Політика єс у сфері стандартизації: методологічне значення для України

Ключовим міжнародним напрямом розвитку технологій сертифікації та оптимізації метрологічного регулювання є гармонізація критеріїв якості та виробничих нормативів України з відповідними параметрами ЄС. У цьому зв’язку ситуація та політика Євросоюзу у сфері стандартів заслуговує на особливу увагу.

Етапною подією для вироблення спільної стратегії щодо стандартів для ЄС стало ухвалення в 1985 р. плану Європейського Співтовариства щодо впровадження єдиного внутрішнього ринку. Відповідно до цього документа до продукції, яка продається на ринку ЄС, висуваються єдині вимоги щодо її якісних характеристик. У тому ж році (7 травня) було затверджено так званий «Новий підхід до технічної гармонізації та стандартів» (OJ 85/С136/1) — документ, який містить єдині вимоги щодо гармонізації та відповідності якісних характеристик продукції загальним принципам.

Відповідно до «Нового підходу» було запроваджено нову систему законодавства та нормативного регулювання на рівні Співдружності. Документом було кодифіковано права та компетенції відповідних органів Євросоюзу, порядок взаємин цих органів із зовнішніми стосовно ЄС структурами в галузі стандартів. У «Новому підході» особливо наголошувалося на тому, що стандарти є ключовим компонентом єдиного ринку. Вони можуть вирішальним чином сприяти торгівлі та уніфікувати умови бізнесу і виробничої діяльності.

В інституційному аспекті «архітектура» стандартизаційно-метро­логічного регулювання мала такий вигляд: Європейська комісія та компетентні органи Європейської Асоціації Вільної Торгівлі встановлюють ключові критерії щодо здоров’я, безпеки громадян, охорони навколишнього середовища (для таких цілей видаються відповідні директиви). Ці ж самі органи, а також Європейський комітет зі стандартизації, Європейський комітет з електротехнічної стандартизації та Європейський інститут зі стандартизації телекомунікацій, Європейське бюро з охорони довкілля та інші органи встановлюють допоміжні якісні та технічні вимоги (технічно для таких цілей видаються мандати, дозволи та ін.). Щоправда, все ще залишається і так звана «негармонізована сфера», яка не була охоплена спільним регулюванням та є предметом регулювання на національному рівні. Наявність «негармонізованої сфери» пов’язана не тільки з технічними ускладненнями з урахуванням усіх можливих технічних характеристик для всіх видів продукції. Вона зумовлена й об’єк­тивними культурно-історичними, географічно-кліматичними відмінностями між країнами. Причому національні нормативи можуть бути як м’якшими, так і жорсткішими за спільні.

Відповідність стандартам якості засвідчує маркування «СЕ Mark» (або «СЕ»), яке саме по собі не є «знаком якості», але вказує на відповідність продукції вимогам відповідних директив, мандатів та інших регулюючих інструментів. Контроль за дотриманням правил маркування здійснюють компетентні органи держави-імпортера.

Терміни та поняття

Технологія (від грецького techne — мистецтво, вміння та … логія) — сукупність методів та елементів організації процесу виробництва як процесу перероблення сировини та напівфабрикатів у готову продукцію. Технологією називають конкретну ефективну модель виробництва або інтелектуально містку розробку, яка поліпшує якісні параметри виробництва.

Міжнародний рух технологій — переміщення через національні кордони інформації про способи організації виробництва, налагодження випуску конкретних товарів або послуг (у різних співвідношеннях між інформаційними масивами та їхніми матеріальними носіями), сучасних та ефективних засобів виробництва, а також інтелектуально місткої продукції, що має виробниче значення.

Постіндустріальне суспільство — умовне позначення соціальної структури та стану міжособистісних відносин, яке пов’язане зі зміною якості розвитку з другої половини ХХ ст., поширенням наукомісткого виробництва, прискоренням НТП, інформатизацією. В умовах П.с. виникають нові критерії якості розвитку та життя, згідно з якими суспільна, особиста та споживча цінність продукту визначається дедалі більшою мірою його інформаційним вмістом, причому його матеріальне наповнення стає відносно менш значущим. Синоніми терміна — Технотронне суспільство (З. Бжезинський), Інформаційне суспільство. Але з плином часу прагнення «дати визначення» сучасній епосі вщухає. Навпаки, минулі часи дедалі більше сприймаються як такі, для яких характерною є відносно мала інформаційна насиченість як на рівні суспільного буття, так і на рівні індивідуально-побутовому.

Науково-технічне регулювання — комплекс заходів та інструментів державної політики, яка має на меті прискорення науково-тех­нічного розвитку на рівні країн, регіонів, угруповань держав. Н.-т. р. набуває різних форм податково-фінансового, організаційно-інституцій­ного сприяння, регіональної, інтеграційної політики, а ступінь його ефективності значною мірою визначає якість та динаміку сучасного розвитку.

Інновація (від англ. Innovation, нововведення) — створення нового продукту, впровадження технологічного процесу або економіко-орга­нізаційної методики, які спрямовані на поліпшення якості споживання, вдосконалення виробництва та є вираженням науково-технічного прогресу.

Стандарти (за визначенням Міжнародної організації з питань стандартизації) — це документально зафіксовані угоди, які містять технічну специфікацію або інші точні критерії, призначені для постійного дотримання на практиці як правил, настанов або уточнень параметрів діяльності з метою гарантування того, що матеріали, продукти та послуги відповідають вимогам, які висуваються до них.

Стандартизація (згідно з Законом України «Про стандартизацію») — діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань із метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар’єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву; міжнародна стандартизація — стандартизація, що проводиться на міжнародному рівні й участь у якій відкрита для відповідних органів усіх країн.

Орган стандартизації (згідно з Законом України «Про стандартизацію») — орган, що здійснює стандартизацію, визнаний на національному, регіональному чи міжнародному рівні, основними функціями якого є розроблення, схвалення чи затвердження стандартів.