- •1 Державне право зарубіжних країн як наука та навчальна дисципліна
- •2 Система державного права в зарубіжних країнах
- •3 Норми та інститути в дпзк
- •12 Форма конституції
- •12. Форма конституции.
- •14 Порядок прийняття, зміни і відміни конституції
- •15 Прийняття конституції представницьким органом
- •16 Прийняття конституції виборним корпусом
- •17 Класифікація конституцій
- •19 Рівність прав, свобод і обов’язків
- •20. Историческое развитие прав и свобод. Поколение прав человека. Классификация прав и свобод.
- •21. Гарантии прав и свобод.
- •22 Поняття громадянства підданства. Проблема полігромадянства. Режим іноземців
- •23. Способи набуття громадянства ст.Ст.188-194
- •24. Втрата громадянства
- •25. Личные (гражданские) права, свободы и обязанности.
- •26. Политические права, свободы и обязанности.
- •27. Экономические, социальные и культурные права, свободы и обязанности.
- •28. Поняття політичних партій. Функції політичних партій.
- •29. Основні види політичних партій в зарубіжних країнах
- •30. Організаційна структура політичних партій
- •31 Партійні системи зарубіжних країн. Види партійних систем.
- •32. Форма правления зарубежных стран.
- •32. Форма правления зарубежных стран.
- •34. Республика – понятие и сущность. Признаки республиканской формы правления. Виды республик.
- •35. Формы государственного устройства зарубежных стран.
- •37. Федеративное устройство (федерализм). Основные признаки федеративного устройства.
- •40. Признаки и виды антидемократического режима.
- •43. Понятие и принципы избирательного права. Активное и пассивное избирательное право. Избирательные цензы. 44. Понятие и виды выборов.
- •45. Понятие избирательной системы. Мажоритарная и пропорциональная избирательные системы.
- •46 Поняття і види референдумів. Предмет референдуму. Формула референдуму. Народна законодавча ініціатива.
- •47. Возникновение и развитие парламента. Парламент и парламентаризм.
- •48. Структура парламента и организация его палат. Общая характеристика верхних палат в двухпалатных парламентах.
- •50. Компетенція парламентів і способи її закріплення
- •51 Правове становище комітетів парламенту.
- •52 Статус парламентарів.
- •53 Законодавчий процес і його стадії
- •54. Контроль парламенту за діяльністю урядів в парламентарних країнах.
- •56. Монарх.
- •57. Президент. Прав. Положение президента.
- •58. Способы избрания президента.
- •59. Повноваження, обов'язки і відповідальність президента.
- •61/62. Види урядів.
- •62. Состав представительств.
- •63/62. Порядок формування уряду і залежность його від форми правління.
- •64 Повноваження урядів
- •66.Початок конституційного розвитку в Пн Америці.
- •67 Конституція 1787р. Сша і її специфічні риси
- •68. Білль про права.
- •69. Політичні партії сша
- •70 Конгрес сша. Правове становище і повноваження палат. Посадові особи палат.
- •72. Президент сша: статус, порядок обрання, повноваження.
- •73. Американський федералізм.
- •74. Місцеве самоврядування в сша
- •75 Початоки конституційного розвитку Великобританії.
- •76. Конституція Великобританії. Її складові частини.
- •76. Політична система Великобританії
- •77 Роль монарха в управлінні країною. Королівська прерогатива.
- •78/80. Парламент Великобританії, його правове становище і структура.
- •79. Комітети Британського парламенту їх види та повноваження.
- •80. Порядок формирования палат парламента Великобритании.
- •81. Уряд і кабінет міністрів Великобританії.
- •82. Конституційний розвиток Франції
- •83. Президент Франції. Його повноваження і місце в системі державних органів.
- •84. Парламент Франції. Його структура, порядок формування і повноваження.
- •85. Уряд Франції. Рада міністрів. Кабінет міністрів.
- •86. Органи конституційного контролю Франції. Порядок формування і компетенції конституційної ради Франції.
- •88. Початки конституційного розвитку Німеччини.
- •89. Основний закон фрн.
