічний результат на основі договорів між суб’єктами наукової та науково-технічної діяльності;

взаємний обмін науковою та науково-технічною інформацією, використання об’єднаних міжнародних інформаційних фондів, банків даних;

проведення міжнародних конференцій, конгресів, симпозіумів;

взаємний обмін науковими, науково-технічними й викладацькими кадрами, студентами й аспірантами, а також через спільну підготовку спеціалістів.

Суб’єкти наукової і науково-технічної діяльності можуть брати участь у виконанні міжнародних науково-технічних програм і проектів та укладати угоди з іноземними організаціями і юридичними особами, брати участь у діяльності іноземних та міжнародних наукових товариств, асоціацій і союзів на правах їх членів, укладати контракти з іноземними організаціями та юридичними особами, брати участь у міжнародних симпозіумах та інших заходах відповідно до законодавства України.

Взагалі в сучасних умовах лібералізації міжнародно-коопе­раційних відносин унаслідок звуження можливостей державного впливу в інших напрямах значення науково-технічної політики зростає. Складність згаданого вище вибору свідчить про наявність широкого спектра вжитих у тій чи іншій країні, в ті чи інші часи підходів. Так, замість прийнятого в перші повоєнні десятиріччя в Японії курсу на залучення новітніх науково-технічних досягнень на організаційних засадах масової закупівлі патентів та ліцензій сьогодні вже більш вираженою є політика найактивнішого сприяння вітчизняним дослідженням та розробкам у галузях електротехніки, робототехніки, фундаментальній науці.

По-різному розв’язується й питання щодо рівня централізованості науково-технічного регулювання. Так, якщо у Великій Британії, що є прикладом використання відносно децентралізованих підходів, відсутнє жорстке державне планування науково-техніч­ної політики, то в Японії воно відіграє значну роль і передбачає щорічне виділення пріоритетних напрямів свого проведення.

Посилення «державницьких» принципів науково-технічного ре­гулювання як у міжнародно-коопераційній сфері, так і в загальноекономічному плані спостерігається в США. Провідними відомствами, що беруть у ньому участь, є НАСА, міністерства оборони, енергетики, охорони здоров’я, Національний науковий фонд. Варто додати до цього переліку й сам Конгрес із його комісіями та підкомісіями.

З кінця 70-х років у цій країні в розглядуваній сфері діють Комітет з координації індустріальних нововведень, Управління з науково-технічної політики та інші структури, що координують, провадять аналітичну, експертно-консалтингову роботу в багатьох напрямах.

Можна констатувати, що цілеспрямована політика в галузі науки й техніки вже перетнула національні кордони й посіла помітне місце в тактиці та довгостроковій стратегії таких організацій, як ОЕСР, ЄС (особлива роль тут належить Комісії ЄС) ЮНЕСКО та ін.

Для розв’язання важливого геополітичного завдання реальної інтеграції до європейських структур необхідно розробити та подати західноєвропейським партнерам конкретні розробки щодо участі нашої держави в науково-технічних програмах Співтовариства, які можуть зацікавити їх. Серед цих програм можна виділити регіональну програму науково-технічної кооперації «Евріка» та її окремі проекти: «Євроком» — створення нових генерацій систем комунікації та управління, «Євроматік» — розробка та налагодження виробництва електро-комп’ютерних виробів та при­ладів, «Євромат» — створення нових синтетичних матеріалів, полімерів тощо, «Єврорейл» — будівництво швидкісних залізниць. Відкритими для співробітництва є організації ЕСПРІТ — Європейська стратегічна програма наукових досліджень у галузі технології інформаційних систем, БРІТЕ — Базові дослідження у сфері промислових технологій, СПРІНТ — Стратегічна програма інновацій та передання технологій та РАСЕ — Дослідження та розробки у сфері передових технологій для Європи.

Підстави для сподівань на виникнення заінтересованості до українського економічного потенціалу є. Адже у своєму прагненні створити висококонкурентне європейське економічне угру­повання західноконтинентальні країни, фірми, корпорації зможуть користуватися значними можливостями української аерокосмічної, авіабудівельної, зварювальної індустрії.

