67. Діяльність України в обсє

Україна є учасницею ОБСЄ з 30 сiчня 1992 року. З цього часу вона бере активну участь у роботi всiх колективних керiвних органiв Органiзацiї, виробленнi та прийняттi ними рiшень з рiзних аспектiв її дiяльностi.

Україна активно спiвпрацює з Верховним комiсаром ОБСЄ (Р.Екеус, питання облаштування кримських татар та представникiв iнших народiв, питання щодо становища росiйської меншини в Українi ), Бюро з демократичних iнститутiв i прав людини (органiзовує роботу спостережних мiсiй за виборами, реалiзує рiзного роду проекти, спрямованi на розвиток та змiцнення її демократичних інститутів) та Представником ОБСЄ з питань свободи ЗМI.

У серпнi 1994 року була заснована Мiсiя ОБСЄ в Українi, увагу якої було зосереджено на питаннях пiдтримки суверенiтету, територiальної цiлiсностi та непорушностi кордонiв України. Мiсiя зробила позитивний внесок у справу стабiлiзацiї ситуацiї в Автономній Республіці Крим. 30 квiтня 1999 р. Мiсiя ОБСЄ в Українi завершила свою роботу у зв'язку з виконанням свого мандату, що стало першим в iсторiї Органiзацiї випадком, коли Мiсiя ОБСЄ припинила своє iснування саме завдяки успiшному виконанню покладених на неї завдань.

За результатами дво- та багатостороннiх переговорiв було прийнято рiшення щодо заснування з 1 червня 1999 р. посади Координатора проектiв ОБСЄ в Українi. Завдання Координатора i його офiсу полягає у пiдготовці та реалiзацiї в Українi рiзного роду проектiв вiдповiдно до компетенцiї ОБСЄ та забезпечення їх фiнансування за рахунок видiлення цiльових коштiв мiжнародними органiзацiями чи iншими державами-учасницями ОБСЄ. На посаду Координатора було призначено представника Швейцарiї П.Буркхарда.

Протягом останнього часу мали мiсце критичнi зауваження на адресу України з боку Представника ОБСЄ з питань свободи ЗМI. Делегацiя нашої держави активно протистоїть спробам звинуватити Україну у недостатньому дотриманнi взятих на себе зобов'язань у цiй галузi та намагається налагодити спiвробiтництво з офiсом Представника ОБСЄ з питань свободи ЗМI i спрямувати його дiяльнiсть у конструктивне русло.

Позитивним кроком у планi розвитку спiвпрацi стало проведення у Києвi у груднi 1999 року за сприяння та участi Уряду України "круглого" столу з питань забезпечення свободи ЗМI в нашiй державi. Було надано необхiдне сприяння проектам щодо випуску вiдповiдних телевiзiйних програм, проведення аналогiчних за тематикою семiнарiв. Уряд України пiдтримав iдею пiдключення до реалiзацiї цих пропозицiй Координатора проектiв ОБСЄ в Українi.

Належна увага у спiвробiтництвi України з ОБСЄ придiляється також сприянню у просуваннi кандидатур вiд України для роботи у польових пiдроздiлах ОБСЄ. Представники України працюють сьогоднi у мiсiях ОБСЄ в Грузiї, Хорватiї, Косово, Мiсiя ОБСЄ в Таджикистанi та центрi ОБСЄ в Бiшкеку - загалом 14 чол.

68. Україна і Рада Європи

Основною статутною умовою для вступу країн до Ради Європи є визнання державою-кандидатом принципу верховенства права, її зобов'язання забезпечити права та основні свободи людини всім особам, які знаходяться під її юрисдикцією. Вступ країни до РЄ свідчить про її демократичний вибір, спрямованість на захист прав людини та зміцнення демократичних інститутів.

14 липня 1992 р. Україна заявила про своє бажання приєднатися до РЄ.

До набуття членства в РЄ Україна стала стороною декількох конвенцій цієї Організації, зокрема Європейської культурної конвенції, Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями, Європейської конвенції про інформацію щодо іноземного законодавства, Рамкової конвенція про захист національних меншин.

15 вересня 1995 р. у Києві було відкрито Центр інформації та документації РЄ, на базі якого у 2001 р. було створено Бюро інформації РЄ в Україні.

