Зі Статті 4. Органи державної виконавчої влади в галузі туризму Закону України «Про туризм»

Місцевими органами державної виконавчої влади в галузі туризму є відповідні структурні підрозділи у складі органів державної виконавчої влади в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Сева- стополі, які підпорядковані цим органам влади та Державному комітету України з туризму. У разі необхідності в місцях пріоритетного розвитку туризму зазначені органи можуть створювати представництва (бюро).

Повноваження місцевих органів державної виконавчої влади в галузі туризму визначаються положеннями про них, які затверджуються місцевими органами державної виконавчої влади за погодженням з Державним комітетом України з туризму.

У Законі «Про туризм» закладено положення про створення Національної ради з туризму, яка має бути позавідомчим колегіальним органом, створеним з метою координації діяльності міністерств і відомств України в галузі туризму. Це пов’язано з прагненням забезпечити незалежний та неупереджений погляд на актуальні проблеми галузі, який би синтезував підходи, властиві як спеціалізованому бізнесу, так і владному апарату.

Основним практичним суто адміністративним інструментом впливу на туристичний ринок у країні є ліцензування туристичної діяльності, яке здійснює Державний комітет України з туризму (або місцеві органи державної виконавчої влади в галузі туризму, якщо Держкомтуризм делегував їм таке право).

Згідно з Законом України «Про туризм» (Стаття 13), ліцензуванню підлягають такі види туристичної діяльності:

• організація прийому та обслуговування іноземних туристів в Україні (іноземний туризм);

• організація прийому та обслуговування вітчизняних туристів в Україні (внутрішній туризм);

• організація туристичних поїздок за межі України (зарубіжний туризм);

• екскурсійна діяльність;

• організація масового та оздоровчо-спортивного туризму.

У суб’єктному аспекті під таке ліцензування (Ст. 14) підпадають туристичні агентства, бюро подорожей, бюро екскурсій, екскурсійні бюро, бюро з прийому туристів, туристичні оператори, готелі, мотелі, кемпінги, туристичні комплекси і бази, інші юридичні особи незалежно від форм власності та фізичні особи, що здійснюють туристичну діяльність, передбачену їх статутами або положеннями. Передбачено також обов’язкову сертифікацію готельних послуг та послуг харчування (Ст. 15).

Закон «Про туризм» установлює обов’язковий порядок страхування туристів (медичного та від нещасного випадку) суб’єк­тами туристичної діяльності на основі угод зі страховими компаніями, які мають право на здійснення такої діяльності (Ст. 17). У ньому міститься регламентація порядку забезпечення безпеки туристів і виконання відповідних робіт, зокрема Державної спеціальної аварійно-рятувальної служби (Статті 26—28).

Найбільш змістовним та розгорнутим документом щодо туристичної сфери серед усіх, що були розроблені та офіційно затверджені в Україні, є Програма розвитку туризму в Україні до 2005 р., що була затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. Програма містить ґрунтовні оцінки наявного в Україні потенціалу, визначає пріоритети, встановлює етапність виконання конкретних завдань. Щоправда, час спливає, а багато запланованих заходів так і залишаються лише на папері.

Але в програмі є ряд важливих положень, які характеризують її як конструктивну та корисну. Передусім програмою визнається, що туризм посідає незначне місце в економіці України порівняно з державами розвинутого туризму. Надходження від туристичної діяльності становлять в обсязі внутрішнього валового продукту держави лише близько одного відсотка.

Разом з тим у документі відображено й розуміння того, що «туризм може й повинен стати одним з найефективніших засобів виходу країни з тяжкого економічного становища, стимулювання ринкових відносин, активного впливу на розвиток суміжних галузей національної економіки, зайнятість населення, захист навколишнього середовища, поліпшення роботи з охорони пам’я­ток історії та культури, підвищення фізичного та культурного рівня населення»¹.

Програма передбачає створення сприятливих умов для входження туристичної галузі України до світового туристичного ринку, що потребує забезпечення на національному рівні відповідної комфортабельності для туристів, упровадження системи стандартів їх обслуговування, гарантій безпеки тощо.

