- •1.1.1. Предмет курсу: природа та визначення міжнародної економічної діяльності
- •Закон україни Про митну справу в Україні
- •1.1.2. Відкрита економіка
- •1.1.3. Платіжний баланс: показник та фактор міжнародної економічної діяльності
- •Структура платіжного балансу
- •1.1.4. Світове господарство та міжнародний ринок
- •1.2.1. Класифікація форм міжнародної економічної діяльності
- •1.3.1. Критерії класифікації суб’єктів міжнародної економічної діяльності
- •1.3.2. Мікроекономічний рівень
- •1.3.3. Макроекономічний рівень
- •2.1.1.Торгівля товарами в системі міжнародної економічної діяльності
- •Класифікація міжнародної торгівлі товарами
- •2.1.2. Україна та міжнародні інститути регулювання торгівлі
- •2.1.3. Факторні передумови міжнародної торгівлі України
- •2.1.4. Геостратегічна специфіка національної участі в міжнародній торгівлі
- •2.2.1. Міжнародна купівля-продаж товарів
- •2.2.2. Експортна діяльність в макро- та мікроекономічному вимірах
- •2.2.3. Імпортна політика: загальні цілі та актуальні проблеми України
- •2.2.4. Реекспорт та реімпорт
- •2.2.5. Прямі та опосередковані експортно-імпортні операції
- •2.3.1. Поняття та форми товарообмінних операцій
- •2.3.2. Бартерні операції (бартерні угоди, бартер)
- •2.3.3. Торговельні компенсаційні операції
- •2.3.4. Промислові компенсаційні операції
- •2.6.1. Поняття міжнародної торгівлі послугами
- •2.6.2. Види міжнародних послуг та їх класифікація
- •2.6.3. Міжнародний ринок послуг
- •2.6.4. Особливості становлення ринку послуг у відкритій економіці України
- •2.6.5. Науково-технічний прогрес як структуроутворюючий чинник розвитку сфери міжнародних послуг
- •2.6.6. Інформаційні та електронні послуги як динамізуючий чинник міжнародної економічної діяльності
- •2.6.7. Страхові послуги в міжнародній економічній діяльності
- •2.7.1. Поняття торговельно- посередницької діяльності
- •2.7.2. Юридичне забезпечення торговельного посередництва
- •2.7.3. Класифікація суб’єктів міжнародного посередництва
- •2.8.1. Поняття міжнародних технологічних послуг
- •2.8.2. Інжиніринг
- •2.8.3. Консалтинг
- •2.8.4. Франчайзинг
- •2.8.5. Реклама в міжнародній економічній діяльності
- •2.10.1. Сучасні тенденції розвитку транспорту в контексті світової динаміки
- •2.10.2. Україна в системі міжнародних транспортних комунікацій
- •2.10.3. Геостратегічні перспективи транспортного забезпечення міжнародного співробітництва України
- •2.10.4. Морський та річковий транспорт: світові тенденції та українські реалії
- •2.10.5. Залізничний транспорт: сучасні тенденції та роль у міжнародній економічній діяльності
- •2.10.6. Міжнародні автоперевезення
- •2.10.7. Авіатранспортні сполучення: стан та перспективи розвитку
- •2.10.8. Трубопровідний транспорт України
- •2.10.9. Роль транспорту для міжнародної комерційної діяльності
- •2.11.1. Поняття та тенденції розвитку міжнародного туризму
- •З матеріалів Гаазької декларації Міжпарламентської конференції з туризму (Гаага, 10—14 квітня 1989 р.)
- •З матеріалів Гаазької декларації Міжпарламентської конференції з туризму (Гаага, 10—14 квітня 1989 р.)
- •2.11.2. Класифікація різновидів міжнародного туризму
- •2.11.3. Суб’єкти міжнародного туризму, специфіка їх цілей та діяльності
- •Туризм стає новим джерелом зростання національної економіки Китаю
- •2.11.4. Інститути та інструменти регулювання міжнародного туризму в Україні
- •Зі Статті 4. Органи державної виконавчої влади в галузі туризму Закону України «Про туризм»
- •Зі Статті 4. Органи державної виконавчої влади в галузі туризму Закону України «Про туризм»
- •2.11.5. Україна в міжнародних туристичних операціях: національна специфіка та завдання
- •З Додатка № 1 до Програми розвитку туризму в Україні до 2005 р.
