40. Признаки и виды антидемократического режима.

Антидемократичний політичний режим є антиподом демократичного. За такого режиму держава в особі його органів превалює над суспільством, не опікується його проблемами, влада концентрується в руках однієї особи, групи осіб або керівної партійної верхівки. Народ не бере участі у формуванні органів держави або його участь у цьому є формальною. Відсутні інститути соціального контролю за владою, що надзвичайно бюрократизується і вражається корупцією. Антидемократичний режим сприяє утвердженню офіційної державної ідеології, забороняє діяльність опозиції. Для суспільств з антидемократичним політичним режимом характерним є порушення прав і свобод людини і громадянина. За такого політичного режиму позитивне законодавство втрачає гуманістичний зміст, відходить від визначальних принципів права як справедливості. Його провідними ідеями стають доцільність, забезпечення панівної ідеології, волі особи (групи осіб), керівної партійної верхівки, політичної та економічної основи режиму. Різновидами антидемократичного режиму є авторитарний і тоталітарний режими.

Авторитаризм проявляється концентрацією і централізацією влади, застосуванням силового тиску на опозицію, використанням для свого утвердження силових відомств, обмеженням політичних прав громадян, гласності, тиском на засоби масової інформації, «дозуванням» демократії, стримуванням розвитку суспільства та його демократичних інститутів.

Тоталітаризм (лат. totalis — цілий, повний) — одна з форм авторитаризму, для якого характерним є узурпування влади та її використання у вузьких кланових (партійних), групових інтересах, надзаконність влади, повний (тотальний) контроль над всіма сферами суспільного життя, надмірна зверхніcть держави над суспільством й особою, обмеження прав і свобод людини, панування державної ідеології, надмірна мілітаризація і надання надзвичайних повноважень силовим відомствам (поліцейсько-міліцейському апарату, органам безпеки, військовим формуванням), неприпустимість інакомислення та політичні репресії, фізичне знищення опозиції (наприклад, комунобільшовицький, фашистський, расистський режими).