Основними завданнями, які необхідно розв’язати, Програмою задекларовані такі:

• забезпечення пріоритетного розвитку туристичної галузі з урахуванням державних інтересів і відповідно до законодавства України та норм міжнародної туристичної практики;

• підготовка законодавчих та інших нормативних актів, що сприятимуть подальшому розвитку туризму;

• удосконалення організаційної структури галузі, управління нею та її регулювання;

• створення розвинутої інфраструктури туризму;

• освоєння туристично-рекреаційних зон, територій і туристичних центрів;

• визначення напрямів інформаційно-рекламної діяльності, орга­нізації маркетингової та екскурсійно-методичної служб;

• стимулювання туристичної діяльності через установлення пільгового фінансування та кредитування;

• формування кваліфікованого кадрового та наукового потенціалу галузі, створення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації туристичних кадрів;

• розроблення принципів і механізму провадження туристичної діяльності з урахуванням необхідності забезпечення ефективного природокористування та охорони навколишнього середовища.

Програмою розвитку туризму в Україні до 2005 р. передбачено розв’язання і ряду інших практичних завдань, а саме:

• щорічне проведення в Україні Міжнародного туристичного салону; широке залучення до участі в ньому потенційних туристичних партнерів із зарубіжжя;

• регулярна участь у біржах, салонах, ярмарках, інших міжнародних туристичних заходах, що проводяться в зарубіжних країнах;

• розширення мережі національних природних парків;

• забезпечення розвитку інфраструктури туризму в:

• залізничних (Ягодин, Чоп, Вадул-Сірет, Кучурган, Зернове, Козача-Лопань),

• морських (Ялтинський морський торговельний порт, Ізмаїльський морський торговельний порт),

• повітряних (Одеський аеропорт, Київський аеропорт «Жуляни»),

• автомобільних (Ужгород, Тиса, Шегині, Порубне, Кучурган, Могилів-Подільський, Доманове, Новоазовськ, Бачівськ, Гоптівка) пунктах перетину державного кордону України.

У документі справедливо відзначається необхідність поєднання потенціалів державного і приватного секторів індустрії подорожей та оздоровлення населення, державних, колективних та змішаних туристичних корпорацій, приватних фірм. Причому як основні джерела фінансування витрат, пов’язаних з модерніза- цією та реконструкцією об’єктів туризму, розглядаються кошти суб’єктів туристичної діяльності, для яких державою з метою збільшення надходжень від реалізації робіт і послуг створюватимуться сприятливі умови господарювання.

Безумовно правильними слід визнати ідеї щодо поширення акціонування, господарювання на умовах оренди, створення підприємств малого та середнього бізнесу, необхідності ліквідації монополії державних структур та поступової децентралізації управління туристичної діяльності.

Важливими інструментами стимулювання розвитку туризму в Україні є підтримка та розвиток мережі традиційних маршрутів для іноземних і вітчизняних туристів, забезпечення безпеки туристів, охорона навколишнього природного середовища, стандартизація та сертифікація туристичних послуг, запро­вадження системи єдиної державної статистики туристичної галузі.

На жаль, слід зазначити, що навіть після 10 років незалежного існування України так і не відбулося реального впровадження задекларованих принципів розвитку туризму, зокрема туризму міжнародного. Відтак не було і підстав для повної імплементації прийнятих законодавчих норм щодо туризму. Разом з тим навіть у Гаазькій декларації Міжпарламентської конференції з туризму міститься положення про те, що Уряди повинні забезпечити базову інфраструктуру для розвитку туризму і вжити спеціальних заходів з підтримки індустрії туризму, що «зароджується», особливо малих підприємств і в регіонах, що розвиваються. Ця підтримка може набувати форми прямих капіталовкладень, фінансових стимулів для приватних капіталовкладень, а також витрат на рекламно-інформаційну діяльність. Отже, цілеспрямована підтримка туристичної галузі в Україні вповні відповідала б загальновизнаним у світі міжнародним нормам.