26 вересня 1995 р. Парламентська асамблея РЄ ухвалила позитивний висновок щодо заявки України на вступ до Ради Європи

9 листопада 1995 р. відбулася урочиста церемонія вступу України до РЄ, у Страсбурзі на площі перед Палацом Європи було піднято Державний прапор України.

Відповідно до Статуту РЄ Україна представлена у всіх трьох головних органах РЄ. Міністр закордонних справ - у Комітеті міністрів Ради Європи - керівному органі цієї Інституції. У Парламентській асамблеї Ради Європи, яка визначає основні напрямку діяльності Організації та має консультативний статус, наша держава представлена Постійною делегацією Верховної Ради України у складі 24 народних депутатів (12 основних членів та 12 їх заступників).

На посаду судді Європейського суду з прав людини було обрано Володимира Буткевича.

Постійне представництво України при Раді Європи забезпечує представництво Української сторони у повсякденній роботі комітетів та експертних груп Організації.

Набувши членства в РЄ, Україна взяла на себе низку зобов’язань у сфері реформування чинного законодавства на основі норм та стандартів РЄ. Україні залишається ще привести у відповідність до норм Ради Європи низку положень вітчизняного законодавства. Потребує ухвалення новий Кримінально-процесуальний кодекс.

Результати останніх президентських виборів в Україні сприяли піднесенню рівня розвитку та активізації контактів між нашою державою і Радою Європи. 12-14 грудня 2004 р. Генеральний секретар РЄ Т.Девіс відвідав Київ для участі у сприянні розв’язанню політичної кризи, що виникла в Україні після другого туру президентських виборів. 25 січня 2005 р. Раду Європи відвідав Президент України В.А.Ющенко.

Головними напрямами співробітництва України з РЄ на сьогодні є:

- ефективне виконання спільного Плану дій Ради Європи та Європейської Комісії;

- участь у програмах Ради Європи щодо підготовки країн, що прагнуть до членства в ЄС з метою досягнення цієї стратегічної мети;

- продовження роботи органів державної влади України;

- залучення Ради Європи до вирішення певних актуальних питань;

- активізація участі представників України у робочих органах Комітету міністрів РЄ, діяльність яких пов'язана з розробкою нових міжнародно-правових документів, спільних програм співробітництва, тощо.

69. Європейський напрям зовнішньої політики України

Важливе місце в системі зовнішньополітичних пріоритетів України посідає західний напрям зовнішньої політики. Один з провідних векторів - європейський. У 90-х роках XX ст. Україна практично долучилася до творення спільного "європейського дому". Європейський напрям зовнішньої політики України розуміється як встановлення і поглиблення дуже широких двосторонніх зв'язків із країнами континенту, як активна участь у виробленні майбутньої загальноєвропейської архітектури, співпраця з європейськими структурами тощо.

Використання гасел європейської інтеграції лише як козирів у внутрішньополітичній грі та засобу одержання чергових порцій міжнародної допомоги відштовхне європейців від України, зробить її ще менш привабливою для їх капіталу.

Попри декларації про геополітичну значимість орієнтації на європейські держави та структури, Україна не виробила життєздатної стратегії європейської інтеграції на основі двосторонніх зв'язків. Тому Україна не має загальнонаціонального, всеохоплюючого погляду на розв'язання комплексних завдань європейської інтеграції.

Намагаючись встигнути на всіх напрямах інтеграції, Україна розпорошує інтелектуальні та матеріальні ресурси, часто розв'язує другорядні, рутинні питання, залишаючи без належної уваги та ресурсного підкріплення насправді важливі питання. Отже, інтегрування України в Європу опинилося в складній системі зовнішньополітичних і внутрішньополітичних чинників, які або сприяють цьому процесові, або ускладнюють його. Міжнародне становище України є невід'ємною частиною просування України до Європи. Взаємовідносини України з Росією, США, країнами Центральної та Східної Європи, розширення НАТО та ЄС, внутрішні проблеми розвитку самого ЄС ще тривалий час вирішально впливатимуть на практичну реалізацію стратегічного напряму зовнішньої політики України - інтегрування до єдиної Європи.

70. Передумови становлення та розвитку відносин України з ЄС.

Відносини України з ЄС головним чином ґрунтуються на Угоді про партнерство та співробітництві (УПС), що набула чинності в 1998 році.

