37. Федеративное устройство (федерализм). Основные признаки федеративного устройства.
Федеративное государство — это союзное государство, состоящее из нескольких государственных образований, имеющих особый политико-правовой статус.
Федерація (від лат. foederatio – союз, об’єднання) – це форма територіально-політичної організації держави. У конституційному (державному праві зарубіжних країн федеративна держава визначається як єдина союзна держава, що складається з державних утворень, які володіють юридично певною політичною самостійністю.
Щодо конституційно-правового поняття федеративної держави, то вона, як слушно зауважує проф. К.Хессе, – охоплює загальні ознаки, які притаманні іншим федеративним державним утворенням; воно означає комплекс багатьох державних організацій і правопорядків "держав-членів" і "держави у цілому", що знаходяться у взаємній залежності.
Характерні ознаки федеративної форми територіально-політичної організації держави:
1. Законодавче закріплення принципу федералізму та його практична реалізація як передумова і основа вільного об’єднання різних, в основному рівноправних, як правило, раціональних політичних спільнот, які так повинні бути об’єднані для спільної діяльності.
Наприклад, текст Основного закону ФРН містить чітку констатацію про дію у цій державі принципу федеративної держави (ст. 20 абз. 1). Відповідно до загальноприйнятої у ФРН думки в юридичній науці та судовій практиці, принцип федералізму відноситься до основоположних засад Конституції ФРН. Федеративний конституційний суд ФРН в одному зі своїх рішень також назвав принцип федералізму однієї із засад конституції. Пізніше він згадав про нього як про "принцип федеративної держави, на якому спирається конституційний лад ФРН".
Відповідні положення є в конституціях Аргентини, Росії, Пакистану та інших федеративних держав. Територій.
2. Наявність єдиної території , що складається зі сукупності територій її суб’єктів, на які розповсюджується суверенітет, федерації. Конституція Швейцарії практично в такий же спосіб регулює це питання, закріплюючи у ст. 1, що "об’єднані даним союзом народи двадцяти трьох суверенних кантонів Швейцарії… у сукупності утворюють Швейцарську Федерацію". Але незалежно від способу визначення і конституційного закріплення складу території федеративних держав, усі вони мають за мету закласти наріжний камінь у забезпеченні цілісності держави.
3. Наявність конституційних гарантій статусу і кордонів суб’єктів федерації. Одним із основних питань, які мають визначальне значення для забезпечення територіальної єдності федерації, є конституційне закріплення за федеральними представницькими органами виключного права на прийнятті рішень з питань, які стосуються територіальної організації держави.
Наприклад, згідно з Конституцією Мексики Конгрес уповноважений: утворювати при наявності певних умов у межах уже існуючих штатів нові штати; визначати остаточно кордони штатів, розв’язуючи спори, які виникають між ними щодо розмежування відповідних територій…; законодавствувати з усіх питань, які відносяться до Федерального округу (ч. ІІІ, ІV, VІ, ст. 73). Конституція Індії наділяє парламент ще більшими правами і встановлює для нього можливість за допомогою закону прийняти до союзу або утворити нові штати на тих умовах, які він вважатиме потрібними (п. 213).
Не менш важливе значення має і те, що федеральні конституції зосереджують вирішення усіх питань, які стосуються захисту цілісності держави від зовнішніх і внутрішніх посягань на її територію, виключно у руках федеральних органів. Так, розділ 8 ст. 1 Конституції США формувати й утримувати армію; створювати і забезпечити флот; видавати правила щодо управління сухопутними і морськими силами та їх організації.
Суттєве значення для збереження територіальної цілісності федерації має віднесення питань зовнішньополітичної діяльності до виключної компетенції федеральних органів. Приміром, Конституція Австрії (п. 2 ст. 10) до відання федерації відносить зовнішні зносини, включаючи політичне і господарське представництво за кордоном, зокрема укладання усіх державних договорів, встановлення кордонів, товарообіг і торгівля тваринами із зарубіжними країнами. Подібні повноваження за федеральними органами закріплюють конституції Індії (п. 10, 11, 12, 13, 14 Переліку 1 Додатку 7), Мексики (п. ХХ ст. 73), Основний закон ФРН (ст. 73, абз. 1) та ін.