- •3.1.1. Концептуальні проблеми регулювання відкритої економіки
- •3.1.2. Моделі відкритої економічної політики
- •3.1.9. Антидемпінг як фактор у конкурентній боротьбі
- •3.2.1. Міжнародний рух технологій: предмет і сучасні тенденції
- •Постіндустріальні тенденції світової економіки як фактор міжнародного співробітництва
- •Закон України «Про стандартизацію»
- •3.2.4. Технополіси в стратегії розвитку відкритої економіки
- •Науковий парк Кембриджського університету
- •Науково-промисловий парк Шеньчженя — перший китайський технополіс
- •Із закону україни «Про наукову і науково-технічну діяльність»
- •Політика єс у сфері стандартизації: методологічне значення для України
- •4.2.5. Економічна інтеграція
- •4.2.8. Прикордонне співробітництво в Україні
- •4.4.1. Завдання та умови європейської інтеграції України
- •Інтеграція на європейському континенті
- •Європейський Союз
- •Eкономічне партнерство між Україною та єс: основні засади, що їх установлює упс
- •4.4.3. Правові засади співробітництва України з єс
- •Угода про партнерство і співробітництво між Україною та єс
- •4.4.4. Україна в системі єврорегіонів
- •4.5.1. Чорноморське економічне співробітництво: сутність проекту
- •4.5.3. Чес у вимірах глобальних стратегій
- •4.5.4. Особливості та завдання участі України в чес
- •5.1.1. Сировинні ресурси в національному та світовому господарстві
- •5.1.2. Природні ресурси в системі міжнародних ринків
- •5.1.3. Види ресурсів
- •Необмежені й обмежені ресурси
- •5.1.4. Україна у світовій торгівлі сировиною
- •Загальна характеристика задоволення потреб України власними ресурсами, %
- •5.2.1. Паливний баланс у системі відкритої економіки України
- •Обсяги власного видобутку і потреба в споживанні нафти і газу
1.1.3. Платіжний баланс: показник та фактор міжнародної економічної діяльності
З макроекономічного погляду головним критерієм ефективності міжнародної економічної діяльності є її вплив на динаміку реального зростання ВВП як у коротко-, так і в довгостроковій перспективі. Цей вплив виявляється через комплексну та динамічну оцінку усіх складових зазначеної діяльності, які в термінах офіційної статистики виступають як складові та фактори формування статей платіжного балансу країни.
Платіжний баланс — це результуюча сума усіх міжнародних грошових угод та платежів, які здійснюються між резидентами певної країни, у тому числі між усіма верствами населення, комерційними структурами та державними установами, з відповідними агентами за кордоном, тобто із резидентами інших країн.
З погляду національної грошової системи та узагальнюючої фінансової звітності платіжний баланс відображає фінансовий бік усієї міжнародної економічної діяльності в широкому її розумінні та є сумою операцій, що породжують попит та пропозицію на іноземну валюту. Він охоплює всі доходи, які отримують громадяни держави від фізичних та юридичних осіб з інших держав, та усі виплати, які роблять резиденти певної держави назовні.
Оптимізація платіжного балансу країни має велике значення для поліпшення умов функціонування економіки в цілому, оптимізації міжнародної економічної діяльності загалом та її окремих компонентів. Тому національні уряди, проводячи макроекономічну політику, повинні враховувати ті обмеження та вимоги, які висувають завдання формування платіжних балансів.
У чому полягають ці обмеження та вимоги? Насамперед вони пов’язані з суперечностями між об’єктивними цілями розвитку реального сектору — промисловості, сфери обслуговування, сільського господарства та вимогами стабільного функціонування сектору монетарного — передусім нульового або обмеженого зростання грошової маси, стабільності цін.
Структура платіжного балансу
Платіжний баланс є результуючим записом усіх міжнародних економічних операцій для певної країни. Інакше кажучи, йдеться про всі угоди та трансакції між резидентами та нерезидентами протягом певного періоду.
Платіжний баланс можна поділити, так би мовити, вертикально, виділивши дві його половини — дебет і кредит. У першому випадку маємо приплив благ (товарів та послуг) до певної країни за зворотного руху платіжних засобів. У другому — відплив благ, за що резиденти країни отримують відповідні платежі.
Своєрідний горизонтальний поділ платіжного балансу відображає його склад за типами операцій, які він охоплює. Це — експорт та імпорт товарів та послуг, трансферти, рух капіталів та фінансових інструментів.
У спрощеному вигляді структуру платіжного балансу можна подати так (табл. 1):
Таблиця 1
Структура платіжного балансу
Кредит |
Дебет |
І. Рахунок поточних операцій |
|
Експорт товарів |
Імпорт товарів |
Сальдо балансу зовнішньої торгівлі |
|
Експорт послуг |
Імпорт послуг |
Доходи від інвестицій за кордоном |
Перекази прибутків від іноземних інвестицій за кордон |
Поточні трансферти за кордон |
Поточні трансферти з-за кордону |
Сальдо балансу поточних операцій |
|
ІІ. Рахунок капіталу (операцій з капіталом та фінансовими інструментами) |
|
Інвестиції з-за кордону |
Інвестиції за кордон |
Отримані довготермінові й короткотермінові кредити |
Надані довготермінові й короткотермінові кредити |
Позики в іноземних урядів |
Збільшення офіційних резервів |
Результат (загальний кредит), включаючи пропуски та помилки, статистичне розходження |
Результат (загальний дебет), включаючи пропуски та помилки, статистичне розходження |
Примітка: Сальдо розраховується як результат лівої колонки мінус результат правої колонки.
