32. Форма правления зарубежных стран.

Термін “форма правління” (рідше – форма державного правління) міститься у багатьох конституціях держав світу. Зокрема, у ст. 1 Конституції Румунії 1991 р. йде мова про те, що Румунія є суверенною, національною, незалежною, унітарною та неподільною державою. Формою правління у Румунській державі є республіка. Ст. 1 Конституції Туркменістану 1992 р. фіксує таке положення: "Туркменістан – демократична, правова і світська держава, в якій державне правління здійснюється у формі президентської республіки". Цей термін використовується в конституціях Мексики 1917 р., Бразилії 1988 р., Ефіопії 1994 р., Молдови 1994 р., Казахстану 1995 та інших країн. Але вони майже завжди закріплюють основний принцип форми правління: монархія або республіка. При цьому у багатьох випадках ці терміни супроводжуються різними уточненнями (в конституції Греції 1975 р. говориться про "парламентську республіку", Данії 1953 р. – про "конституційну монархію", Болгарії 1991 р. – про "республіку з парламентарним правлінням", Пакистану 1973 р. – про "Ісламську республіку").

Під формою правління розуміють спосіб організації та функціонування вищих органів, який у принципі зумовлюється становищем глави держави та його відносинами із законодавчою владою.

32. Форма правления зарубежных стран.

Термін “форма правління” (рідше – форма державного правління) міститься у багатьох конституціях держав світу. Зокрема, у ст. 1 Конституції Румунії 1991 р. йде мова про те, що Румунія є суверенною, національною, незалежною, унітарною та неподільною державою. Формою правління у Румунській державі є республіка. Ст. 1 Конституції Туркменістану 1992 р. фіксує таке положення: "Туркменістан – демократична, правова і світська держава, в якій державне правління здійснюється у формі президентської республіки". Цей термін використовується в конституціях Мексики 1917 р., Бразилії 1988 р., Ефіопії 1994 р., Молдови 1994 р., Казахстану 1995 та інших країн. Але вони майже завжди закріплюють основний принцип форми правління: монархія або республіка. При цьому у багатьох випадках ці терміни супроводжуються різними уточненнями (в конституції Греції 1975 р. говориться про "парламентську республіку", Данії 1953 р. – про "конституційну монархію", Болгарії 1991 р. – про "республіку з парламентарним правлінням", Пакистану 1973 р. – про "Ісламську республіку").

Під формою правління розуміють спосіб організації та функціонування вищих органів, який у принципі зумовлюється становищем глави держави та його відносинами із законодавчою владою