- •90. Федерація фрн.
- •91. Федеральний парламент фрн.. Правове становище і повноваження палат. Законодавчий процес в фрн.
- •92. Федеральний уряд і Канцлер Німеччини.
- •93. Конституційний контроль в фрн.
- •94. Муніципальна система фрн.
- •95. Політична система Японії
- •96. Конституція Японії 1947.
- •97. Правове становище імператора Японії.
- •98. Парламент Японії, його структура. Способи прийняття законів.
- •99. Уряд Японії, його склад і порядок формування.
19 Рівність прав, свобод і обов’язків
Якщо уважно вивчати міжнародні акти захисту прав людини, конституції сучасних демократичних держав, то обов'язково можна помітити, що у багатьох цих документах прямо чи побічно висловлюється принцип рівності та заборони дискримінації.
Статті 1, 2 Загальної декларації прав людини; п. 2 ст. 2,3 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права; ст. 2, 3 Пакту про громадянські й політичні права проголошують рівність усіх людей незалежно від раси, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового становища, місця народження чи інших обставин.
Не слід змішувати (іпостасі) рівності — з одного боку, принцип рівності прав, свобод і обов'язків усіх перед законом як основну ознаку правової держави і, з другого - ідею соціальної рівності, яка в деяких псевдонаукових ученнях доводилася до абсурду. Усі люди рівні за правовим статусом як особи й громадяни держави, але різні за расою, статтю, мовою, вірою, політичними переконаннями, соціальним походженням, майновим становищем, фізичними даними, за своїми здібностями і бажаннями тощо. Спроби “стригти всіх під один гребінець”, рівняти розумну людину з нерозумною, сильну зі слабкою, трудівника з ледарем, майстра своєї справи з недбайливим працівником - безглуздя. Поняття “нерівність” є лише близьким за сенсом щодо поняття “відмінність”. Міжнародне й національне право визначає і закріплює такі права людини, відносно яких за законом не можуть братися до уваги фактичні відмінності між людьми.
Гасло рівності знайшло своє втілення у міжнародному й національному конституційному праві: що дається одній особі у сфері прав - дається й іншій. Рівноправність - це рівність прав, свобод і обов'язків - рівність вихідних можливостей і не більше того. Кожна особа зацікавлена в реалізації своїх прав відповідно до своїх бажань, розуму, інтересів. Одна людина віддає перевагу наукам, друга - домагається популярності, третя - прагне багатства, а четверта - передусім поставила за мету проблему дозвілля. Перша людина, якщо її прагнення відповідають здібностям, набуде кращої освіти, ніж інша, друга - стане славнозвісною, третя - розбагатіє, а четверта знайде спокій і здоров'я завдяки культурі дозвілля.
Міжнародні норми й національні конституції різних країн неоднаково формулюють принцип рівноправності: іноді — у формі заборони дискримінації, іноді — позитивно, іноді — поєднуючи позитивну та негативну форми. Так, ст. З Основного Закону Німеччини встановлює:
“1. Всі люди рівні перед законом.
2. Чоловіки і жінки рівноправні.
3. Нікому не може бути заподіяна шкода або віддано перевагу за ознаками його статі, походження, раси, мови, вітчизни та місця народження, віросповідання, релігійних чи політичних поглядів”.
Німецький державознавець К. Хессе так пояснює цю статтю: “...будь-якій державній владі заборонено використовувати діюче право в інтересах окремої особи або на її шкоду. Правову рівність, безперечно, можна визначити як радикальну вимогу правової держави”.
Спроба колишніх соціалістичних держав запровадити замість формальної рівноправності буржуазного суспільства загальну фактичну соціальну рівність шляхом скасування приватної власності виявилася неспроможною. Фактична соціальна рівність не притаманна людському суспільству.
Безкомпенсаційна загальна націоналізація приватної власності призвела суспільство не до соціальної рівності, а до зрівняльного убозтва і, як передбачив французький письменник Гюстав Флобер, “... якщо звести рівність до ступеня зрівняльності, - це буде рівнозначно рабству”.
20 ст.ст.199-200