33.Врегулювання територіальних змін після другої світової

Одним із важливих історичних наслідків перемоги над фашистською Німеччиною та її союзниками було завершення об'єднання українських земель.

Питання про повоєнні кордони України постало ще на Тегеранській (1943 р.) та Ялтинській (1945 р.) конференціях глав урядів трьох держав антигітлерівської коаліції - СРСР, США, Великобританії. Радянське керівництво наполегливо домагалося закріплення кордону по так званій «лінії Керзона». Це гарантувало об'єднання українських земель у складі УРСР і юридично закріплювало входження до України західних областей, у тому числі й тих, що перебували в її складі в 1939-1941 рр.

Але це не влаштовувало Великобританію та США, для яких закріплення такої лінії державного кордону СРСР фактично означало визнання пакту «Молотова - Ріббентропа».

Радянське ж керівництво, спираючись на перевагу, здобуту в результаті перемоги у Другій світовій війні, складовою частиною якої була Велика Вітчизняна війна, рішуче проводило саме таку лінію. З цією метою використовувалися найрізноманітніші форми політичного тиску. Лише після вступу Радянської Армії на територію Східної і Центральної Європи і утворення там лояльних Союзу РСР режимів питання щодо кордонів України вирішилося на основі двосторонніх угод з ними.

16 серпня 1945 р. було підписано радянсько-польський договір про державний кордон. Відповідно до нього нова лінія кордону проходила за 5-6 км від «лінії Керзона» на користь Польщі. Крім того, до Польщі додатково переходила тридцятикілометрова територія в районі р.Солонія і м.Крилов, тобто значна частина українських етнічних земель (Надсяння, Лемківщина, Холмщина, Підляшшя).

Уточнення кордонів між двома державами відбувалося й пізніше. На прохання Польщі на початку 50-х рр. Україна поступилася Устрицьким районом Дрогобицької області, а до Львівської області увійшли землі довкола м.Кристонопіль (пізніше перейменованого в Червоноград).

Згодом постало питання про Закарпатську Україну. Доля цих земель вирішилася після вигнання із Закарпаття угорських окупаційних військ. 19 листопада 1944 р. відбулася конференція комуністичних організацій краю, яка об'єднала їх у комуністичну партію Закарпатської України. 26 листопада 1944 р. перший з'їзд народних комітетів Закарпатської України прийняв Маніфест про возз'єднання Закарпаття з УРСР. Враховуючи віковічне прагнення українців до возз'єднання, чехословацький уряд погодився підписати договір із СРСР про злиття Закарпатської України з Радянською Україною. Це сталося 29 червня 1945 р. Після цього компартія Закарпаття була включена до складу КПБУ.

ЗО червня 1945 р., виступаючи на VII сесії Верховної Ради УРСР, М.Хрущов заявив, що український народ вперше возз'єднався в єдиній Українській державі.

Заключним актом повоєнного врегулювання кордонів України стало підписання 10 лютого 1947 р. радянсько-румунського договору. Він юридично зафіксував кордони України в рамках радянсько-румунської угоди 28 червня 1940 р.

Таким чином, після закінчення війни вперше за багато століть фактично всі українські землі увійшли до складу Української РСР. Польща, Чехословаччина, Угорщина, Румунія визнали нові політичні реалії, підтвердивши в міжнародних актах згоду змінити свої кордони на користь Радянського Союзу.

Нове розмежування кордонів супроводжувалося переміщенням великої кількості населення. Це пояснювалось як бажанням народів проживати в рамках власних державних утворень, так і етнічним протистоянням, що виникло у зв'язку з тривалим періодом національного та духовного гноблення українців.

Із Галичини, Волині, Рівненщини в 1944-1946 рр. до Польщі переселилося майже мільйон чоловік польського населення. У ці ж роки з Польщі до України переїхало 520 тис. українців. З метою недопущення можливих проявів «буржуазного націоналізму» значна частина українців з Польщі направлялась не до близьких їм західних, а до зрусифікованих південних та східних областей.

Польська влада, зі свого боку, вдавалася до жорстоких санкцій проти українців, які залишились на її теренах і переселятись до України не бажали.

