- •1.1.1. Предмет курсу: природа та визначення міжнародної економічної діяльності
- •Закон україни Про митну справу в Україні
- •1.1.2. Відкрита економіка
- •1.1.3. Платіжний баланс: показник та фактор міжнародної економічної діяльності
- •Структура платіжного балансу
- •1.1.4. Світове господарство та міжнародний ринок
- •1.2.1. Класифікація форм міжнародної економічної діяльності
- •1.3.1. Критерії класифікації суб’єктів міжнародної економічної діяльності
- •1.3.2. Мікроекономічний рівень
- •1.3.3. Макроекономічний рівень
- •2.1.1.Торгівля товарами в системі міжнародної економічної діяльності
- •Класифікація міжнародної торгівлі товарами
- •2.1.2. Україна та міжнародні інститути регулювання торгівлі
- •2.1.3. Факторні передумови міжнародної торгівлі України
- •2.1.4. Геостратегічна специфіка національної участі в міжнародній торгівлі
- •2.2.1. Міжнародна купівля-продаж товарів
- •2.2.2. Експортна діяльність в макро- та мікроекономічному вимірах
- •2.2.3. Імпортна політика: загальні цілі та актуальні проблеми України
- •2.2.4. Реекспорт та реімпорт
- •2.2.5. Прямі та опосередковані експортно-імпортні операції
- •2.3.1. Поняття та форми товарообмінних операцій
- •2.3.2. Бартерні операції (бартерні угоди, бартер)
- •2.3.3. Торговельні компенсаційні операції
- •2.3.4. Промислові компенсаційні операції
- •2.6.1. Поняття міжнародної торгівлі послугами
- •2.6.2. Види міжнародних послуг та їх класифікація
- •2.6.3. Міжнародний ринок послуг
- •2.6.4. Особливості становлення ринку послуг у відкритій економіці України
- •2.6.5. Науково-технічний прогрес як структуроутворюючий чинник розвитку сфери міжнародних послуг
- •2.6.6. Інформаційні та електронні послуги як динамізуючий чинник міжнародної економічної діяльності
- •2.6.7. Страхові послуги в міжнародній економічній діяльності
- •2.7.1. Поняття торговельно- посередницької діяльності
- •2.7.2. Юридичне забезпечення торговельного посередництва
- •2.7.3. Класифікація суб’єктів міжнародного посередництва
- •2.8.1. Поняття міжнародних технологічних послуг
- •2.8.2. Інжиніринг
- •2.8.3. Консалтинг
- •2.8.4. Франчайзинг
- •2.8.5. Реклама в міжнародній економічній діяльності
- •2.10.1. Сучасні тенденції розвитку транспорту в контексті світової динаміки
- •2.10.2. Україна в системі міжнародних транспортних комунікацій
- •2.10.3. Геостратегічні перспективи транспортного забезпечення міжнародного співробітництва України
- •2.10.4. Морський та річковий транспорт: світові тенденції та українські реалії
- •2.10.5. Залізничний транспорт: сучасні тенденції та роль у міжнародній економічній діяльності
- •2.10.6. Міжнародні автоперевезення
- •2.10.7. Авіатранспортні сполучення: стан та перспективи розвитку
- •2.10.8. Трубопровідний транспорт України
- •2.10.9. Роль транспорту для міжнародної комерційної діяльності
- •2.11.1. Поняття та тенденції розвитку міжнародного туризму
- •З матеріалів Гаазької декларації Міжпарламентської конференції з туризму (Гаага, 10—14 квітня 1989 р.)
- •З матеріалів Гаазької декларації Міжпарламентської конференції з туризму (Гаага, 10—14 квітня 1989 р.)
