82. Конституційний розвиток Франції

82. Конституційне розвиток Франції. Франція належить до числа держав, які внесли особ ¬ але вагомий внесок у розвиток конституційно-правової теорії та практики. За роки, що минули після Великої французької рево-Люції, тобто за 200 з невеликим років, в країні змінилося чотири республіки, дві імперії, існували різні перехідні режими і форми правління. За цей період прийнято близько двох десятків різних конституцій, конституційних хартій і кон ¬ конституційних законів. За образним висловом відомого фран ¬ цузское государствоведа професора Марселя Пріло, Франція є справжню лабораторію з виготовлення кон ¬ туцію, їх можна тут знайти буквально на будь-який смак. Конституція 1958 р., її характерні риси та особливості Нині діюча Конституція Франції, що оформила со ¬ будівлю П'ятої республіки, була схвалена переважною біль ¬ шінство голосів на референдумі, що відбулося 28 вересня 1958 р., і вступила в силу 4 жовтня 1958 Ухваленню цієї Кон ¬ статиці передувало наростання глибокої політичної кризи в країні . Встановлений в 1946 р. у Франції режим посиленого парламентаризму, відомий під назвою Четвер ¬ тієї республіки, сприяв зростанню політичної нестабільно ¬ сти, "урядової чехарди" і падіння авторитету дер ¬ жавних влади. Серйозний збиток міжнародним позици ¬ ям Франції завдали колоніальні війни, особливо в Індокитаї і в Алжирі. Саме у французькому експедиційному корпусі в Алжирі почався в травні 1958 р. антиреспубліканського заколот, ко ¬ торий створив реальну загрозу демократичному ладу і міг стати джерелом серйозних конфліктів і зіткнень в мет ¬ ропіль. У нинішній ситуації французький парламент прийняв рішення про передачу влади в руки загальнонаціонального лідера, який був би в стані вивести країну з кризи, підготувати ¬ вить і здійснити конституційну реформу з метою зміцненню ¬ ня авторитету влади та відродження величі Франції. Прези ¬ дент Республіки звернувся до генерала Шарлю де Голлю, націо ¬ нальному герою періоду боротьби за визволення, свого роду харизматичному лідерові, який протягом багатьох років оста ¬ вався не при справах. Генерал дав свою згоду, і 1 червня 1958 Наці ¬ ональних збори Франції більшістю в 329 голосів проти 224 наділило де Голля надзвичайними повноваженнями в законодавчі області. Одночасно був вотував конституційного ¬ ний закон, який визначив рамки здійснюваної конституційного ¬ ної реформи. У законі було сформульовано 5 принципів, кото ¬ рим мало слідувати новий уряд при розробці проекту конституції. Серед них - вибори як джерело влади, а також поділ влади. До числа конституційних принципів було віднесено також встановлення парламентської відповідально ¬ сті Уряду та підтвердження незалежності судової вла ¬ сти. В якості окремого принципу було сформульовано тре ¬ бованіе поваги основних свобод. Наявність цього конституційного ¬ ного закону і закріплених у ньому п'яти принципів визначили особливості і характер проекту конституції, виробленого і представленого на референдум. Зокрема, результатом став певний компроміс між концепціями сильної особистої влади і парламентського контролю за діяльністю правитель ¬ ства. Історія розробки і прийняття Конституції 1958 р. у мно ¬ гом пояснює, чому у Франції утвердилася така своеобраз ¬ ва форма правління, як змішана республіка, що поєднує в собі елементи президентської і парламентської. Конституція 1958 р. у її початкової редакції складалася з короткої преамбули і 92 статей, зведених у 15 розділів. Вме ¬ сте з тим в преамбулі урочисто заявляє про прихильність ¬ сти французького народу прав людини і принципам націо ¬ нального суверенітету в тому вигляді, як вони були визначені в Декларації прав людини і громадянина 1789 р. і доповнені і розширені в Преамбулі до Конституції 1946 р . Ця відсилання була в подальшому витлумачена як визнання Декларації і Преам ¬ були 1946 р. в якості діючого французького права і іс ¬ точніка конституційного права країни. Таким чином, струк ¬ турно французька Конституція виявилася ніби складається з трьох законодавчих текстів: з основного закону, вотувати ¬ го на референдумом 28 вересня 1958 р., Декларації 1789 р. і Пре ¬ Амбулія до Конституції 1946 р. Протягом досить тривалого строку питання про юридичес ¬ кою силі Декларації та Преамбули залишався спірним. Проте починаючи з 1970 р. Конституційна рада, що є у Фран ¬ ції органом конституційного контролю, визнав за Декларацію ¬ їй і Преамбулою ту ж юридичну силу, що і за постановою ¬ нями тексту 1958 р., сформульованими у вигляді статей основно ¬ го закону. Більше того, з ряду рішень, прийнятих вищими судовими органами Франції, випливає, що в цих документах сформульовані основні принципи, обов'язкові для всіх державних органів країни. Декларація 1789 р. і Пре ¬ Амбулія 1946 р. містяться положення, переважно относящ ¬ еся до прав і свобод людини, утвердження принципів наці ¬ онального суверенітету, визнання народу як єдність ¬ ного джерела влади. Конституція підтверджує верховенство основних прав і свобод, визнаючи за ними значення загальних принципів права. Широкі повноваження одноосібного глави держави в значи ¬ тельной мірою врівноважуються наявністю інституту парламент ¬ ської відповідальності Уряду. Принцип "правління народу, через народ і для народу" ос ¬ шається основним принципом Французької Республіки. Конституція 1958 р. закріплює республіканську форму прав ¬ ління у Франції, причому особливо обумовлює, що дана форма правління не може бути предметом перегляду. Основний закон підтверджує відданість Франції принципам правового, світського і соціальної держави, що знаходить своє віддзеркалення ¬ ня як в постановах Конституції, так і в поточному законо ¬ давства. Дуже важливе значення мають певні в Конститу ¬ ції принципи зовнішньої політики Франції. Згідно з цими прин ¬ ціпам Французька Республіка погодить свою діяльність з нормами міжнародного публічного права. Належним чином ратифіковані або схвалені міжнародні договори або угоди мають переважну юридичну силу по срав-нению з внутрішнім законом, і в разі колізії між між ¬ народно-правовою нормою і нормою внутрішнього національного права пріоритет віддається першої. Вже Преамбула 1946 передбачати можливість обмеження на умовах взаємності су ¬ веренітета Франції, якщо це необхідно для організації та за ¬ щити світу. У подальшому ці положення були уточнені і до-повнісінько, зокрема, в ході конституційної реформи, пов'язаної з участю Франції в Європейському Союзі. Основна маса статей конституційного тексту 1958 р. по ¬ священ організації публічної влади у Франції. Сравнітель ¬ но докладно регулює Конституція статус та повноваження Пре ¬ зидента Республіки, більш лапідарно - місце і роль Прави ¬ тва і характер його взаємин з парламентом. Конституція містить розгорнуті постанови, які стосуються організації законодавчої влади, визначає статус Кон ¬ ституционного ради, закріплює незалежність судової влади та містить деякі норми, що стосуються організації самоуп ¬ ління на місцях. Специфіка Конституції полягає насамперед у тому, що вона підтверджує домінуюче становище виконавчої влади в загальній системі державної влади. Конституція 1958 р. вводить такі нові і порівняно рідко зустрічаються в розвинених країнах норми, які встановлюють визначений ¬ ні рамки законодавчої діяльності Парламенту і навіть підкоряють її певною мірою контролю з боку виконавчої ¬ тельной влади