Отже, платіжний баланс складається з двох частин. Ними є:
1. Рахунок поточних операцій.
2. Рахунок руху капіталів.
1. Рахунок поточних операцій (current account). Це — розділ міжнародного рахунку країни (платіжного балансу), який відображає рух за кордон та з-за кордону товарів, послуг та трансфертних платежів. Він охоплює товарний експорт та імпорт, витрати на купівлю послуг (як факторних1, так і нефакторних), зокрема таких, що супроводжують товарну торгівлю, а також незалежних від неї — туризм, страхування тощо.
Рахунок поточних операцій, у свою чергу, складається з двох частин: а) рахунку торгівлі та б) рахунку невидимої торгівлі.
а) Рахунок торгівлі містить інформацію про експорт та імпорт товарів (експорт товарів означає приплив грошових коштів та створює статтю кредиту; імпорт товарів означає відплив грошових коштів та створює статтю дебету).
Рахунок торгівлі наповнюють дані про експорт та імпорт товарів. Якщо експорт товарів перевищує імпорт, кажуть про позитивне (додатне) сальдо торговельного балансу (таке перевищення є типовим для ряду країн з висококонкурентним виробництвом, наприклад для Німеччини, від якої інші країни домагаються знизити позитивне сальдо; іншій типовій моделі з додатним сальдо товарної торгівлі відповідає ситуація в країнах — експортерах енергетичних та ряду сировинних ресурсів, зокрема таких, як Росія, члени ОПЕК).
Якщо експорт країни є меншим, ніж імпорт, слід констатувати від’ємне сальдо товарної торгівлі. На кризовому етапі в Україні в 90-х роках ХХ ст. типовим було саме від’ємне сальдо товарної торгівлі. Таке негативне сальдо може компенсуватися іншими статтями платіжного балансу, наприклад за рахунок збільшення державного боргу.
Результуюче додатне чи від’ємне сальдо міжнародної торгівлі для певної країни складається з окремих компонентів — результатів торгівлі з конкретними країнами (блоками країн). Такі результати можуть взаємно компенсувати один одного (скажімо, коли позитивне сальдо торгівлі з однією країною «погашає» негативне сальдо торгівлі з іншою) або, навпаки, створювати кумулятивний ефект на певному напрямку (напрямках) міжнародної торгівлі окремої країни.
б) Рахунок невидимої торгівлі відображає надання послуг споживачам за кордоном та придбання послуг резидентами в нерезидентів, а також трансферти. Його наповнюють такі складові:
виробничі послуги;
транспортні послуги;
туризм;
прибуток на інвестиції;
трансферти.
Для України типовою ситуацією є перевищення показниками експорту послуг показників імпорту послуг. Передусім це пов’язано з транзитним статусом держави та наявністю торговельного флоту, що надає Україні статус «транспортної держави». Мате- ріальні передумови спеціалізації України на експорті послуг становлять нафто- та газопроводи, які пролягають територією держави, а також рухомий транспортний склад, передусім Чорноморського морського пароплавства, Дунайського пароплавства. Відтак додатне сальдо невидимої торгівлі частково компенсує традиційно від’ємне сальдо товарної торгівлі України.
Проблема транзиту є одним з важливих пунктів геостратегічної конкуренції між країнами. Так, побудований в Україні Одеський нафтотермінал разом з нафтопроводом Одеса—Броди є одним з конкуруючих варіантів транспортування каспійської нафти, який передбачає транзит нафти територією Грузії та подальшим її транспортуванням танкерами через Чорне море (варіант — транспортування нафти дном Чорного моря). Крім Грузії, до цього варіанта прихильно ставиться й стратегічний видобувач нафти — Азербайджан.
Альтернативним каналом транспортування нафти є російський, «північний шлях», а також варіанти її транзиту територією Туреччини — «південний шлях».
У зв’язку з торгівлею послугами використовують термін «чисті послуги». Це — виплати за послуги, що надаються резидентами їх споживачам за кордоном, мінус виплати за послуги закордонних суб’єктів господарювання, що надаються резидентам.
Поточні трансферти — це перекази коштів до інших країн (їх отримання з інших країн) без одержання за них певних благ у вигляді товарів та послуг.
Фінансовий результат торгівлі товарами та послугами та міжнародних трансфертів відображає рахунок поточних операцій.
2. Рахунок руху капіталів — це розділ міжнародного рахунку країни, який відображає рух кредитних ресурсів та фінансових активів за кордон та з-за кордону.