Найбільшою антиукраїнською акцією, здійсненою польськими властями, була проведена у квітні--травні 1947 р. операція «Вісла». В ході її українці, що проживали у прикордонних з УРСР районах, були переселені на захід і північ Польщі, їхнє майно конфісковане, а на кордоні з Радянською Україною утворено так звану « санітарну зону».

Під прикриттям необхідності ліквідації на цих територіях залишків формувань УПА, польське комуністичне керівництво виселило українців з традиційно обжитих ними земель та розселило фактично по всій Польщі.

З 28 квітня 1947 р. було виселено зі своїх домівок та відправлено на захід Польщі близько 150 тис. чоловік. Переїзд та розміщення українців на нових землях стали справжньою трагедією. Чимало людей померло від голоду та хвороб, на нових місцях українцям передавалися найгірші, напівзруйновані господарства та земля, яка вже 2-3 роки лежала перелогом.

Важливим моментом переходу до мирного життя в Україні стало відновлення радянських органів державної влади. Функції законодавчого органу республіки здійснювала Верховна Рада України. Повсюдно в областях, районах, містах і селах відновлювали роботу відповідного рівня місцеві ради. Усі керівні працівники цих рад не обиралися, а призначалися.

У лютому 1947 р. в Українській РСР відбулися вибори до Верховної Ради, а у грудні 1947 р. пройшли вибори до місцевих рад. Та про справжнє волевиявлення народу не могло бути й мови, бо до бюлетенів вносили прізвище лише одного кандидата.

34. Оцінка участі УРСР в радянські зовнішній політиці після Другої світової війни

Новизна становища України в світі полягала в поверненні її як суб'єкта міжнародного права на арену міждержавних відносин. У 1945 р. делегація України взяла участь у міжнародній конференції і підписала декларацію про заснування ООН. Першим віце-головою підготовчої комісії було обрано тодішнього наркома закордонних справ УРСР Д. Мануїльського. Він став головою першого комітету першої сесії Генеральної асамблеї ООН. Україна стала одним із фундаторів цієї авторитетної міжнародної організації, не раз входила до багатьох її комісій та комітетів.

У перші повоєнні роки УРСР була представлена в 20 міжнародних організаціях і уклала 65 міждержавних угод. 1947 p. Повернення України на міжнародну арену мало обмежений характер. Вся дипломатична діяльність УРСР здійснювалась в жорстких рамках міжнародної політики СРСР під наглядом відповідних загальносоюзних структур. Однак це означало певні поступки тоталітарного режиму перед реаліями життя.

Україна брала активну участь у розвитку економічних зв'язків СРСР із зарубіжними країнами, передусім з державами створеної 1949 р. Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ). З 1953 р. УРСР щороку вносила значні кошти у Фонд ООН для країн, що розвиваються, готувала і надсилала до них кваліфіковані кадри.

У 1950 р. 20 млн. трудящих УРСР підписали відозву до народів світу про заборону атомної зброї, яку прийняв у Стокгольмі Постійний комітет Всесвітнього конгресу прихильників миру.

Після детального вивчення Рада Міністрів РРФСР дійшла висновку про доцільність передачі Кримської області до складу України. Питання про передачу Кримської області Україні було розглянуто на спільному засіданні Президії Верховної Ради РРФСР за участю представників Кримської обласної та Севастопольської міської рад.

У 1950 р. народне господарство України майже у всіх галузях промисловості мало найнижчі показники за весь час її перебування у складі Радянського Союзу. Така ситуація була зумовлена не лише воєнними втратами. Причина крилася й в економічній політиці Москви, яка стимулювала швидку відбудову і розвиток насамперед нових індустріальних російських центрів.

35. Участь УРСР у процесі мирного врегулювання в Європі після Другої світової війни

Ще у лютому 1945 р., коли на нараді глав держав СРСР, США і Англії у Ялті обговорювався план завершення розгрому фашизму та забезпечення післявоєнних гарантій миру і безпеки у світі, було піднято питання про створення Організації Об'єднаних Націй (ООН). На конференції обговорювалось і польське питання. Представники США і Великобританії намагалися підтримати претензії польського емігрантського уряду на повернення західноукраїнських і західнобілоруських земель.

