94. Муніципальна система фрн.

Комунальне самоврядування як символ громадської свободи має в Німеччині традицію. Воно сягає до привілеїв вільних міст у середньовіччі, коли міське громадянське право звільняло людей від гноблення феодального кріпосництва. В новий час комунальне самоврядування пов'язують, у першу чергу, з реформами барона фон Штайка, надто з пруським муніципальним урядуванням від 1808 року. Основний закон продовжує цю традицію. Він виразно гарантує комунальне самоврядування в містах, общинах і районах. Відповідно до цього вони мають право всі справи місцевої громади регулювати у межах законів на власну відповідальність. Усі міста, общини і райони повинні бути демократично організованими. Комунальне право є справою земель; з історичних причин комунальні конституції в різних землях значно відрізняються одна від одної. Проте практика самоврядування у всіх федеральних землях схожа.

Право самоврядування охоплює, передусім, місцевий громадський транспорт у межах комун, місцеве будівництво шляхів, забезпечення електроенергією, водою, газом, каналізацію, містобудівне планування. Сюди належать також будівництво і утримання шкіл, театрів і музеїв, лікарень, спортивних закладів і басейнів. До компетенції общин належать також освіта дорослих і догляд за молоддю. Доцільність і прибутковість своїх дій кожна община визначає самостійно. Багато місцевих завдань не до снаги общинам і малим містам; вони можуть виконуватися районом — наступною вищою територіальною одиницею. Також район є частиною комунального самоврядування. Більші міста не належать до жодного району, вони “вільні від районів”.

Комунальне самоврядування і самостійність можуть занепасти, якщо община не має грошей для виконання завдань. Дискусії про належне фінансове забезпечення общин не припиняються. Общини мають право збирати власні податки і збори. Сюди належать поземельний і промисловий податки. Крім того, общини мають право використовувати надходження від акцизу і податку на споживчі товари. Але цього не вистачає на покриття фінансових потреб. Тому общини отримують від федерацій і земель частку від прибуткового податку. Крім того, сюди належать відрахування у межах фінансової угоди про розподіл коштів, яка окремо регулюється у кожній землі.

95. Політична система Японії

Японія є конституційною монархією, в основу якої закладена британська парламентаристська модель та ряд положень цивільного законодавства Німеччини та Франції. У 1869 р. японський уряд прийняв Цивільний кодекс на базі французького громадянського кодексу. Він діє до сьогодні із незначними доповненнями.

Влада в країні поділена на законодавчу (парламент), виконавчу (уряд) і судову (Верховний суд).

Імператор Японії згідно Конституції є «символом держави та єдності народу», а також головою країни та імператорської сім'ї. Він немає реальної влади, а є номінативним лідером Японії. Повнота усієї влади в країні належить японській нації, яка виражає свою волю через представників у Парламенті. Акіхіто є дійсним імператором Японії і єдиним правлячим імператором у світі.

Конституція Японії твердить, що найвищим органом державної влади в країні є двопалатний Парламент — Національні збори. Вони складаються з нижчої Палати Представників, яка формується 480 депутатами, що обираються як правило через кожні чотири роки, та верхньої Палати Радників, яка формується 242 депутатами, обраними на 6 річний термін. Віковий ценз для виборів — 20 років. Ліберально-демократична партія Японії(ЛДП) є центристською урядовою партією, що монопольно керує країною від 1955 року. В опозиції знаходиться ліво-центристська Демократична партія Японії.

Прем'єр-міністр Японії є головою уряду країни і її фактичним лідером. Він обирається депутатами у Парламенті і затверджується імператором. Прем'єр-міністр призначає усі посади в уряді, більшість з яких займають депутати парламенту. Дійсним прем'єр-міністром Японії від 2007 року є Фукуда Ясуо.

Традиційне японське законодавство зазнало сильного історичного впливу від китайського права. З початком періоду Мейдзі японські закони були переписані на західний манер. Законодавча влада належить парламенту, який приймає закони, що реалізуються урядом та виконавчою адміністрацією на місцях. За виконанням законів слідкує Верховний Суд Японії. Також існує 9 Вищих судів, 47 Префектуральних і 438 Загальних судів. Окрім цього до кожного Префектурального суду прикріплений Сімейний суд. Основа японського законодавства є Конституція і «Шість кодексів» (яп. ?? — роппо).