- •2.11.2. Класифікація різновидів міжнародного туризму
- •2.11.3. Суб’єкти міжнародного туризму, специфіка їх цілей та діяльності
- •Туризм стає новим джерелом зростання національної економіки Китаю
- •2.11.4. Інститути та інструменти регулювання міжнародного туризму в Україні
- •Зі Статті 4. Органи державної виконавчої влади в галузі туризму Закону України «Про туризм»
- •Зі Статті 4. Органи державної виконавчої влади в галузі туризму Закону України «Про туризм»
- •2.11.5. Україна в міжнародних туристичних операціях: національна специфіка та завдання
- •З Додатка № 1 до Програми розвитку туризму в Україні до 2005 р.
- •3.1.1. Концептуальні проблеми регулювання відкритої економіки
- •3.1.2. Моделі відкритої економічної політики
- •3.1.9. Антидемпінг як фактор у конкурентній боротьбі
- •3.2.1. Міжнародний рух технологій: предмет і сучасні тенденції
- •Постіндустріальні тенденції світової економіки як фактор міжнародного співробітництва
- •Закон України «Про стандартизацію»
- •3.2.4. Технополіси в стратегії розвитку відкритої економіки
- •Науковий парк Кембриджського університету
- •Науково-промисловий парк Шеньчженя — перший китайський технополіс
- •Із закону україни «Про наукову і науково-технічну діяльність»
- •Політика єс у сфері стандартизації: методологічне значення для України
- •4.2.5. Економічна інтеграція
- •4.2.8. Прикордонне співробітництво в Україні
- •4.4.1. Завдання та умови європейської інтеграції України
- •Інтеграція на європейському континенті
- •Європейський Союз
- •Eкономічне партнерство між Україною та єс: основні засади, що їх установлює упс
- •4.4.3. Правові засади співробітництва України з єс
- •Угода про партнерство і співробітництво між Україною та єс
- •4.4.4. Україна в системі єврорегіонів
- •4.5.1. Чорноморське економічне співробітництво: сутність проекту
- •4.5.3. Чес у вимірах глобальних стратегій
- •4.5.4. Особливості та завдання участі України в чес
- •5.1.1. Сировинні ресурси в національному та світовому господарстві
- •5.1.2. Природні ресурси в системі міжнародних ринків
- •5.1.3. Види ресурсів
- •Необмежені й обмежені ресурси
- •5.1.4. Україна у світовій торгівлі сировиною
- •Загальна характеристика задоволення потреб України власними ресурсами, %
- •5.2.1. Паливний баланс у системі відкритої економіки України
- •Обсяги власного видобутку і потреба в споживанні нафти і газу
3.1.1. Концептуальні проблеми регулювання відкритої економіки
Одним із важливих розділів як економічної науки в цілому, так і міжнародноекономічних дисциплін зокрема є вивчення функціональних можливостей, цілей та практичної ролі держави. І коли йдеться про практику макроекономічного регулювання, важливими питаннями є вибір конкретних інструментів державної політики, а також ступеня втручання в економічні процеси.
Ефективність міжнародної економічної діяльності країни визначається цілим комплексом факторів. За своєю природою ці фактори можуть бути пов’язаними із застосуванням тих або інших методів макроекономічного регулювання, тобто стосуватися внутрішніх аспектів відкритої економіки; вони можуть мати геополітичну природу, бути пов’язаними із створенням сприятливого міжнародного клімату для виробничо-збутової діяльності, тобто стосуватися аспектів зовнішніх.
Незалежність української держави як новий чинник світового розвитку не лише є умовою реалізації певних прав і свобод щодо можливостей здійснення власного національного вибору моделі економічних, політичних відносин із зовнішнім світом, а й висуває складні завдання щодо встановлення чітких і обґрунтованих геополітичних пріоритетів розвитку, актуалізує вимоги адекватного розуміння місця нашої держави в сучасній системі міжнародних відносин, самої сутності та характеру останніх.
Доводиться констатувати, що надзвичайно обтяжливими стали для України реалії постсоціалістичного господарства з надмірною роллю держави, аномально великим навантаженням щодо функції централізованого перерозподілу виробленого продукту на виробника, реальний сектор економіки. Оптимізація економічної політики має бути пов’язаною і з виробленням адекватних принципів макроекономічного регулювання.