33. Монархія - поняття і сутність. Основні ознаки монархії. Види монархії. Монархічна форма правління. Монархія - це така форма правління, коли глава держави є особа, яка отримує і пере ¬ дає свій державний пост і особливий почесний титул за наслед ¬ ству і довічно (король, імператор, султан та ін.) Правда, у ряді країн (Малайзія, ОАЕ) з цього правила є винятки, які будуть розглянуті нижче. Число монархій у світі досить велика: якщо рахувати в їх числі членів британської Співдружності, в яких британський монарх пред ¬ ставлена ​​генерал-губернатором, то вони становлять близько шостої частини держав світу. Серед монархій є великі країни - Великобрита ¬ ня, Іспанія, Японія, Таїланд, але є і дуже дрібні держави з населенням у кілька сот тисяч (Свазіленд в Африці), десятків тисяч (Сент-Крістофер і Невіс в Карибському басейні) і тисячі чоловік ( Ту ¬ валу в Океанії). Загальна тенденція розвитку свідчить про перехід від монархії до республіки як більш демократичній формі. Після другої світової війни монархія була скасована в Болгарії, Італії, Румунії і неко ¬ торих інших країнах, а потім у Греції та Афганістані. Але є і випадки відновлення монархії (в Іспанії після смерті диктатора генерала Франко). У розвинених країнах (Великобританія, Іспанія, Японія та ін) монархія фактично не впливає на політичний режим у країні, поло ¬ ження в монархії Великобританії мало чим відрізняється від ситуації в сусідній республіці - Франції. Однак у багатьох країнах монархія, будучи феодальним інститутом, обмежує розвит ¬ нення демократії. Хоча монарх - глава держави, на ділі йому не завжди належить верховна влада, не завжди він реально править країною. Верховна влада в монархії часто здійснюється системою вищих органів, включаючи главу держави, парламент, уряд, а іноді і нефор-формальні структури (сімейна рада, вище духовенство, рада аш-шура). Тому при вивченні конституційного права не обмежують ¬ ся констатацією факту монархії, а розрізняють певні її види: абсолютну, дуалістичну і парламентарну. Перша з них харак ¬ терізуется юридично, а часто і фактично необмеженою владою монарха, дві інші - конституційні монархії, влада глави дер ¬ жави обмежена, хоча й різною мірою. Абсолютна монархія. До цих пір ця форма правління, властивий ¬ ва докапіталістичним стадіями розвитку, існує в декількох країнах. У султанаті Оман немає конституції, її роль виконує, як говорилося, Коран. Немає в цій країні і парламенту, уряд фор ¬ мируется королем, відповідально тільки перед ним, а прем'єр-міністром зазвичай є син, брат або інший родич короля. Багато ми ¬ Ністру, а також губернатори провінцій належать до правлячої сім'ї. В інших еміратах Перської затоки - Бахрейні, Катарі, Кувей ¬ ті, в ОАЕ, Саудівської Аравії є конституції, але вони, по-перше, даровані монархами (в ОАЕ - Радою емірів), а не прийняті демокра ¬ тичні шляхом, по-друге , їх дія часто зупиняється (у Бахрейні - з 1975 р.), по-третє, вони встановлюють, що вся влада - законодавча, виконавча, судова - виходить від монарха, над конституцією стоїть Коран. У цих країнах є парламенти, іноді з ¬ відбирають населенням (тільки чоловіками), але, по суті, це законо ¬ дорадчі органи, оскільки їхні рішення потребують згоди монарха. У Катарі парламент так і називається: Консультативний собра-ня. - І діє за мусульманською традицією аш-шура - наради правителя з найбільш шанованими особами. В ОАЕ члени парламенту (Національних зборів) призначаються сім'ю емірами (Радою емі ¬ рів), а парламент діє як дорадчий установи навіть не при Раді емірів, а при уряді, теж призначається емірами. У Саудівській Аравії замість парламенту створений совещатель ¬ ний рада, що призначається королем (1992 р.). Таким чином, хоча в названий ¬ ної групи країн є конституції і парламенти, вони на ділі не ограни ¬ чивают влада монарха і ці держави теж є фак ¬ тично абсолютні монархії. Те ж відноситься і до султанату Бруней, розташованому на острові Калімантан, поблизу Індонезії. Особливе значення в системі управління в існуючих нині своє ¬ образних абсолютних монархіях мають сімейну раду і мусульман ¬ ська релігія. Сімейна рада - це неформальне, але вельми важливе установа. Він складається з членів правлячої сім'ї, близьких родичів ¬ ков короля і деяких вищих улемів, особливо шанованих знавців Корану. У Саудівській Аравії сімейна рада скидає короля (у тому числі за відсутність належного благочестя, що встановлювалося улемами) і призначав на його місце нового з тієї ж родини. Король - це одночасно вища духовна особа - імам, а мусульманська релі ¬ гія - державна