40.Особисті немайнові права,що забезпечують природне існування фізичної особи

До особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (статті 281—293 ЦК), законодавець відносить: право на життя; право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю; право на охорону здоров'я; право на медичну допомогу та на інформацію про стан свого здо­ров'я; право на таємницю про стан здоров'я; права особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні; право на свободу та особисту недоторканність; право на донорство; право на сім'ю, опіку або піклування; право на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

38.Поняття особистих немайнових прав фо

Цивільне право регулює два види суспільних відносин — майнові та немайнові. Якщо майнові пов'язані із власністю, то немайнові позбавлені економічного змісту.

В будь-якій сучасній цивілізованій демократичній країні права людини посідають найважливіше місце. Загальна декла­рація прав людини 1948 p., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. проголошують право кожної людини на життя, свободу, особисту недоторканність тощо. Положення міжнародних правових актів знайшли своє відобра­ження в Конституції та в Книзі другій ЦК України "Особисті немайнові права фізичної особи", яка складається з трьох глав та 47 статей (статті 269—315).

Характерними ознаками особистих немайнових прав є такі:

• вони мають нематеріальний характер;

• за своїм характером вони є абсолютними правами;

• ці права належать кожній без винятку фізичній особі таспрямовані на її розвиток;

• їх виникнення та припинення пов'язане, як правило, ізнародженням та смертю фізичної особи і більшості з них вона не може бути позбавлена.

Необхідність класифікації особистих немайнових благ зу­мовлена необхідністю з'ясувати їх спільні риси та особливості, для того, щоб можна було не лише належним чином реалізовувати ці права, а й гарантувати та захищати їх.

В ЦК особисті немайнові права поділено на два види:

• особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи;

41.Особисті немайнові права, що забезпечують суспільне буття фо

Особистими немайновими правами, що забезпечують буття фізичної особи (статті 294—315 ЦК) є такі: право на ім'я; право на повагу до гідності, честі та ділової репутації; право на інди­відуальність; право на особисте життя та його таємницю; право на інформацію; право на особисті папери та таємницю ко­респонденції; право на недоторканність житла; право на місце проживання; право на свободу пересування; право на свободу літературної, художньої і технічної творчості та ін.

85. Поняття опіки та піклування

Опіка та піклування є однією з форм правового захисту особистих і майнових прав громадян, які в силу об'єктивних причин не можуть самостійно здійснювати та захищати свої законні права та інтереси.

Водночас інститут опіки та піклування покликаний захища­ти й інтереси тих осіб, яким була заподіяна шкода діями не­дієздатної, малолітньої чи неповнолітньої особи, оскільки саме на опікунів та піклувальників за певних обставин може бути покладена солідарна чи субсидіарна відповідальність за шкоду, яка заподіяна їх підопічними.

Опіка може встановлюватися над:

• малолітніми особами віком до 14 років;

• особами, визнаними в судовому порядку недієздатними. Піклування може встановлюватися над:

• неповнолітніми особами віком від 14 до 18 років;

• особами, визнаними в судовому порядку обмежено діє­ здатними.Опіка та піклування встановлюються судом. Опікун та піклу­вальник призначаються органами опіки та піклування. Такими органами є органи місцевого самоврядування. Як правило, опіку­нами та піклувальниками призначаються близькі до підопічних особи.

Опікун повністю замінює свого підопічного в усіх право­відносинах, оскільки його функція полягає в тому, щоб за­мінити відсутню дієздатність підопічного. Діючи в інтересах підопічного, він має право укладати практично будь-які пра-вочини, які міг би укласти сам підопічний. Крім того, опікун зобов'язаний піклуватися про підопічного, створювати йому необхідні побутові умови, забезпечувати його необхідним доглядом та лікуванням, а опікун малолітнього до того ж зо­бов'язаний дбати про його виховання, навчання та розвиток.

На відміну від опікуна, піклувальник не є законним пред­ставником підопічного, не укладає замість нього правочинів, але здійснює контроль над укладанням тих правочинів, які підопічні самостійно укладати не можуть. Тобто піклувальник діє разом з підопічним, а не замінює його.

З метою недопущення зловживань з боку опікунів та піклу­вальників, законодавець встановлює і певні обмеження щодо вчинення окремих дій.

Так, опікун не має права без дозволу органу опіки та піклу­вання:

• відмовитися від майнових прав підопічного;

• видавати письмові зобов'язання від імені підопічного;

• укладати договори, які потребують нотаріального посвід­ чення або державної реєстрації (наприклад, продаж будинку, квартири);

• укладати договори щодо іншого цінного майна. Опікун (від імені підопічного) не може укладати договори (за винятком дарування майна підопічному чи передачі майна в безоплатне користування підопічному) із своїми близькими родичами (батьками, дітьми, братами, сестрами) та подружжям, оскільки, наприклад, при продажу квартири підопічного дружині опікуна виникає колізія інтересів: як опікун він заін­тересований продати майно підопічного якомога дорожче, як чоловік — в тому, щоб дружина придбала його якомога дешевше. Відповідно піклувальник також не має права давати згоду на укладення підопічним правочинів із своїми близькими.