Конституції більшості зарубіжних федеративних держав відносять до виключної компетенції федерації також і такі питання, як: федеральні фінанси і податки; банківську діяльність; грошовий і валютний обіг і монетну монополію; митна справа; державна статистика; діяльність пошти, телеграфа, телефона; транспорт; паспортна справа; іміграція; національна система права, федеральна система правоохоронних і судових органів тощо.
4. Конституційне або конституційно-договірне розмежування предметів відання і повноважень між федерацією та її суб’єктами. Складові частини федерації – її суб’єкти (штати – в Австралії, Бразилії, Індії, Мексиці, США; землі – в Австрії та ФРН; провінції – в Канаді; кантони – у Швейцарії; емірати – в Об’єднаних Арабських Еміратах тощо) мають статус із власним адміністративно-територіальним устроєм, власною організацією влади та власною компетенцією. У цілому у будь-якій державі конституційно-правовий статус федерації та її суб’єктів, характер федеративних відносин багато в чому зумовлюється способами розподілу влади – предметів відання і повноважень – по вертикалі.
5. Наявність єдиного громадянства (Швейцарія), а в ряді випадків двох рівнів громадянства однієї держави (США). Наприклад, згідно з Конституцією США "усі особи, які народилися або натуралізовані у Сполучених Штатах… є громадянами Сполучених Штатів і того штату, де вони проживають" (розд. 1 поправки ХІV до Конституції США).
6. Заснування та конституювання загального для всієї федерації механізму державної влади (глава держави, парламент, уряд, органи судової влади). Наявність двопалатної структури парламенту (у більшості федерацій існує інститут бікамералізму: нижня палата розглядається як орган загальносоюзного представництва, а верхня палата представляє інтереси суб’єктів федерації).
7. Наявність федеральної правової системи, яка забезпечує єдиний правовий простір, верховенство федеральної конституції та пріоритет законів федерації. В Австрії, Канаді, Росії, США, ФРН, Швейцарії та деяких інших державах поряд із загальнофедеральною конституцією та загальнофедеральними законами діють конституції та закони суб’єктів федерації. При цьому забезпечується верховенство федеральної конституції та федеральних законів. Так, п. 5 ст. 76 Конституції Російської Федерації встановлює, що: "Закони та інші нормативні правові акти суб’єктів Російської Федерації не можуть суперечити федеральним законам… У ряді суперечності між федеральним законом та іншим актам, виданим у Російській Федерації, діє федеральний закон".
8. Встановлення державної (них) мови (мов). Без мовної єдності федеративна держава не може існувати як єдина, цілісна держава. Конституції зарубіжних федеративних держав розв’язують це питання по-різному в залежності від конкретних мовних умов, які мають місце у кожній з них. Наприклад, Конституції США і ФРН не містять ніяких приписів із цього питання, оскільки у їх громадян не виникає ніякого сумніву, що мовою їх спілкування є англійська у США і німецька – у ФРН. У конституціях інших держав відповідні норми існують. Так, у Конституції Австрії сказано, що німецька мова є державною мовою республіки, але цей факт не повинен ущемляти права мовних меншин, наданих їм федеральним законодавством (ст. 8). Конституція Індії у ст. 343 проголошує в якості офіційних мов хінді та англійську. В Конституції Швейцарії німецька, французька, італійська та ретророманська проголошуються національними мовами Швейцарії, офіційними та мовами Швейцарського Союзу є німецька, французька, італійська (ст. 116).
9. Створення основних елементів державності, і у першу чергу органів законодавчої, виконавчої та судової влади у суб’єктах федерації. Порядок їх організації та компетенцію визначають, як правило, конституції суб’єктів федерації. З іншого боку, федеральна виконавча влада у ряді федерацій має право "федеральної інтервенції", тобто втручання, якщо суб’єкт федерації незадовільно виконує свої обов’язки стосовно федерації (Аргентина, Індія, ФРН).
10. Конституційне закріплення принципу субординації у взаємовідносинах між федеральними органами та органами суб’єктів федерації. Аналіз текстів конституцій зарубіжних федеративних держав і відповідної практики дозволяє зробити висновок, що це досягається: по-перше, шляхом контролю, який здійснюється федеральними судовими органами за правотворчою діяльністю органів суб’єктів федерації, і, по-друге, шляхом видання розпоряджень федеральних органів управління, що стосуються діяльності органів управління суб’єктів федерації.
