101.Умови дійсності правочинів

Під умовами дійсності правочину розуміють передбачені за­коном вимоги, яким повинен відповідати будь-який правочин. Звичайно, що умови дійсності правочину залежать від виду правочину, його характеру, змісту, суб'єктного складу, об'єкта. Так, зрозуміло, що умови дійсності договору купівлі-продажу мисливської рушниці відрізнятимуться від договору купівлі-продажу буханця хліба чи пляшки молока, а передача на збері­гання на елеватор 10 т зерна — від передачі на зберігання капелюха в гардеробі бібліотеки.

Водночас всі правочини, незважаючи на можливу специфіку, повинні відповідати певним загальним умовам дійсності.

Умови дійсності правочину є такими.

1. Суб'єктний склад. Особи, які укладають правочин, повинні мати необхідну правоздатність і дієздатність. Так, неповнолітній віком від 14 до 18 років може укладати лише дрібні побутові правочини. Якщо неповнолітній без згоди батьків чи піклу­ вальника уклав договір піднайму житла, то такий договір може бути визнаний в судовому порядку недійсним. Відповідно, юри­ дична особа може укладати правочини, якщо їх укладення не обмежене її установчими документами чи законом.

2. Відповідність змісту правочину закону. Тобто умови право­ чину повинні відповідати вимогам як закону, так і підзаконних актів. Так, договір купівлі-продажу кулемета між фізичними особами буде визнано недійсним, оскільки предмет договору вилучено із цивільного обігу. Не вважатиметься дійсним і до­ говір купівлі-продажу донором нирки, оскільки Закон України від 16 липня 1999 р. "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині" передбачає лише безоплатне відчуження трансплантатів, за винятком крові та спинного мозку. В ч. 1 ст. 203 ЦК передбачено також, що зміст правочину не повинен суперечити моральним засадам суспільства.

3. Відповідність форми правочину закону. Правочини можуть укладатися в усній, письмовій та нотаріальній формі, яку визна­ чають самі сторони. В окремих випадках законодавець вимагає конкретної форми правочину під страхом його недійсності.

Так, зрозуміло, що довіреність на отримання заробітної плати повинна мати письмову форму, інакше бухгалтерія сторонній особі просто гроші не видасть, а відповідно, договір купівлі-продажу квартири повинен укладатися в нотаріальній формі, щоб уникнути можливих зловживань та шахрайства.

4. Єдність волі і волевиявлення сторін. Якщо такої єдності немає, може йтися про укладення правочину внаслідок на­ сильства, обману, помилки, збігу тяжких обставин, тобто коли воля сторони відсутня взагалі або ж спотворена.

5. Здійсненність правочину. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

102. Форма правочину

Форма угоди – спосіб, за допомогою якого виражається воля сторін при здійсненні угоди. Угоди можуть укладатися усно чи в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

Можливість укладання угод в усній формі передбачена законом для тих них, що відбуваються на невелику суму чи з приводу яких рідко виникають суперечки. Це угоди громадян між собою на суму, яка не перевищує, триразовий розмір мінімальної заробітної плати, угоди з будь-яким суб'єктним складом і незалежно від суми, але виконуються при самім їхньому здійсненні, як, наприклад, договір купівлі-продажу за готівку. У цьому випадку будь-якій фізичній чи юридичній особі, що оплатило товари чи послуги на підставі усної угоди з іншими юридичними чи фізичними особами, за його бажанням повинний бути виданий документ, що підтверджує підставу і суму отриманих грошей.Угода вважається укладеною в писемній формі, якщо її зміст зафіксований в одному документі, листах, телеграмах чи за допомогою використання інших технічних способів зв'язку. Угода повинна бути власноручно підписана сторонами, що здійснюють угоду, чи належним чином уповноваженими ними особами. Угода, чинена юридичними особами, підписується уповноваженими на те особами і скріплюється печаткою.Для угод, що виходять за межі звичайних і торкаються істотних інтересів громадян, закон передбачає кваліфіковану письмову форму - форму письмового документа, нотаріально засвідченого. Саме така форма передбачена законом для угод, на основі яких відбувається передача права власності на житловий будинок, заповітів, деяких доручень, застави нерухомості, договору довічного змісту й інших угод, передбачених у законі. За бажанням сторін будь-яка угода може бути убрана в нотаріальну форму. На практиці сторони найбільш часто засвідчують у нотаріальному порядку такі договори як договір займу, договір найму житлового приміщення, договір зберігання і т. і.Угода, для якої визначена форма строго обов'язкова, вважається укладеною лише з часу втілення її в цю форму. Але якщо сторони домовилися укласти договір у визначеній формі, то він також вважається укладеним лише з моменту надання йому домовленої форми, хоча б за законом вона і не була потрібна для даного роду договорів.У випадку недотримання запропонованої законом нотаріальної форми однобічної угоди, така угода визнається недійсної, а особа, що одержала майно по такій угоді, зобов'язана його повернути. У виняткових випадках суд може визнати таку угоду дійсною, якщо буде встановлена її відповідність дійсній волі особи, що її укладала, а нотаріальному посвідченню такої угоди перешкоджала обставина, що не залежала від волі особи.