Можливе співробітництво у сферах медичній, екологічних досліджень та впровадженні «чистих» технологій, підготовки кадрів (у рамках проектів ЕРАЗМУС та КОММЕТ) та науково-технічної кооперації (САЙЕНС).

Застосування науково обґрунтованих принципів реалізації між­народно-коопераційного процесу, широкомасштабне підключення до регіональних та глобальних програм інтернаціонального співробітництва, вибір адекватних геополітичних пріоритетів відповідно до реалій сучасного розвитку та згідно зі збалансованою концепцією загальнонаціональної та зовнішньоекономічної реформи є важливими передумовами подолання кризового стану, створення більш сприятливих умов для участі України в процесі господарської інтернаціоналізації.

Зважаючи на викладене вище та на галузево-територіальну специфіку української економіки, можна стверджувати, що найважливішими цілями організаційного регулювання науково-технічних напрямів зовнішньоекономічної політики держави на макрорівні є:

• визначення місця й ролі важелів науково-технічної політики у загальнодержавній стратегії у процесі регулювання відкритої економіки;

• визначення пріоритетних і проміжних цілей, а також методів та інструментів впливу на науково-технічну сферу міжнародного співробітництва з участю українських кооперантів;

• всебічна підтримка вітчизняних науково-технічних розробок, підтримка суб’єктів господарської діяльності щодо технічного переозброєння експортного виробництва (насамперед ідеться про такі напрями машинотехнічного експорту, як електронний, електротехнічний, авіаційний, транспортний, верстатний, а також хімічний та нафтохімічний, агропромисловий та ін.);

• активне залучення передового західного науково-технічного досвіду, продумана патентно-ліцензійна політика, сприяння суб’єк­там основної господарської ланки у придбанні іноземних технологічних розробок та створенні таких спільних міжнародних структур, що можуть прискорювати НТП в Україні;

• сприяння раціоналізації імпорту в плані абсолютного й відносного збільшення в його масі машинно-технічної продукції;

• забезпечення ефективної та розвинутої науково-технічної інфраструктури;

• забезпечення необхідного рівня участі України в міжнародних організаціях та структурах, що сприятимуть прискоренню НТП в Україні.

Визначення функцій макроекономічного балансування має від­буватися відповідно до вимог мінімальної достатності згідно з іманентними рисами самоврегульованих ринкових механізмів. При цьому зазначена «мінімальна достатність» передбачає використання властивих державі функцій забезпечення сприятливої кон’юнктури для розв’язання завдань експортної експансії та раціоналізації імпорту, іноземного інвестування. Принципово важливими та притаманними винятково державі інструментами впли­ву на міжнародно-коопераційну сферу є нормативно-правові важелі та програмно-цільові засоби втручання за чіткою галузево-об’єктною адресністю. Передусім можна наголосити на активних управлінських діях, що передбачають фінансування, створення лімітованого переліку одержувачів пільг згідно з чітко визначеними критеріями та формами їх надання заради стимулювання розвитку НДДКР з ключових напрямів НТП, експортного виробництва, згідно зі стратегічними пріоритетами української держави.

3.2.6. Стандартизація як фактор та умова міжнародного співробітництва

Політика в галузі стандартизації є одним з важливих факторів та передумов інтеграції України до системи світового господарства, засобом проведення ефективної міжнародної економічної діяльності. Взагалі міжнародна практика свідчить, що принциповими завданнями є досягнення домовленостей про взаємне визнання сертифікатів відповідності товарів, а також гармонізація стандартів країн, широке співробітництво між статистичними відомствами країн, що торгують та здійснюють кооперу­вання, реалізують інші форми економічної взаємодії.

Важливими функціями системи стандартизації та сертифікації є уніфікація параметрів економічної діяльності в Україні з міжнародними нормами, що має на меті оптимізацію умов спеціалізованого виробництва, експортної діяльності, недопущення надходження на територію України дешевої неякісної продукції іноземного походження, причому така продукція у більшості випадків створює конкуренцію продукції вітчизняного виробника.