Унаслідок застосування хибних регулятивних підходів протягом кризи 90-х років ХХ ст. в Україні посилилися структурні проблеми експорту, передусім відбулося зменшення і без того незначної частки продукції машинобудування, глибокої обробки.
Тому, не піддаючи сумніву значення лібералізації і зняття бар’єрів на шляху вільного руху продуктів і факторів виробництва як цілей та умов ефективного національного розвитку на транзитивному етапі, зазначимо, що регулювання міжнародної спів- праці і сам процес його розвитку описуються далеко не простими лінійними функціями.
Отже, при розв’язанні конкретних практичних геоекономічних завдань розвитку відкритої економіки України відразу постає велика кількість складних питань структурно-регулятивного характеру, які потребують ґрунтовної оцінки. Так, зважаючи на сьогоднішні реалії, залишитися осторонь лібералізаційно-інтеграційного процесу ГАТТ/ВТО для будь-якої країни світу фактично означало б самоізоляцію від потужного динамізуючого фактору розвитку. Адже в результаті переговорів у рамках Уругвайського раунду, який розпочався в 1986 р., повинно відбутися загальне зниження імпортних тарифів на 50 %, що забезпечить збільшення обсягів світової торгівлі на 250 млн дол. США. Проте в цьому зв’язку потребує з’ясування питання про визначення геоекономічних лімітів інтеграції, тобто тієї межі, за якою можуть розпочатися руйнівні відносно національного відтворювального комплексу процеси.
Для України, як і для інших країн з економікою транзитивного типу, ці питання стають особливо нагальними, причому в складних формах. Адже необхідним є створення ефективної системи відкритої економіки в умовах радикальної структурної реформи. Інколи, як в українському випадку, ці завдання відбуваються у новій національно-державній визначеності. І все це — на тлі жорсткої конкуренції на світових ринках за гострого дефіциту власних та мобілізованих закордонних фінансових ресурсів.
Механізм саморегулювання сучасної відкритої економіки органічно охоплює систему взаємозв’язків із зовнішнім середовищем. Очевидно, що з практичного погляду ця система є нічим іншим, як міжнародною економічною діяльністю держави та суб’єктів, які належать до її юрисдикції. Отже, на етапі формування ефективної ринкової моделі господарювання Україні необхідно віднайти такі організаційні, макроекономічні та нормативно-правові структури відкритої економіки, які були б адекватними наявному виробничому потенціалові, умовам світового ринку, сучасним інтеграційним закономірностям.
У концептуальному плані інтерес викликає взаємний зв’язок між державою та її міжнародноекономічним сектором. Можна казати про два функціонально протилежні вектори впливу, які водночас частково обумовлюють один одного:
а) вплив з боку держави на стан свого міжнародноекономічного сектору;
б) вплив сфери міжнародного співробітництва на загальний стан економіки та на якість її розвитку.
А. Вплив з боку держави на умови та результативність міжнародного співробітництва можна класифікувати за двома критеріями.
Критерій системної масштабності, відповідно до якого засоби впливу можна класифікувати у вузькому та широкому розумінні.
Вплив у вузькому розумінні означає регулювання характеру міжнародної торгівлі, руху капіталів, переміщення людей, технологій, валютно-фінансових відносин та ін. По суті, йдеться про вироблення та реалізацію міжнародноекономічної політики (або про спеціалізовані, секторальні засоби впливу).
Вплив на характер міжнародного економічного співробітництва через регулювання стану економіки в цілому, як правило, є не самоціллю, а результатом вибору та застосування комплексу інструментів загальної соціально-економічної політики в державі (або засобів загальноекономічного призначення). На практиці це означає насамперед зростання економічного потенціалу. Технічна модернізація є запорукою успішного проведення зовнішньо- економічної політики (світовий лідер за обсягами експорту наприкінці ХХ ст. — Німеччина — власне і посідала чільні позиції на світових ринках завдяки ефективності національного виробництва; великі обсяги продажу німецьких товарів зумовлювали й великі закупівлі товарів та послуг за кордоном).