Проте врешті-решт було вирішено, що кордон між Польщею і Радянським Союзом має проходити відповідно до національних ознак. Польщі будуть повернуті її споконвічні землі на півночі і заході і кордон встановиться по ріках Одер і Нейсе.

Незадовго до закінчення війни в Європі у квітні 1945 р. в американському місті Сан-Франциско відбулася установча конференція представників 51 країни світу- засновників і перших членів 00Н. На неї запрошення крім СРСР одержали Україна і Білорусія. На початку травня до США була направлена офіційна делегація України на чолі з міністром закордонних справ Д. Мануїльським.

Українська делегація разом з іншими засновниками міжнародного співтовариства підписала у липні 1945 р. статут 00Н, який набрав чинності 24 жовтня 1945 р. У 1946 р. Українську РСР було обрано членом економічної і соціальної ради 00Н, пізніше вона стала постійним членом Ради Безпеки 00Н. Україна стала також членом авторитетних міжнародних організацій: Міжнародної організації праці (МОП), Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), підписала статут 00Н з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Магате (атомна енергія) та ін.

У міжнародних організаціях Українська РСР разом з СРСР виступала на захист миру, була послідовним прихильником безпеки і міжнародного співробітництва, що підвищувало її міжнародний престиж. Усього у 40-50-х роках Україна була представлена в 16 міжнародних організаціях, підписала і ратифікувала 60 міжнародних угод і конвенцій.

36. Участь України у створенні ООН. Українська делегація на конференції у Сан-Франциско.

Коли завершувалася вже війна в Європі, у Сан-Франциско 25 квітня 1945 р. відкрилася установча конференція, щ мала створити між нар.орга-ію безпеки.

Згідно з ршенням Ялтинської зустрічі, у Сан-Франциско мали взяти участь ті країни, що підписали Декларацію ОН за станом на 8 лютого 1945 р., а також союзні нації, які оголосили війну Німеччині до 1 березня 1945 р. Таких націй було 8.

Адміністрація США вдалася до ревізії рішення Ялтинської конференції щодо запрошення УРСР і БРСР. Вважалося, що їх запросили вже коли ООН була створена, тому Україну та Білорусь треба вважати, як нових членів. 27 квітня 1845 р. було ухвалено рішення про прийняття цих двох держав як «первісних членів міжнар. орган-її».

Напружена робота йшлася над затвердження основоположного документу. Уточнювалася структура ООН, гол.органи, розміри внесків тощо.

Варто сказати, що українці себе дуже добре показали на цій місії.

В конференції взяло участь 50 держав, схваливши всі документи й назву обєднання – ООН, завершилася 26 червня 1945 р. підписанням Статуту ООН.

У зв’язку з появою УРСР на високому між нар.форумі на її адресу посипалося чимало гострих критичних звинувачень, преважно з кіл укр.. діаспори в США та Канаді, бо вони наче «слухалися вказівок Москви».

Результати для укр. Народу: 1. підвищення авторитету УРСР, прорив на наступний рівень. 2. починали визнавати у світі. 3. здобуття досвіду. 4. виросла плеяда укр. Дипломатів, як кваліфікованого персоналу. 5. знову зажевріла надія на суверенітет.

37. Утворення НКЗС УРСР ((1944 р.) та його завдання

Україна зробила великий внесок у воєнні зусилля СРСР для розгрому фашистської Німеччини та її союзників. Досить вказати, що приблизно п'яту частину радянських Збройних сил становили українці. Шлях до перемоги був тернистим і лежав через важкі втрати життів мільйонів людей, руйнацію економіки, знищення колосальних матеріальних цінностей. За оцінками, Україна втратила до 8 млн. своїх громадян, 2,4 млн. молоді було вивезено на каторжні роботи до Німеччини. Географічне становище й потенціал України зумовили запеклий характер битви за неї з обох сторін. Вогненний молох війни двічі прокотився її територією. На думку українського дослідника М.Коваля, до жовтня 1944 р. саме в Україні вирішувалася доля Другої світової війни".

