З матеріалів Гаазької декларації Міжпарламентської конференції з туризму (Гаага, 10—14 квітня 1989 р.)

1. Туризм може бути ефективним засобом сприяння соціально-економічному зростанню для всіх країн, якщо одночасно вживаються необхідні заходи з метою вирішення найбільш термінових національних завдань і досягнення національною економікою прийнятного рівня самозабезпеченості, за якого країна не повинна витрачати більше того, що вона сподівається отримати від туризму.

2. Відповідно потрібно вживати, зокрема, таких заходів (якщо потрібно, то за допомогою різних форм двосторонньої і багатосторонньої технічної співпраці) для забезпечення того, щоб:

а) були створені надійна інфраструктура й основні об’єкти;

б) були створені навчальні заклади для задоволення потреб туристської індустрії в персоналі на різних рівнях;

в) туризм становив частину комплексного плану розвитку країни нарівні з іншими пріоритетними секторами, сільським господарством, промисловістю, охороною здоров’я, соціальним забезпеченням, освітою та ін.;

г) розвиток внутрішнього туризму стимулювався би так само, як і розвиток міжнародного туризму. Міцна база внутрішнього туризму була б великою перевагою, яка б сприяла розвитку міжнародного туризму в країні;

д) навіть при плануванні внутрішнього туризму розроблявся б під- хід на територіальній основі з урахуванням загального плану розвитку для формування збалансованого і комплексного зростання на благо су- спільства;

е) завжди ретельно враховувалася загальна здатність природного, фізичного і культурного навколишнього середовища, місць призначення до прийому туристів (пропускна спроможність).

2.11.2. Класифікація різновидів міжнародного туризму

Критерієм, згідно з яким у міжнародній практиці відрізняють туризм від інших видів подорожей, є часові характеристики перебування за кордоном: туристом вважається людина, яка перебувала хоча б ніч у країні перебування.

Далі розглянемо класифікацію власне видів туризму, а також критерії такої класифікації.

Згідно з формальним та функціональним підходами можна класифікувати різновиди міжнародного туризму у такий спосіб.

Відповідно до визначальних цілей отримувачів туристичних послуг:

• культурно-пізнавальний;

• оздоровчо-рекреаційний;

• науково-діловий.

Такі види туризму різняться за своїми цілями і, відповідно, характером організації та обслуговування, послугами та су- путніми товарами, що реалізуються. Але немає і жорсткого розмежування зазначених видів туризму. Туристи, які приїха- ли до країни з культурно-пізнавальними цілями, можуть користуватися оздоровчими послугами. Те саме стосується й іноземних бізнесменів та науковців. Туристам, головною метою яких є відпочинок, може бути надана культурна програма заходів.

Залежно від характеру організації та інтенсивності обслуговування:

• організований або плановий;

• неорганізований або самодіяльний.

За організованого (планового) туризму має місце більш або менш широка участь в організації туристичних заходів спе- ціалізованих посередницьких фірм та агентств відповідно до спеціальних турів, програм або традиційних схем приймання туристів. Неорганізований (самодіяльний) туризм — це при- їзд окремих туристів чи туристських груп, які не користують- ся посередницькими послугами спеціалізованих туристичних фірм.

Відповідно до кількості та взаємної пов’язаності отримувачів туристичних послуг:

• індивідуальний;

• сімейний;

• груповий.

Послуги, що надаються іноземним туристам, можуть різнитися залежно від того, йдеться про сім’ю (можливо з дітьми), що приїхала на відпочинок, чи про групу туристів або одну окрему людину.

Хартія туризму, яка була затверджена в 1985 р. на VI сесії Генеральної асамблеї Всесвітньої організації з туризму, містить такі вимоги до держав щодо лібералізації туристичного статусу:

а) дозволяти туристам — громадянам своєї країни й іноземним туристам пересуватися вільно по країні, якщо це не суперечить яким-небудь обмежувальним заходам, що були прийняті в національних інтересах відносно певних районів території,

б) не допускати будь-яких дискримінаційних заходів стосовно ту- ристів,

в) давати туристам можливість швидкого доступу до адміністративних і юридичних служб, а також представників консульств і надавати в їх розпорядження внутрішні і зовнішні суспільні засоби зв’язку,

г) сприяти інформуванню туристів з метою створення умов для розуміння звичаїв місцевого населення в місцях транзиту і тимчасового перебування.