37.Особливості соц.-екон та сусп.-пол розвитку укр. Земель в складі Авст-угор імперії в 2 пол.19ст.

Збільшувалася кількість малоземельних і безземельних селян. Вони поступово втрачали зв'язок із землеробством, поповнюючи армію промислових та сільськогосподарських робітників. У пошуках заробітку вони щорічно йшли на так звані ринки робочої сили, де на них чекали наймачі від поміщиків та заможних сільських господарів. Такими ринками в Україні були Янівка, Северинівка, Березівка та ін.

Внаслідок репресій та арештів 1860-1861 рр. гурток «хлопоманів» пе­рестав існувати. Але активні його члени разом зі студентами М.Драгома-новим, І.Касяненком, братами Синьогубами й П.Чубинським створили нове таємне товариство - «Українську громаду», що пропагувала національну ідею переважно в недільних школах, де навчалися робітнича молодь і діти зубожілих міщан. У бібліотеках учні знайомилися з творами Т.Шевченка, [.Котляревського, Марка Вовчка та інших українських письменників.

. У другій половині XIX ст. це роман­тичне й аполітичне поєднання ідеалізму, народництва та поклоніння всьо­му українському отримало назву українофільства.

На початку 1870 р. В.Антонович, М.Драгоманов, М.Русов, М.Зібер і С.Подолинськгій заснували таємну «Стару громаду», яка головну увагу приділяла розвиткові та поширенню наукових знань, письменства. Вперше заявили про себе 1890 р., коли вирішили організувати «Братство тарасівців», головною метою якого було б створення самостійної України. Зусилля молоді певною мірою вплинули на представників старшої генерації, які стали діяти рішучіше та енергійніше. У 1897 р. з ініціативи В.Антоновича і О.Кониського була заснована підпільна Всеукраїнська загальна організація, що поставила за мету об'єднати всіх українських ді­ячів під своєю орудою

Важливу роль у формуванні національної свідомості та піднесенні культурно-освітнього рі­вня народу відіграло створення у 1868 р. товариства «Просвіта».

Отже, другу половину XIX ст. і особливо його кінець можна оцінити як важливий етап підготовки та збирання українських сил до боротьби за не­залежність, за українську державність.

Офіційна влада робила все для того, щоб придушити будь-які прояви українського національного духу. У 1863 Малоросійською «говіркою» до­зволялося друкувати лише художні твори. Громади були розлущені. При­пинив своє існування часопис «Основа».

Валусвський циркуляр завдав величезної шкоди розвиткові україн­ського національного руху. Олександр II за висновками спеціальної комісії заборонив публікацію українських кни­жок, використання української мови, викладання її у початковій школі, за­боронив діяльність громад. Усі ці поліцейські заходи були зведені у спеці­альному указі, який цар підписав у травні 1876 р. в м. Емс (Німеччина). Емський указ поклав край надіям українофілів на можливість культу­рницької діяльності в умовах самодержавства. Таким чином, національна політика царського уряду в другій полови­ні XIX ст. продовжувала в цілому залишатися реакційною, зокрема антиук­раїнською за своєю спрямованістю.