- •1 Державне право зарубіжних країн як наука та навчальна дисципліна
- •2 Система державного права в зарубіжних країнах
- •3 Норми та інститути в дпзк
- •12 Форма конституції
- •12. Форма конституции.
- •14 Порядок прийняття, зміни і відміни конституції
- •15 Прийняття конституції представницьким органом
- •16 Прийняття конституції виборним корпусом
- •17 Класифікація конституцій
- •19 Рівність прав, свобод і обов’язків
- •20. Историческое развитие прав и свобод. Поколение прав человека. Классификация прав и свобод.
- •21. Гарантии прав и свобод.
- •22 Поняття громадянства підданства. Проблема полігромадянства. Режим іноземців
- •23. Способи набуття громадянства ст.Ст.188-194
- •24. Втрата громадянства
- •25. Личные (гражданские) права, свободы и обязанности.
- •26. Политические права, свободы и обязанности.
- •27. Экономические, социальные и культурные права, свободы и обязанности.
- •28. Поняття політичних партій. Функції політичних партій.
- •29. Основні види політичних партій в зарубіжних країнах
- •30. Організаційна структура політичних партій
- •31 Партійні системи зарубіжних країн. Види партійних систем.
- •32. Форма правления зарубежных стран.
- •32. Форма правления зарубежных стран.
- •34. Республика – понятие и сущность. Признаки республиканской формы правления. Виды республик.
- •35. Формы государственного устройства зарубежных стран.
- •37. Федеративное устройство (федерализм). Основные признаки федеративного устройства.
- •40. Признаки и виды антидемократического режима.
- •43. Понятие и принципы избирательного права. Активное и пассивное избирательное право. Избирательные цензы. 44. Понятие и виды выборов.
- •45. Понятие избирательной системы. Мажоритарная и пропорциональная избирательные системы.
- •46 Поняття і види референдумів. Предмет референдуму. Формула референдуму. Народна законодавча ініціатива.
- •47. Возникновение и развитие парламента. Парламент и парламентаризм.
- •48. Структура парламента и организация его палат. Общая характеристика верхних палат в двухпалатных парламентах.
- •50. Компетенція парламентів і способи її закріплення
- •51 Правове становище комітетів парламенту.
- •52 Статус парламентарів.
- •53 Законодавчий процес і його стадії
- •54. Контроль парламенту за діяльністю урядів в парламентарних країнах.
- •56. Монарх.
- •57. Президент. Прав. Положение президента.
- •58. Способы избрания президента.
- •59. Повноваження, обов'язки і відповідальність президента.
- •61/62. Види урядів.
- •62. Состав представительств.
- •63/62. Порядок формування уряду і залежность його від форми правління.
- •64 Повноваження урядів
- •66.Початок конституційного розвитку в Пн Америці.
- •67 Конституція 1787р. Сша і її специфічні риси
- •68. Білль про права.
- •69. Політичні партії сша
- •70 Конгрес сша. Правове становище і повноваження палат. Посадові особи палат.
- •72. Президент сша: статус, порядок обрання, повноваження.
- •73. Американський федералізм.
- •74. Місцеве самоврядування в сша
- •75 Початоки конституційного розвитку Великобританії.
- •76. Конституція Великобританії. Її складові частини.
- •76. Політична система Великобританії
- •77 Роль монарха в управлінні країною. Королівська прерогатива.
- •78/80. Парламент Великобританії, його правове становище і структура.
- •79. Комітети Британського парламенту їх види та повноваження.
- •80. Порядок формирования палат парламента Великобритании.
- •81. Уряд і кабінет міністрів Великобританії.
- •82. Конституційний розвиток Франції
- •83. Президент Франції. Його повноваження і місце в системі державних органів.
- •84. Парламент Франції. Його структура, порядок формування і повноваження.
- •85. Уряд Франції. Рада міністрів. Кабінет міністрів.
- •86. Органи конституційного контролю Франції. Порядок формування і компетенції конституційної ради Франції.
- •88. Початки конституційного розвитку Німеччини.
- •89. Основний закон фрн.
- •90. Федерація фрн.
- •91. Федеральний парламент фрн.. Правове становище і повноваження палат. Законодавчий процес в фрн.
- •92. Федеральний уряд і Канцлер Німеччини.
- •93. Конституційний контроль в фрн.
- •94. Муніципальна система фрн.
- •95. Політична система Японії
- •96. Конституція Японії 1947.
- •97. Правове становище імператора Японії.
- •98. Парламент Японії, його структура. Способи прийняття законів.
- •99. Уряд Японії, його склад і порядок формування.
98. Парламент Японії, його структура. Способи прийняття законів.
Парла́мент Япо́нії (єдиний двопалатний законодавчий орган держави Японія. Найвищий орган державної влади в країні. Організація, структура, права і обов'язки Парламенту визначаються чинною Конституцією Японії та Законом про Парламент 1947 року. Складається з Палати представників і Палати радників. Заснований 3 травня 1947 року[1] у зв'язку з набуттям чинності нової Конституції Японії. Замінив собою попередній найстаріший законодавчий орган в Азії — Імперський Парламент Японії, заснований 1889 року[2]. Засідання Парламенту проходять у токійському Будинку Парламенту Японії.