Критерій характеру впливу (прямої та непрямої дії).
Інструменти прямого впливу — це такі засоби економічної політики уряду, за допомогою яких він визначає конкретні особливості економічних дій та процесів. Наприклад, виділення бюджетних коштів на будівництво економічної інфраструктури, зокрема внутрішніх шляхів сполучень, створення митних переходів ведуть до недвозначних та обов’язкових за характером економічних наслідків. Така «обов’язковість» була особливо характерною для економіки радянського типу — так званої адміністративно-командної моделі. До інструментів прямої дії можна віднести й нетарифні обмеження експортно-імпортної діяльності.
Інструменти непрямої дії — це вплив на вартісні пропорції та на абсолютні показники цін у міжнародній торгівлі: маніпуляції з валютним курсом, митними ставками, податками тощо. Головними засобами з інструментарію непрямої дії є митні тарифи та стягнення, котрі, як і нетарифні важелі, стануть предметом окремого розгляду.
Б. Вплив, який здійснює сфера міжнародного співробітництва на національну економіку, у свою чергу, може відбуватися за кількома напрямками.
Забезпечення національної економіки товарами та послугами, які нетипові чи дефіцитні для певної країни або виробництво яких, згідно з факторним розподілом, є порівняно малоефективним (товарне балансування економіки).
Підвищення ефективності національної економіки завдяки розвитку механізмів спеціалізації, обміну факторами виробництва та оптимізації їх розміщення у світовому масштабі, поєднанню економічних потенціалів різних країн та різнонаціональних кооперантів.
Стимулюючий вплив на національну конкурентну систему з боку міжнародних ринків, який відбувається завдяки взаємному проникненню на товарні та факторні ринки.
Надання системних прикладів організації соціально-економічних відносин, що, по суті, є макроекономічним аналогом конкуренції на підприємницькому рівні: ефективніші механізми економічного відтворення в національному масштабі стимулюють розвиток та модифікацію менш ефективних (наприклад, розпад Східного блоку значною мірою був пов’язаний з наочним прикладом ефективнішого функціонування ринкової економіки західного зразка; найбільш разючим було порівняння двох Німеччин до падіння комуністичного режиму в Східній Німеччині).
Перелив технологій та прогресивних методик організації виробництва, поширення сучасного досвіду менеджменту, регулювання суспільних процесів.
Фінансово-кредитно-монетарне балансування економіки, яке набуває дедалі більшого значення з поглибленням процесів глобалізації; яскравий утилітарний приклад впливу такого ґатунку дають Росія, країни ОПЕК, для яких надходження від експорту енергоносіїв є важливим фактором формування бюджету.
Що стосується функціональної, а також організаційно-політичної сторони дійової та ефективної моделі відкритої економіки України, то з усією очевидністю вона має містити дві інколи діалектично суперечливі, проте взаємообумовлюючі риси.
По-перше, це стратегічні орієнтири, що відображають довгострокові пріоритети та цілі національного розвитку. Вони мають враховувати і той факт, що національне не може не відповідати загальним тенденціям розвитку міжнародного поділу праці, виробничих циклів та еволюції самої світогосподарської системи, а також домінантних тенденцій розвитку регіонів, до яких тяжіє українська економіка.
Проте зазначені орієнтири повинні обов’язково відбивати національну специфіку, «конкретику та емпірику» існуючого в країні виробничого та ресурсного потенціалу, а також сприяти його якомога повнішому розкриттю.
По-друге, це кон’юнктурність та врахування реальних можливостей української економіки, її здатності посідати певне місце в системі виробничої спеціалізації та міжнародної торгівлі на поточний момент, а також реальних можливостей щодо отримання певної частини перерозподілюваного світового доходу.
При цьому з метою більш дійового та оперативного використання результатів прогнозування кон’юнктури необхідно розробити комплекс засобів впливу на ринкові механізми експортно-імпортної діяльності, процеси міжнародної кооперації за допомогою фіскальних інструментів та інвестиційного регулювання.