релігія. Світська влада короля з'єднується з духовною. Таким чином, існуючі в наш час абсолютні мо ¬ нархіі є абсолютистско-теократичною. За своїм соціальним характером сучасні абсолютні Монар ¬ ХІІ не є повністю феодальні держави. Панів ¬ відний клас, хоча він і сформувався на базі феодальної Аристо ¬ кратії, існує не за рахунок феодальної експлуатації селянства, а за рахунок державної експлуатації нафтових багатств. Крім того, значна частка влади зосереджена в руках великої, преімущест ¬ венно фінансової, буржуазії. У дуалістичної монархії є конституція (нерідко вона теж дарувалася народу монархом), парламент, без участі якого закони не можуть прийматися. Проте уряд (рада міністрів) назна ¬ чає монархом і відповідально тільки перед ним, але не перед парла ¬ том. Фактично в такий монархії в результаті впливу традицій, ролі особистості монарха, а також інших, в тому числі релігійних, факторів влада короля навіть більше, ніж це встановлено конституцією. Некото ¬ риє монархії, які за конституцією ближче до парламентарних (ІОР ¬ данія, Марокко, Непал), є на ділі дуалістичними. Монархи цих країн неодноразово розпускали парламенти і правили без них роками, а то й десятиліттями. Та й передбачена в конституціях відповідальність уряду перед парламентом часто служить фікцією: за традицією уряд повністю підпорядковане королю. У парламентарної монархії діє конституція, прийнята де ¬ мократіческое шляхом, законодавчою владою володіє обирається парламент (принаймні, обирається його нижня палата). Монарх юридично залишається главою держави, але участі в управлінні стра ¬ ної фактично не приймає. Конституція Японії 1946 року (набула чинності в 1947 р.) прямо забороняє йому це, в інших країнах (наприклад, у Великобританії) монарх позбавлений владних повноважень на основі конвенції ¬ нальних норм, що склалися в порядку звичаю в ході державної ¬ ної практики. Уряд в парламентарній монархії відповідально лише перед парламентом. Правда, за конституцією воно зазвичай призначається монархом, але таке призначення, як правило, - чисто формальний акт. На ділі уряд формується лідером партії більшості в пар ¬ ламенте, якого король призначає прем'єр-міністром. Призначити дру ¬ гого прем'єр-міністра він не може, тому що інший склад кабінету не отримає вотуму довіри (затвердження) в парламенті при поданні парламенту урядової програми. Лише в тих випадках, коли в парламенті немає більшості будь-якої партії і політичні партії не домовилися про створення коаліційного уряду, монарх може грати більш самостійну роль у підборі кандидатури пре ¬ мьер-міністра (так іноді буває в Бельгії, Данії, Нідерландах). У парламентарної монархії глава держави або не має права вето по відношенню до прийнятих парламентом законів і повинен підпису ¬ вати їх, навіть якщо у нього є особисті заперечення (Японія), або не застосовує його (понад триста років монарх не застосовував вето в Великобри ¬ тании , в результаті чого склалася конвенціональна норма непридатний ¬ ня вето). Особлива форма парламентарної монархії існує в деяких державах - членах британської Співдружності (Австралія, Канада, Нова Зеландія, Папуа - Нова Гвінея, Ямайка та ін.) Вважається, що їх главою є британський монарх, який представлений в цих країнах призначаються їм генерал-губернатором. На ділі ж кандидатуру генерал-губернатора називає місцевий уряд, а іноді його з ¬ відбирають місцевий парламент. У республіках, що входять до Співдружності (наприклад, Індія, Пакистан), генерал-губернатора немає, обирається пре ¬ зидента - глава держави. Особливості монархії в деяких країнах. У деяких, осо ¬ ливо малих, країнах (Лесото і Свазіленд в Тропічній Африці, Тонга в Океанії та ін) монархія існує в умовах феодально-племінних і патріархальних інститутів. Парламент обирається нерідко лише час ¬ тично і в рамках системи традиційних громад (у невеликій государст ¬ ве Тонга більшість його членів - місцева знать, у тому числі міністри короля, в Свазіленді частина членів призначається королем, але парламент тут розпущений вже два десятиліття тому). При королі зазвичай дійства ¬ ет племінної рада (в Свазіленді - два, великий і малий), інколи має більш важливе значення, ніж парламент. Багато рішень король може приймати лише за згодою вождів племен. У Малайзії існує виборна монархія, в ОАЕ діє, по суті, «колективний монарх» - найбільш важливі повноваження глави держави, а також законодавчі повноваження і деякі функції уряду належать Раді емірів семи еміратів фе ¬ дераціі. Особливості форми правління в Малайзії і ОАЕ будуть рас ¬ дивіться нижче.