83.Поняття і види довіреностей

Довіреністю визнається письмове повноваження, яке видає одна особа (довіритель) іншій особі (довіреному) для представництва перед третіми особами. Довіреність — це односторонній правочин, який фіксує межі повноважень представника, який, діючи на підставі довіреності, створює права та обов’язки безпосередньо для довірителя.

За обсягом повноважень розрізняють такі види довіреностей:

- разова — на виконання однієї конкретної дії (наприклад, продати чи купити будинок, отримати зар плату);

- спеціальна — на виконання якихось однорідних дій (наприклад, довіреність на отримання авторського гонорару протягом року, представництво у суді);

- генеральна (або загальна) — на загальне управління майном довірителя.Генеральна довіреність уповноважує особу на виконання не якоїсь окремої угоди чи якихось певних категорій, а на укладання будь-яких угод. (наприклад, генеральною є довіреність, яка видається керівникові філії юридичної особи).

89. Класифікація строків та термінів

Строки у цивільному праві групуються за різними критеріями:

1. За підставами (джерелами) встановлення можна виділити строки (терміни), які визначаються:

а) законом (наприклад, авторське право діє протягом усього життя автора і 50 років після його смерті, починаючи з 1 січня року, який настає за роком смерті автора);

б) адміністративним актом

в) угодою (договором) (наприклад, за договором позики сторони визначили строк повернення грошей до 1 жовтня певного року);

г) рішенням суду

2. За ступенем самостійності учасників цивільних правовідносин у встановленні строків їх поділяють на імперативні, що не підлягають зміні за згодою сторін (наприклад, не допускається скорочення позовної давності), [диспозитивні, що визначаються за угодою сторін (наприклад, строки в орендних відносинах).

3. За розподілом обсягу прав та обов'язків сторін за окремими періодами часу розрізняють загальні й окремі строки. Наприклад, річний строк дії договору — це загальний строк поставки продукції, окремі ж строки (місячні, квартальні тощо) визначають поставку окремих партій продукції до закінчення цих проміжків часу у межах загального строку.

Загальне значення для всіх інститутів цивільного права має поділ строків (термінів) за способами їх встановлення. Строк визначається закінченням періоду часу, що обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями і годинами. Термін, встановлений законом, іншими правовими актами, правочи-ном (угодою) або такий, що призначається судом, найчастіше визначається календарною датою.

106. Види недійсних правочинів

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Увипадках,встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може

бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У залежності від підстав визнання правочину недійсним розрізняють:

правочини з дефектами суб’єктного складу вчинені малолітньою , неповнолітньою особою (ст. 222 ЦК), фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена (ст. 223 ЦК), за межами їх цивільної дієздатност, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії)і;

правочини з дефектами волі (укладені під впливом помилки (ст. 229 ЦК), обману (ст. 230 ЦК), насильства (ст. 231 ЦК), тяжкої обставини (ст. 233 ЦК);

правочини з дефектами форми;

правочини з дефектами змісту та порядку укладення правочину. Правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.