Контроль за правотворчою діяльністю органів суб’єктів федерації – це судовий контроль за відповідністю конституцій суб’єктів федерації федеральній конституції, а також контроль за актами, які приймаються органами суб’єктів федерації, з точки зору відповідності федеральним законам. У разі констатації невідповідності, конституція чи інші акти можуть бути повністю або частково скасовані. Щодо повноважень федеральних органів управління стосовно органів управління суб’єктів федерації, то доцільно звернути увагу на ряд приписів у конституціях зарубіжних федеративних держав. Наприклад, п. 13 ст. 102 Конституції Швейцарії встановлює за Союзною Радою (уряд Швейцарії) право спостерігати за тими галузями кантонального управління, які підпорядковані його контролю. Конституція Індії (п. 1 ст. 257) встановлює, що виконавча влада федерації володіє правом давати розпорядження будь-якому штату, які уряд Індії вважати необхідними. Отже, конституції зарубіжних федеративних держав передбачають дійові гарантії, що забезпечують субординацію діяльності федеральних органів та органів суб’єктів федерації.
38. Розподіл компетенції та відносини між федерацією та її суб'єктами. Спільна (конкуруюча) компетенція федерації і її суб'єктів означає, що владні повноваження щодо відне ¬ сених до цієї компетенції предметів ведення належать і федеральним органам, і органам суб'єктів федерації. При цьому спільна компетенція припускає видання рамкового закону союзом і подальше детальне правове регулювання з сто ¬ рони суб'єкта федерації. Конкуруюча компетенція означаючи ¬ ет, що свої повноваження в сфері спільної компетенції суб'єкт федерації здійснює тоді і остільки, коли і оскільки союз не скористався своїми правами в цій сфері. Нарешті, залишкова компетенція - це компетенція по пи ¬ росам, що не відносяться до перших трьох видів компетенції та не знайшла відображення в конституції. У конституційному законодавстві зарубіжних федерацій питання компетенції закріплюються різними способами. Ус ¬ ловний всі закордонні федерації з точки зору конституційного ¬ ного регулювання питань компетенції можна розділити на чотири групи. До першої групи слід віднести ті федерації, конституції яких закріплюють лише перелік питань, віднесених до іс ¬ винятково компетенції федерації. Всі інші питання, не включені до цього переліку, спочатку вважалися предме ¬ том виключної компетенції суб'єктів федерації. Подібна система розмежування повноважень існує в США, Мексиці, Бразилії, Швейцарії, Австралії та деяких інших країнах. Лише в процесі застосування конституції у цих державах поступово склалася сфера спільної компетенції, що знайшла правова підстава в тлумаченні основного закону, давати органам, що здійснюють конституційний нагляд. У некото ¬ рих федераціях (наприклад, в США) ця схема доповнюється прин-ципом "маються на увазі повноважень", суть яких зводиться до того, що всі знову виникаючі предмети правового регулювання ¬ вання відносяться тільки до компетенції союзу. Крім того, Кон ¬ туцію США містить припис, що забороняє союзу і штатів вчинення певних дій спільно, а також окремо. У другу групу можна об'єднати ті федерації, кон ¬ статиці яких містять детальну регламентацію питань, що відносяться до двох сфер компетенції. Перший перелік, при ¬ мірно однаковий, - це питання, що входять в исключитель ¬ ву компетенцію федерації. Другий сферою компетенції, зак ¬ репленной у федеральній конституції, може бути або исклю ¬ ве компетенція суб'єктів федерації (Канада), або конкуруюча компетенція союзу і його членів (ФРН). Канад ¬ ська конституція містить найменування предметів ведення суб'єктів федерації, причому перелік питань, що відносяться до виключної компетенції канадських провінцій, вважається остаточним, а компетенція союзу може доповнюватися і рас ¬ ширятися за рахунок включення у відповідний перелік нових пунктів. У ФРН не згадана в конституції залишкова компі-тенція в принципі належить суб'єктам федерації. Проте здійснення повноважень у цій сфері не є виключно ¬ тільних правом земель, так як конституція може встановити або допустити інше регулювання. Крім того, в Основному зако ¬ не ФРН сформульований принцип: федеральне право має пре ¬ майно перед правом земель. Відсутність вказівки на те, що цей принцип діє лише у сфері конкуруючої компетенції ¬ ції, відкриває можливість федерального вторгнення в компі ¬ тенціі земельного законодавця. До третьої групі можна віднести ті