41. Ознаки та види демократичного режиму. Демократичний державний режим Головна особливість демократичного державного ре ¬ жиму полягає в тому, що формування політичної волі, лежачи ¬ щей в основі діяльності держави, йде "знизу вгору", тобто від індивідів і громадянського суспільства до державним інститу ¬ там, які приймають політичні рішення. Таким чином, демок ¬ ратическая державний режим передбачає широке і не ¬ пременно участь народу в управлінні справами держави. Конституції абсолютної більшості зарубіжних держав закріплюють приналежність державної влади народу: тільки народ визнається її носієм і володарем. Так, у ст. 3 Конституції Франції 1958 р. говориться про те, що "національний суверенітет належить народу". Аналогічна формулювання міститься в ст. 1 Конституції Італії. Основний закон ФРН під-черківает, що "вся державна влада виходить від народу" (ч. 2 ст. 20). Це означає, що будь-яка влада повинна мати своїм джерелом волю народу; протизаконним, антиконституційним є будь-яка спроба узурпації влади - незалежно від того, виходить вона від певної верстви (класу, групи) або від окремої особистості, - так само як і її незаконне утримання. Дії будь-якого державного органу, будь-якого должнос ¬ тного особи повинно бути засновано на ясно вираженої волі на ¬ роду. Ця воля може проявлятися безпосередньо (прямо) на референдумі або через голосування на виборах. Вона може про ¬ являтися і опосередковано - через контроль виконавчої вла ¬ сти представницькими установами. Наявність демократичної легітимації - обов'язкова умова наділення того чи іншого органу держави чи посадової особи владними полномо ¬ чіямі. Цим пояснюється, зокрема, те, чому такі полномо ¬ ності відсутні або сильно обмежені у глав держав у пар ¬ ламентарних республіках і парламентарних монархіях: причи ¬ ну слід шукати в недостатній демократичної легітимації. Ідейним фундаментом демократичного державного режиму є доктрина політичної свободи. Вона лежить в основі сучасної трактування суспільного й державного договору. Окремо взятий і суверенний індивід існує пер ¬ вічно, незалежно від соціальних і політичних зв'язків, а дер ¬ дарства виникає і функціонує в результаті волеіз'явле ¬ ня цих індивідів, які вправі самостійно распоря ¬ жатися своєї початкової свободою і добровільно погоджуватися на її обмеження. Демократичний державний режим уста ¬ новлюється саме тими, хто йому потім підпорядковується. Завдання го ¬ сударственной влади при такому режимі полягає в тому, щоб узгодити принцип індивідуальної свободи зі свободою всього народу, що виступає в особі держави як єдиного колективу. У правовому плані свобода розуміється і реалізується як не ¬ залежність особистості в її переконаннях і діях від тиску ззовні. Тут слід мати на увазі, що в даному випадку мова йде про конкретні носіях такого тиску (державних орга ¬ нах, посадових осіб), а не про загальні обставинах (тяже ¬ ціле економічне становище, відсутність роботи і т. п.). Гро ¬ данин в демократичному суспільстві самостійно формулює мотиви своєї поведінки, а не отримує припису або указу ¬ ня від зовнішньої влади, будь то влада держави, партії чи іншої організації. Принцип індивідуальної свободи матеріалізується в праві і свободу участі громадянина у визначенні суспільного і державного ладу. Для того щоб зробити таке участь реальних, держава встановлює, забезпечує і гаранти ¬ рілої основні права і свободи громадян, у тому числі виборець ¬ ве право, право доступу до державних посад, свобо ¬ ду думок і переконань (включаючи свободу друку і інформації), свободу зборів і об'єднань. Зміст демократичної загальної волі, яка формува ¬ ється шляхом вільного участі громадян, не є постійне ¬ вим і відображає пошук вірних рішень на державному рівні ¬ не. Знаходження таких рішень неможливо без участі політи ¬ чних партій, які виступають посередниками між владою і народом, сприяючи формуванню його політичної волі. Тому найважливішою ознакою демократичного державного ¬ ного режиму є багатопартійність, наявність партій, при ¬ тримувати різної політичної та ідеологічної ори ¬ ентаціі, проте мають рівні права в боротьбі за участь в управлінні справами держави. До числа інших ознак демократичного державно ¬ го режиму можна віднести наступні: побудова державної ¬ ного механізму та його функціонування на основі принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу і су ¬ Дебні: істотну роль представницьких установ, фор ¬ міруемих на основі загальних виборів і наділених реальними ¬ ми повноваженнями у здійсненні державної влади, при ¬ знання і послідовне проведення в роботі державного апарату принципів конституційності та законності при со ¬ дотриманні верховенства конституції. Демократичний державний режим може поєднуватися з різними формами правління: президентською чи парла ¬ тарної республікою, а також з парламентарною монархією. Так, незважаючи на відмінність форм правління у ФРН і в Італії (парла ¬ ментарной республіки), в Мексиці та Аргентині (президентські республіки), в Іспанії і Японії (парламентарні монархії), в цих країнах існує демократичний державний ре ¬ жим. Разом з тим такий режим мало сумісний з дуалістичної монархією, не кажучи вже про абсолютну. Слід, правда, мати на увазі, що наявність республіканської форми правління саме по собі ще не є гарантією існування демократично ¬ го державного режиму. Комуністичні держави (КНДР, Куба) є республіками, однак існуючі там режими ніяк не можна назвати демократичними. Відсутня цей режим і в тих республіках, які грунтуються на жорстких релігійних принципах (Іран). Що стосується форм державного устрою, то пред ¬ шанобливою з точки зору демократичної організації вла ¬ ти є федеративна форма державного устрою. Вона властива, наприклад, таким демократичним державам, як США, Швейцарія, ФРН. У той же час демократичний режим може існувати і в унітарних державах (Фран ¬ ція). Але показово, що процес демократизації державно ¬ ного управління веде одні держави до перетворення з уні ¬ тарних на федеративні (Бельгія), а інші - до формування регіональної структури, заснованої на широкій автономії вхо ¬ дящих в цю державу територіальних утворень (Італія, Іспанія) . Історично склалися два різновиди демократично ¬ го державного режиму: режим ліберальної демократії та режим соціальної демократії. Відмінності між ними криються в характері взаємовідносин держави з суспільством. Лібераль ¬ ний державний режим сформувався в ході буржуазних революцій в ряді країн Західної Європи та Північної Америки. Для нього характерне обмеження ролі держави адміністра ¬ тивно-поліцейськими функціями, невтручання в еко ¬ кую і соціальне життя суспільства. Позбавлена ​​підтримки з бо ¬ ку держави, основна маса населення перебувала в стані ¬ нии економічної потреби і культурної відсталості, що не дозволяло їй реально брати участь у здійсненні державної ¬ ної влади. Тому ліберальний державний режим опи ¬ рался тільки на заможні верстви населення, що складали меншин ¬ ство суспільства. Внаслідок цього демократичні права і свобо ¬ ди, проголошені в конституції, набували формальний характер, що викликало зростаюче відчуження між владою і народом. Під впливом бурхливих змін у суспільно-політичних ¬ чеський життя ліберальний державний режим поступився міс ¬ то режиму соціальної демократії, що знайшло відображення в кон ¬ туцію ряду держав, прийнятих після другої світової вої ¬ ни (Італія, ФРН, Португалія та ін.) Державний режим соціальної демократії означає, що держава у своїй діяль ¬ ності керується інтересами всього суспільства, стремит ¬ ся вплинути на розподіл економічних благ в дусі принци ¬ пов справедливості, забезпечивши кожному гідне людини су ¬ ществование. Соціально орієнтована держава користується підтримкою з боку суспільства. Зростаючий добробут ос ¬ новних маси населення збільшує потребу в соціальній і політичній стабільності, на досягнення якої і направле ¬ ни зусилля держави.

42------?????????????????????