Москва вирішила здійснити черговий "крутий" поворот у політиці керівництва СРСР щодо союзних республік. 1 лютого 1944 р. сесія Верховної Ради СРСР схвалила закон "Про надання Союзним республікам повноважень у галузі зовнішніх зносин та про перетворення у зв'язку з цим Народного Комісаріату Закордонних Справ із загальносоюзного в союзно-республіканський комісаріат". Такий крок означав повернення членам радянської федерації зовнішньополітичної функції, безцеремонне забране у 1923 р. Союзні республіки одержували право вступати в безпосередні зносини з іноземними державами, укладати з ними угоди та обмінюватися дипломатичними й консульськими представниками, а також мати свої республіканські військові формування. Відповідні закони ухвалила й Верховна Рада УРСР.

Відтоді й дотепер вітчизняні та зарубіжні експерти розмірковують над причинами й наслідками цього рішення. На перший погляд воно здавалося нелогічним, по-друге, формальне підвищення ролі союзних республік на міжнародній арені також підкладало політичну міну уповільненої дії під будівлю СРСР. Але СРСР подолав передвоєнну зовнішньополітичну ізоляцію, здобув престиж впливового члена антигітлерівської коаліції й для майбутніх дій на світовій арені потребував поліпшення свого іміджу. По-друге, на той час розпочинались дискусії про утворення міжнародної організації безпеки, й СРСР мав намір включити до неї суб'єктів федерації, щоб одержати більшу кількість голосів. По-третє, в роки війни зруйнувалося чимало штучних бар'єрів між народами, зросла національна свідомість людей. По-четверте, ймовірно, що відчайдушна боротьба ОУН-УПА за незалежність України певною мірою спонукала Москву до внесення модифікацій у структуру державного управління СРСР.

5 лютого 1944 р. з'явилися постанова про утворення НКЗС УРСР. Наркомом ЗС України став відомий драматург і громадський діяч О.Корнійчук.

Початковою метою НКЗС було: забезпечити участь представників Урср у мирній конференціях, встановити дипл. зв’язки з Польщею, Чехословаччиною та Румунією.

Відбулося становлення структури НКЗС УРСР, в якому планувалося створити понад 10 відділів – загальних і тих, що мали здійснювати двосторонні відносини з різними групами держав. Загальний штат співробітників мав налічувати 75 осіб.

На практиці ж створено було створено лише політичний, протокольно-консульський, таємно-шифрувальний та деякі допоміжні відділи. До липля 1944 р. в наркоматі працювало вже 40 лсіб. Перші зусилля спрямовувалися на виконання доручень НКЗС СРСР та уряду УРСР, а також підготовки аналітично-інфор. матеріалів.

Корнійчук виявився лише тимчасовим головою, тому у липні 1944 р. постало питання про заміну. Не варто відкидати і родинної причини його скидання з місця. Дружина Корнійчука була головою Спілки польських патріотів і мала стати заступником голови Пол. комітету нац. визволення.

Новим наркомом зак. справ став Мануїльський, який ще в 1911 р. отримав фах юриста в Сорбоннському університеті і вільно володів фр. мовою. На той час йому виповнилося 60 років.

Чесно кажучи управляти штатом було дуже важко, дивлячись на умови праці. Хоча працівників було 40, але більшість з них були на кваліфікаціїних курсах, адже не знали мови, Жахливе мат.-техн. забезпечення:Виділялося співробітникам лише 9 квартир, придбано було лише деякі конторські та квартирні меблі, було надано малолітражних легковий автомобіль, який потребував капітального ремонту, а вантажних був вже не придатний до експлуатації.

Але були і позитивні моменти. Завдяки НКЗС УРСР восени 1944 р.Україну відвідала делегація пол.ком.нац.визвол., побували з оф. візитами ПМ Югославії Шубашич та заступник маршала Тіто Кардель. Також НКЗС ретельно підготував проект угоди між урядом УРСР і ПКНВ про евакуацію укр. населення з території Польщі, а пол. Громадян-з УРСР. Але пол. Сторона зволікала з переселення, бо надіялася тим самим повернути собі укр. землі