федерації, конститу ¬ ції яких містять триланкову систему розмежування ком ¬ петенціі між союзом і його членами (Индия, Малайзія). У цих державах першу групу повноважень становлять питання, від ¬ віднесені до виключної компетенції федерації. У другу входить перелік предметів ведення членів союзу. Однак вопро-си, що входять до цього переліку, не становлять виключної компетенції суб'єкта федерації. За певних обставина ¬ ствах (наприклад, у разі видання Президентом Індії Прокла ¬ ції про введення на території штату надзвичайного стану ¬ ня) ці повноваження переходять до союзу, парламент якого вправі приймати закони з будь-якого питання, віднесені Конституцією до компетенції суб'єкта федерації. Третю групу повноважень, закріплених у конституції, складають питання спільної ком ¬ петенціі федерації і її суб'єктів. З цих питань можуть за-конодательствовать як союзний парламент, так і легіслатури державних утворень, що входять у федерацію, однак союзний закон у всіх випадках має пріоритет. Питання, які знайшли відображення в конституції і не вхо ¬ дящіе ні в одну з вищевказаних сфер компетенції, або від ¬ носяться до компетенції союзу (Індія), або залишаються за державними ¬ ствами - членами федерації (Малайзія). Нарешті, четвертий, найбільш складний, тип розмежований ¬ ня компетенції найбільш повно закріплений у конституції Авст ¬ рії, а тому іменується австрійської моделлю. Австрійський Фе-деральний конституційний закон встановлює чотири вари ¬ анта розподілу предметів ведення і повноважень між федерацією та її суб'єктами. Перший перелік містить предмети відання, законодавець ¬ ва і виконавча діяльність по яких є исклю ¬ ве компетенцією федерації. Це відноситься, наприклад, до таких предметів відання, як зовнішні зносини, юрисдикція з конституційних питань, грошовий обіг, пошта, ті ¬ леграф і деякі інші. Друга модель розподілу компетенції, згідно кото ¬ рой законодавство віднесено до відання Федерації, а виконай ¬ кові діяльність - до ведення земель, застосовується до таких предметів відання, як громадянство і членство в громаді, жи ¬ ліщное забезпечення, дорожня поліція і ін Третій варіант розподілу повноважень діє, напри ¬ заходів, щодо встановлення санітарних вимог до курор ¬ там, земельної реформи, трудового права та ін У цих сферах Федерація встановлює загальні принципи законодавства, а землі видають конкретизують закони і здійснюють испол ¬ нительно діяльність. Нарешті, четвертий варіант - це встановлення виключи ¬ тельной компетенції земель в сфері законодавства і виконаний ¬ ня законів. Однак оскільки конституція закріплює загальну презумпцію компетенції земель, спеціальних норм, визначаю ¬ щих їх виключну компетенцію, в конституції міститься мало. До виключного відання земель віднесена, наприклад, організація дитячих садків та дитячих будинків. Вищенаведені моделі демонструють основні вариан ¬ ти розподілу предметів відання та компетенції між Феде ¬ рацією та її суб'єктами у конституціях зарубіжних держав, не вичерпуючи, зрозуміло, всього існуючого різноманіття. Регулювання цих питань у конституційному законодавець ¬ стве окремих країн притаманні свої деталі та особливості. Суб'єкти федерації реалізують свою компетенцію через соб ¬ жавні органи влади та управління. Система органів влади і управління суб'єктів федерації регулюється або союзними конституціями (Індія, крім штатів Джамму і Кашмір та Сік ¬ ким), або частіше конституціями цих державних образова ¬ ний (США, Мексика, Аргентина, Німеччина, Швейцарія). Австрійська конституція встановлює основи системи влади та управління в землях, а конституції земель містять норми, докладно регу ¬ лірующіе їх організацію та діяльність. Форма правління суб'єктів федерації, як правило, іден ¬ тична тієї, що існує в центрі. Наприклад, якщо США явля ¬ ются президентською республікою, то і штати, складові федерацію, також організовані за моделлю президентської рес ¬ публіки. Інший приклад - ФРН, яка є парламентарії ¬ ної республікою. Відповідно, державна влада в її землях організована за тим же принципом. Проте з цього пра ¬ вила є винятки. Так, у федеративних державах - мо ¬ нархіях (Канада, Бельгія, Австралія) суб'єкти федерації име ¬ ють республіканську форму правління, а в країнах, де суб'єктів ¬ ти федерації є монархіями, організація центральної влади має республіканські ознаки (Малайзія, ОАЕ). Всі державні утворення (штати, провінції, зем ¬ ли, кантони), що є членами спілки, як правило, мають