Стаття 2 Угоди про технічні бар’єри в торгівлі СОТ визнає право урядів установлювати вимоги і технічні регламенти з метою забезпечення національної безпеки, запобігання обманній практиці, захисту здоров’я і безпеки людини, життя та здоров’я тварин або рослин, охорони навколишнього середовища. Щоправда, введення зазначених заходів потребує виконання відповідних процедур щодо оповіщення країн — торговельних партнерів, а тому досконалого обґрунтування.

Основним правовим інструментом, який регламентує політику стандартизації в країні, установлює правові й організаційні засади стандартизації та спрямований на забезпечення єдиної технічної політики у цій сфері, є Закон України «Про стандартизацію» (№ 2408-III, набув чинності в травні 2001 р.).

Згідно з цим документом, метою стандартизації в Україні є забезпечення безпеки для життя та здоров’я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля, створення умов для раціонального використання всіх видів національних ресурсів та відповідності об’єктів стандартизації своєму призначенню, сприяння усуненню технічних бар’єрів у торгівлі. А сутність державної політики у сфері стандартизації визначають такі принципи:

• забезпечення участі фізичних і юридичних осіб у розробленні стандартів та вільного вибору ними видів стандартів при виробництві чи постачанні продукції, якщо інше не передбачено законодавством;

• відкритості та прозорості процедур розроблення і прийняття стандартів з урахуванням інтересів усіх заінтересованих сторін, підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників;

• доступності стандартів та інформації щодо них для ко- ристувачів;

• відповідності стандартів законодавству;

• адаптації до сучасних досягнень науки і техніки з урахуванням стану національної економіки;

• пріоритетності прямого впровадження в Україні міжнародних і регіональних стандартів;

• дотримання міжнародних та європейських правил і процедур стандартизації;

• участі у міжнародній (регіональній) стандартизації.

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» дозволяє імпорт на територію України лише тих товарів, які за своїми технічними, фармакологічними, санітарними, фітосанітарними, ветеринарними та екологічними характеристиками не порушують мінімальних умов відповідних стандартів та вимог, що діють на території України, причому в разі відсутності національних стандартів та вимог України на певний товар застосовуються відповідні міжнародні стандарти та вимоги або іноземні стандарти та вимоги, що діють у провідних країнах—експортерах зазначених товарів.

Згідно з вітчизняним законодавством, продукція, що імпортується та підлягає обов’язковій сертифікації на території України, повинна супроводжуватися сертифікатом, який підтверджує її відповідність обов’язковим вимогам нормативних документів, що діють в Україні. Разом з тим технічна регламентація умов імпорту товарів, відповідно до міжнародних домовленостей, не повинна використовуватись з метою створення нетарифних бар’єрів у торгівлі.

Міжнародний досвід також свідчить про пріоритетність роз­в’язання проблем у сфері стандартизації стосовно проведення інтеграційних заходів. Так, на післякризовому етапі формування відкритої економіки України важливо узгодити технологічні параметри розвитку національної економіки, моделі її міжнародної спеціалізації з тими, що діють у Євросоюзі, а також на території країн СНД.

Важливою функцією держави є уніфікація режиму міжнародної економічної діяльності, і передусім торгівлі. Зокрема, необхідний інструмент регулювання експортно-імпортних опе­рацій — товарний класифікатор, який є підставою для застосування інструментів тарифного і нетарифного регулювання міжнародної торгівлі, здійснення митного оформлення товарів, ведення статистики міжнародної торгівлі. В Україні було прийнято Постанову Кабінету Міністрів «Про Українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності» (№ 1354 від 31 серпня 1998 р., із пізнішими змінами), згідно з якою було введено в дію державний класифікатор ДК 017-98 «Україн- ська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності» (УКТЗЕД) — єдину митно-статис­тичну номенклатуру зовнішньоекономічної діяльності.