Парламент Японії — це орган державної влади, який представляє японську націю і виконує її волю[3]. Чинна Конституція Японії визнає його «найвищим органом державної влади і єдиним законодавчим органом держави»[4]. Найвищий орган державної влади означає те, що Парламент — це головна політична установа японської держави, що безпосередньо виступає від імені усієї японської нації, носія державного суверенітету, і має статус, необхідний для здійснення волевиявлення цієї нації. Єдиний законодавчий орган держави означає те, що лише Парламент має монопольне право на прийняття японських законів, а інші органи державної влади не можуть перебрати на себе його повноваження. Винятком з цього правила є право обох Палат Парламенту[5] та Верховного Суду Японії[6] самостійно встановлювати правила поведінки у своїх установах[7].
Парламент Японії є двопалатним законодавчим органом. Він складається з нижньої Палати представників та верхньої Палати радників[8]. Двопалатна система була запозичена японцями у європейських конституційних монархій 19 століття і була втілена в Імперському Парламенті Японії 1890—1947 років. Він складався з нижньої Палати представників та верхньої Палати перів. Після поразки Японії у Другій світовій війні, американська окупаційна влада планувала впровадити в країні однопалатну систему, проте японський уряд наполіг на збереженні традиційної системи[7].
Організаційними відмінностями двох Палат японського Парламенту є різниця в чисельності депутатів і термінах їхніх повноважень, різниця у віковому цензі для кандидатів в депутати, а також відмінності в системі виборчих округів. Головною відмінністю Палат є різниця в повноваженнях[7].
Палата представників безпосередньо виступає від імені японської нації і має ширші права ніж Палата радників. Зокрема, вона першою обговорює питання державного бюджету і затверджує його, приймає закони, ратифікує міжнародні угоди, призначає Прем'єр-міністра і може висловлювати недовіру уряду[7].
Палата радників має менше повноважень ніж Палата представників. Її завданням є перевірка і допрацювання рішень нижньої палати, виходячи з загальнонаціональних інтересів.
Кількість депутатів Палати представників складає 460 осіб, термін повноважень яких триває 4 роки[10]. Протягом 1947—1994 років вони обиралися за мажоритарною системою середніх виборчих округів. З 1994 року було запроваджено змішану систему, за якою 300 депутатів стали обиратися за мажоритарною системою малих виборчих округів, а 180 депутатів — за партійними списками відповідно до пропорційної виборчої системи[7].
Кількість депутатів Палати радників складає 252 особи, термін повноважень яких триває 6 років[11]. Протягом 1947—1982 років 100 депутатів обиралися в єдиному загальнонаціональному виборчому окрузі, а 152 депутати — в префектурних округах. 1982 року вибори по загальнонаціональному округу були замінені виборами на пропорційній основі, в результаті чого 96 депутатів стали обиратися за партійними списками відповідно до пропорційної системи, а 146 депутатів — за виборчими округами мажоритарної системи. Через подібність способів обрання обох Палат після 1990-х років, Палату радників інколи називають «калькою» Палати представників[7].
Кожна палата має власних керівних осіб — голову[12], заступника голови[13], тимчасового голову[14], голів постійних комітетів[15] і генерального секретаря[16][7].
Голова і його заступник обираються з числа депутатів палат. Термін їхніх повноважень відповідає депутатському терміну тієї чи іншої палати. Голова підтримує порядок в палаті, керує її засіданнями, наглядає за адміністративною роботою палати і представляє палату всередині країни і закордоном. У випадку хвороби, смерті або відсутності голови його обов'язки виконує заступник голови. Якщо відсутні і голова, і його заступник, обирається тимчасовий голова палати, який виконує функції голови[7].
Голови постійних комітетів обираються з числа членів постійних комітетів і керують їхньою роботою[7].
Генеральні секретарі палат обираються з числа чиновників, які не є депутатами Парламенту. Вони завідують адміністративною роботою під наглядом голів палат і підписуються на офіційних документах[7].
Обидві палати мають два типи комітетів: постійні та особливі. Число постійних в кожній з них складає 17. Депутат повинен бути членом хоча би одного постійного комітету. Кількість особливих комітетів невизначена — вони створюються тимчасово за необхідністю, для розгляду питань, якими не займаються постійні комітети. Місця в комітетах розподіляються рівномірно і пропорційно між членами усіх парламентських партій і угруповань[7].
Комітети є місцем обговорення законопроектів, які потім виносяться на розгляд пленарного засідання палат[17]. Така система обговорення дозволяє безсторонньо проаналізувати і покращити законопроект. Комітети відіграють важливу роль у прийнятті парламентських рішень, через що інколи називаються «малими законодавчими органами»[7].
Парламенту належить Національна парламентська бібліотека Японії, яка є допоміжним органом, незалежним від жодної з Палат.
Кожна з Палат має чергові, тимчасові і особливі засідання. Рішення приймаються більшістю голосів депутатів.[18]