власні виборні законодавчі органи. Ці законодавець ¬ ні органи можуть бути як однопалатними, так і двопалатними. У ряді країн (Мексика, Венесуела, Австрія, Швейцарія) зако ¬ нодавчого органи всіх суб'єктів федерації є однопо ¬ панцерні. У ФРН всі земельні парламенти - ландтаги, крім Баварії, є однопалатними. Аналогічна картина і в Канаді, де двопалатну струк ¬ туру має парламент франкомовної провінції Квебек, а пар ¬ ламент інших провінцій країни є однопалатними. У США та Австралії, навпаки, у всіх штатах (крім Небраски в США і Квінсленда в Австралії) утворені двопалатні за ¬ конодательние зборів. В Аргентині двопалатна структура діє в 10 провінціях з 22, а в Індії - в 5 штатах з 22. Зазвичай однопалатні законодавчі органи і нижня палата двопалатного парламенту обираються тим же способом, що і федеральний парламент. Але в деяких федераціях (на ¬ приклад, у США, Канаді, ФРН) державні утворення - члени федерації самі встановлюють норми місцевого виборчого ¬ ного права, яке в одних країнах може бути більш де ¬ мократічним (наприклад, з більш низьким віковим цензом для пасивного виборчого права), а в інших - менш демокра ¬ тичном (наприклад, завдяки введенню цензу осілості), ніж при виборах федеральних органів. Компетенція, внутрішня організація і процедура діяч ¬ ності парламентів суб'єктів федерації в цілому аналогічна тій, що має місце у федеральних представницьких органах. У ме-ки законодавчих органів зазвичай є власні наймену ¬ вання, так, наприклад, в США і в Індії вони іменуються Легіс ¬ Латур, у ФРН і Австрії - ландтагами, у Швейцарії - кантональних зборами і т. п. Крім того, в Швейцарії в невеликих кантонах законодавча влада здійснюється со ¬ відбирають щорічно загальними зборами громадян кантону. Вони іменуються ландесгемайнде (нім. - земельна, крайова громада). У цьому випадку виборний представницький орган кантону лише під ¬ готавлівает проекти рішення для цих зборів. Органи управління суб'єктів федерації утворюються в соот ¬ повідно до тих правил, які притаманні президентських і парламентарних форм правління. У президентських республі ¬ ках (США, Мексиці, Аргентині та ін) виконавчий орган фор ¬ мируется позапарламентським шляхом і не несе відповідальності перед представницьким органом суб'єкта федерації за свою діяльність. Так, в США адміністрацію штату очолює з ¬ відбирають прямими виборами губернатор (тільки в штаті Міс ¬ сісіпі він обирається виборцями), відносини якого з ле ¬ гіслатурой штату в принципі такі ж, як і відносини Прези ¬ дента з конгресом США. У кантонах Швейцарії уряд не несе парламент ¬ ської відповідальності перед кантональних зборами, його право ¬ вої статус і взаємовідносини з виборним законодавчим орга-ном аналогічні статусу і взаєминам федерального пра ¬ вительства з парламентом країни. У федераціях з парламентською формою правління (Канада, ФРН, Австрія, Індія) виконавчий орган землі, провінції, штату формується парламентським шляхом і несе перед законо ¬ давальним органом відповідальність за свою діяльність. Суб'єкти деяких таких федерацій мають вищу посадову особу, яка виконує функції голови цього державного утворення ¬ ня (губернатор - в штатах Індії, за винятком штату Джамму і Кашмір, де він іменується президентом, лейтенант-губернатор в провінціях Канади, губернатор - в Австралії). Там же, де така посадова особа не передбачено місцевими констатує ¬ ціями, його функції покладені на главу уряду суб'єкта федерації (наприклад, на прем'єр-міністра в землях ФРН). Конституції деяких федеративних держав предусмат ¬ ривает можливість укладання угод (у Швейцарії вони іменуються конкордату) між федерацією та її суб'єктами з питань, віднесених до їх компетенції. Так, згідно конституції ¬ ції Австрії укладання угод між федерацією і земля ¬ ми покладено в залежності від їх предмета на федеральне пра ¬ вітельство або на федеральні міністерства. При цьому угоді ¬ ня, обов'язкові для федеральної законодавчої влади, тре ¬ буют згоди парламенту та дотримання процедури, встановлено ¬ ної для прийняття федеральних конституційних законів. Основ ¬ ною закон ФРН передбачає договірне співробітництво федерації і земель лише в галузі освіти і науки. У Бра ¬ зіліі для встановлення співпраці між союзом і його чле ¬ нами необхідно видання додаткового закону. Слід мати на увазі, що шляхом укладення взаємних дого ¬ злодіїв і угод конституційне розподіл компетенції між федерацією та її суб'єктами змінюватися не може.