Рахунок руху капіталів складається з трьох частин: а) рахунка руху довгострокового капіталу; б) рахунка руху довготермінового капіталу та в) рахунка руху резервів.
а) Рахунок руху довгострокового капіталу відображає зміни довгострокових інвестицій. Зокрема, інвестиції, що здійснюються іноземними громадянами, фірмами до економіки певної країни, становлять кредит (репатріація прибутку з цих інвестицій належить до дебету). Відповідно, інвестиції, що вивозяться за кордон, — це дебет, а прибуток з них — кредит. (До речі, об’єднаний баланс рахунку поточних операцій та рахунку руху довгострокового капіталу називають основним балансом.)
б) Рахунок руху короткотермінового капіталу відображає переміщення інструментів грошового ринку між певною країною та рештою світу. Наприклад, такий рух можуть забезпечувати вклади іноземців у вітчизняні банки та вклади резидентів у закордонні банки. У сучасному світі рух короткотермінового капіталу відрізняється особливо високим динамізмом. Цей рух залежить від рівня залікової ставки, прибутковості на «короткі» інвестиції (звичайно, мають значення й міркування безпеки, наявності або відсутності необхідних бізнесові гарантій).
З технічного погляду значною мірою саме нестабільність умов формування платіжних балансів ряду країн Південно-Східної Азії за цією статтею стала першим поштовхом до світової фінансової кризи 1997—1998 рр.
в) Рахунок руху резервів фіксує збільшення або зменшення золотовалютного резерву країни (його має більшість країн світу) або міжнародної заборгованості (певній країні з боку інших країн, або навпаки — цієї країни іншим країнам). Отже, резерви можуть використовуватися з метою покриття дефіциту в поточних розрахунках (наповнюватися у разі профіциту). Золотовалютні резерви можуть стати своєрідним валютним «балансиром»: центральний банк (в Україні — НБУ) може час від часу продавати (закуповувати) інші валюти (золото щодо цього значно втратило свою роль) з метою підтримання бажаного з його погляду курсу власної валюти.
Отже, загальний рух капіталів наповнюють такі складові:
відплив капіталів;
приплив капіталів;
результати угод за урядовими резервами.
Платіжний баланс, згідно з чітким семантичним розумін- ням, означає, що сумарний дебет дорівнює сумарному кредиту. У цьому зв’язку часто використовувані економістами терміни «сальдо платіжного балансу», «дефіцит платіжного балансу» слід вважати як мінімум умовностями. Адже баланс, за своїм визначенням, означає нульове сальдо. Фактично «дефіцитність» або «профіцитність» платіжного балансу — це зведення останнього з використанням боргів, витрачанням резервів або, навпаки, з наданням позик та з нагромадженням резервів.
Сама по собі констатація такого дефіциту або профіциту не означає того, що певна політика уряду є «неправильною» чи, навпаки, «правильною», хоча більшість урядів вважає дефіцит явищем небажаним, а МВФ навіть пов’язує надання позик або їх реструктуризацію із профіцитністю політики платіжного балансу. Цілком можливим вибором є отримання коштів у кредит та використання їх з ефектом, що перевищує відсоток за кредитом. Утім, практика останніх десятиліть свідчить про те, що чим більшою мірою в політиці уряду проявляється ідея «опори на власні сили», тим менш вірогідними для відповідної країни є фінансові ускладнення в подальшому (хоча, звичайно, у цього правила є винятки).
Узагалі квінтесенцією економічної теорії та практичною регулятивною метою є пошук такого стану балансу цілей оптимізації та вимог монетарного і реального секторів, за якого створюються оптимальні умови саморозвитку відтворювального комплексу в державі.
Засобами впливу на умови формування платіжного балансу є девальвація та ревальвація.
Девальвація національної валюти в короткотерміновій перспективі сприяє збільшенню експорту завдяки тому, що експортна продукція у стабільному ціновому номіналі в національній валюті за умови відносного знецінення національної валюти матиме нижчі номінальні ціни в іноземних валютах. Девальвація національної валюти в короткотерміновій перспективі погіршує умови імпорту, оскільки імпортна продукція в стабільних валютних цінах за умови відносного знецінення національної валюти матиме вищі цінові номінали на внутрішньому ринку. Ревальвація — зворотне стосовно девальвації явище — має, як правило, протилежні наслідки.
Щоправда, нестабільність національної валюти може погіршити умови руху капіталів через погіршення в країні бізнесового клімату. Отже, застосування такого суперечливого інструмента валютної політики, як зміна курсу національної валюти, є справою небезпечною та такою, що потребує уважного розрахунку її можливих наслідків.
Загальний фінансовий результат за поточними та капітальними операціями коригується статистичним розходженням. Адже не всі операції потрапляють у поле зору статистики або знаходять адекватне відображення в національних рахунках (інколи застосовуються різні методики обчислення окремих статей національних рахунків).