Обидві сторони з’ясували позицію щодо відносин одна до одної у внутрішньої політичній стратегії. Що стосується ЄС, то базовий підхід до відносин з Україною був викладений у Спільній Стратегії від 1999 року. Позиція України щодо європейської інтеграції була викладена у Стратегій щодо європейської інтеграції 1998 року, підписаній Президентом, декілька разів наголошувалася Президентом Кучмою та отримала підтримку з боку Парламенту.

Було укладено декілька окремих угод в галузі торгівлі, науки та технології, ядерної енергетики. Технічна допомога з боку ЄС через програму Тасіс надається ще з 1990 року на підтримку процесу переходу до демократії та ринкової економіки.

Спільна стратегія ЄС була ухвалена в грудні 1999 року в Хельсінкі Європейської Радою як розуміння того, що існує потреба у більш тісних зв’язках між ЄС та державами- членами та конкретними країнами-партнерами. Вона охоплює період в 4 роки. Стратегія націлена на розвиток стратегічного партнерства між ЄС та Україною на основі УПС, віддаючи належне європейським прагненням України, та вітаючи європейський вибір країни.

Обидві сторони тісно співпрацюють в окремих пріоритетних напрямках, ухвалених 4 Радою із Співробітництва:

• Адаптація законодавства є у відповідності до цілей УПС постійним питанням для двосторонніх переговорів. Щодо майбутнього України, вона також пов’язана із євроінтеграційною стратегією..

• Енергетика та ядерна безпека є однією з найбільш важливих областей співробітництва ЄС з Україною. Заходи по подоланню наслідків Чорнобильської катастрофи продовжують бути пріоритетом, починаючи від фінансування укриття для ядерного реактора.

• Питання торгівля також є значним елементом українсько-європейських відносин. Ключовим фокусом на переговорах щодо вступу України до СОТ було досягнення двосторонньої угоди щодо доступу до ринку товарів та послуг та про підтримку з боку ЄС адаптації українського законодавства у відповідності до багатосторонніх правил системи СОТ.

• Для того, що інтенсифікувати співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища, була створена робоча група з питань зміни клімату, що фокусується на реалізації положень Кіотського Протоколу, на додачу до декількох проектів технічної допомоги.

• Співробітництво в галузі транспорту концентрується на інтеграції транспортної інфраструктури України до європейської транспортної мережі в рамках програм Пан-європейські транспортні коридори, Чорне море та ТРАСЕКА

• В галузі науки та технологій двостороння угода про співробітництво була підписана в липні 2002 року. Вона пропонує широкі перспективи щодо співпраці в рамках 6 Рамкової Програми та багато іншого.

71. Договірна база між Україною та ЄС

• 2 грудня 1991 р. - Декларація ЄС щодо України. Відзначено демократичний характер Всеукраїнського референдуму. Заклик до України підтримувати з ЄС відкритий і конструктивний діалог, спрямований на забезпечення виконання всіх колишніх зобов'язань СРСР.

• 6 квітня 1992 р. - Директива КЄС до Ради Міністрів ЄС про започаткування переговорів щодо укладення угод про співробітництво з Бєларуссю, Казахстаном, Росією, Україною.

• 11 лютого 1992 р. - Протокол згоди між ЄС і новими незалежними державами про реалізацію програм технічної допомоги.

• березень, червень, грудень 1993 р. - Переговори щодо Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС на найвищому рівні.

• жовтень 1993 р. - Відкриття представництва Комісії Європейських Співтовариств в Україні.

• 10 листопада 1994 р. - Верховна Рада України ратифікувала Угоду про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС.

• липень 1995 р. - Створено Представництво України при Європейських Співтовариствах 1996.

• 6 грудня 1996 р. - Прийняття Радою Міністрів ЄС Плану дій щодо України.

• червень 1996 р. - Європейський Союз визнав за Україною статус країни з перехідною економікою.

• грудень 1998 р. - Розпочав роботу Парламентський комітет з питань співробітництва Україна-ЄС.

• 1 березня 1998 р. - Набуття чинності Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС.

• 12 червня 1998 р. - Постанова Кабінету Міністрів України №852 про запровадження механізму адаптації законодавства України до ЄС.

• 4 липня 2002 р. - Самiт Європейський Союз - Україна, Копенгаген

• 9 грудня 2004 р. - Європейська Комісія схвалила План дій для України

• 17 грудня 2004 р. - Декларація Європейської Ради щодо України

• 14 веренся 2007 р. - Самміт ЄС-Україна, Київ. Спільна заява.