39. Державний режим. Співвідношення державного режиму і політичного режиму. Конституційне право зарубіжних країн містить регла ¬ ментація третього елемента форми держави - державної ¬ ного режиму, хоч і в меншому обсязі, ніж це має місце у відношенні перших двох елементів форми правління і форми територіально-політичного устрою. Державний ре ¬ жим характеризує порядок діяльності держави, який складається в результаті використання різних форм, спо ¬ собов, прийомів і методів здійснення державної влади. Знання цього елемента форми держави дозволяє відповісти на питання про джерела державної влади, виявити действи ¬ валий значення тих чи інших державних інститутів, оп ¬ чити співвідношення організаційно-дозвільні і примусового ¬ дітельних методів у діяльності держави. Поняття "державний режим" з'явилося в науці кон ¬ ституционного права порівняно недавно, тому воно недо ¬ статочно розроблено в змістовному плані. Протягом дли ¬ тельного часу третім елементом форми держави призна ¬ вався політичний режим. У тоталітарній державі, де плюралізм політичних інтересів не визнається і громадянське суспільство по суті відсутній, відмінність між дер ¬ вим і політичним режимом стирається. Проте в демократич ¬ ком суспільстві з його розвинутою політичною системою поняття "го ¬ державним режим" відрізняється від поняття "політичний ре ¬ жим". Останнє є більш ємним за змістом і відображає практику функціонування всіх політичних інститутів, включаючи поряд з державою також політичні партії, мас ¬ сові громадські організації і рухи та ін Вивченням політичних режимів займається спеціальна наука - полі ¬ тологія. У цьому контексті поняття "державний режим" при ¬ знаходить самостійне значення. Воно вивчається держава-ведческімі науками і використовується для характеристики форм, способів, прийомів і методів діяльності самої держави, що дозволяє дати функціональну характеристику держави, розглядаючи його в динаміці, в процесі здійснення державної ¬ жавної влади. Поняття державного режиму Можна дати таке визначення державного ре ¬ жиму як елемента форми держави. Державний ре ¬ жим - це певний, заснований на нормах права поря ¬ док діяльності (функціонування) держави, який складається як результат використання різноманітних при ¬ емов, способів, форм і методів здійснення державної влади. Державний режим - найбільш мінливий, найбільш рухливий елемент форми держави. Проте вибір тих чи інших форм, методів, способів і прийомів здійснення го-сударственной влади не є довільним .- Він визначає ¬ ся як сукупністю зовнішніх по відношенню до держави фак ¬ торів (економічних, соціальних, ідеологічних та інших), так і внутрішніх факторів організації самої держави (його фор ¬ ми правління, територіально-політичного устрою, осо ¬ бенностей побудови державного механізму та ін.) Державний режим відображає практику державної діяльності, повсякденного здійснення державної вла ¬ сти. Цей елемент форми держави найбільш чуйно реагує на зміни політичної обстановки в суспільстві, чим пояснити ¬ ється його порівняно слабка правова регламентація. Проте найбільш важливі сторони державного режиму зак ¬ реплени в конституціях та інших нормативних актах (джерела державної влади, принципи побудови та діяльності державного апарату, рівень політичної свободи в об ¬ суспільстві). Якщо діяльність держави, які він використовував форми і методи, обрані прийоми і способи мають правове обгрунтування ¬ вання, такий державний режим визнається легальним; він легітимний, тобто законний в очах громадян цієї держави. Навпаки, нелегітимний державний режим одночасно є і нелегальним, оскільки він формується і функціо ¬ нує всупереч чинним правовим принципам.