Виноски

Для того, щоб зробити виноску до якогось місця в тексті, необхідно використовувати команду \footnote з одним обов’язковим аргументом – текстом виноски. У стандартних класах LaTeX виноски нумеруються підряд протягом всієї глави або навіть (у класі article) всього документа, див. рис. 8.2.

Приклад.

Виноски \footnote {Приклад виноски} нумеруються...

Рис. 8.2. Приклад із застосуванням виноски

Якщо після слова, до якого робиться виноска, повинен стояти знак, то в початковому тексті його треба поставити після закриваючої фігурної дужки, яка обмежує аргумент команди \footnote.

Текст виноски може складатися з кількох абзаців; в цьому випадку вони, зазвичай, відділяються порожній рядком.

У LaTeX не передбачена можливість автоматично заново починати нумерацію виносок на кожній сторінці. Варіантом організації нової нумерації виносок на кожній сторінці є використання команди \footnote з необов’язковим аргументом. Цей необов’язковий аргумент розташовується (у квадратних дужках) перед обов’язковим. Параметром необов’язкового аргументу є бажаний номер виноски, див. рис. 8.3.

Приклад:

Виноска з номером \footnote[555]{Приклад виноски з нестандартною нумерацією}

Рис. 8.3. Приклад із застосуванням нестандартної виноски

Примітка. При використанні команди \footnote з необов’язковим аргументом автоматична нумерація виносок не збивається: попередня виноска, наприклад, мала номер 9, потім ми штучно створили виноску номер 555, а наступна виноска матиме номер 10.

Застосування у документі системи рубрик

При роботі з LaTeX, доцільно робити заголовки і нумерацію розділів документу не вручну, а за допомогою спеціальних команд. Для позначення розділів документу стандартні класи LaTeX надають команди, які перераховані в табл. 8.1.

Таблиця 8.1.

Команди для рубрикації документу

Команда	Види рубрик у документі
\part	частина
\chapter	глава
\section	розділ
\subsection	підрозділ першого рівня
\subsubsection	підрозділ другого рівня
\paragraph	параграф
\subparagraph	підпараграф

В табл. 8.1 кожна наступна команда позначає більш дрібний підрозділ, ніж попередня. Слід мати на увазі, що команда \chapter («глава») в ​​класі article не визначена, решта команд визначені в чотирьох основних класах.

Стандартні класи забезпечують нумерацію розділів, при якій більш дрібний розділ «підпорядкований» більш великому: коли, наприклад, починається новий розділ \section, нумерація розділів \subsection і дрібніших починається заново. Виключенням з цього правила є тільки команда \part.

Кожна з команд має один обов’язковий параметр – ім’я розділу, яке вказується в фігурних дужках після назви відповідного розділу.

Для того, щоб почати новий розділ, не нумеруючи його, використовують варіант відповідної команди вказуючи символ «*» після імені команди.

Приклад:

\part{Bce про \LaTeX}

\section{Bcтуп}

...

\subsection{Основи роботи}

...

\subsection*{Основнi прийоми}

...

\subsection*{Нумерацiя сторінок}

...

\subsection{Поля та розмір сторінки}

...

\subsubsection{Висота i ширина документу}

...

\subsubsection{Поля документу}

Рис. 8.4. Приклад реалізації змісту

Примітка. У розділах, створених описаними вище командами, перший абзац набирається без абзацного відступу (за винятком найдрібнішого розділу \subparagraph).

Зміст

У процесі роботи LaTeX автоматично збирає інформацію для створення змісту і записує її в спеціальний файл з тим же ім’ям, що й в оброблюваного файлу, і з розширенням «.toc». Для того, щоб LaTeX записав цю інформацію, а потім використав її та надрукував зміст, необхідно задати команду команду \tableofcontents.

Примітка. Зміст, що генерується LaTeX, щоразу буде «на крок відставати» від реального стану в документі. Щоб врахувати всі можливі зміни і отримати вірний зміст, необхідно в самому кінці роботи над текстом запустити LaTeX ще раз (нагадування про це LaTeX не видасть).

Весь зміст в цілому буде названо словом, визначеним командою \contentsname. Якщо стандартний стиль оформлення змісту не влаштовує користувача, то його можна змінити (див. п. «Зміна стандартних заголовків»).