3. Діалектика як метод пізнання природи, суспільства, мислення

Діалектика як метод пізнання природи, суспільства і мислення, є фундаментальним науковим принципом дослідження багатопланової і суперечної дійсності в усіх її проявах. Діалектичний підхід дає змогу обґрунтувати причинно-наслідкові зв'язки, процеси диференціації та інтеграції, постійну супе­речність між сутністю і явищем, змістом і формою, об’єктивність в оцінюванні дійсності. Досвід і факти є джерелом, основою пізнання дійсності, а практика - критерієм істинності теорії.

Розрізняють діалектику об‘єктивну і суб‘єктивну. Об‘єктивна – це діалектика розвитку природи і суспільства (соціальну). Суб‘єктивна – це діалектика мислення, спосіб осягнення і відображення об‘єктивної діалектики.

До принципів діалектики відносяться наступні:

• Принцип об‘єктивності як вимога вивчати дійсність такою, якою вона є сама по собі, незалежно від її розуміння та ставлення до неї дослідника.

• Принцип системності як вимога досліджувати предмети, процеси, явища у їх взаємодії, в єдності усіх характеристик і взаємозв‘язків і властивостей. Відповідно до принципу системності ціле завжди сприймається як щось більше, ніж проста сума своїх часток і властивості цілого не виводяться із властивостей його окремих елементів, вирішальним в системі є її структура і характер взаємозв‘язків із середовищем (відкриті і закриті системи)

• Принцип розвитку як вимога розглядати об‘єкти в їх змінах, розвитку, постійно шукати нові засоби осягнення дійсності, нові виміри буття.

• Принцип суперечливості як вимога виявляти протилежні боки предметів у їх взаємодії. В процесі пізнання і мислення враховувати протилежні точки зору.

• Принцип єдності якості та кількості - розглядати предмети, процеси, явища у єдності їх якісних і кількісних характеристик.

• Принцип детермінізму – виявляти внутрішню взаємообумовленість між явищами, розкривати дійсні причини явищ, досліджувати, що є випадковим, а що необхідним, які умови слід створити для перетворення можливості на дійсність. Детермінізм – це вчення про об‘єктивну обумовленість і взаємозалежність матеріального і духовного світу.

• Принцип конкретності істини – вказує на те, що істина завжди конкретна і відносна, є процес прирощення об‘єктивних знань про дійсність. Немає вічних, абсолютних, незмінних істин. До того ж істинне в одному відношенні може бути хибним в іншому та навпаки.

• Історичний принцип лежить в основі теорії пізнання суспільства як цілісної і розвивається в конкретних історичних умовах соціальної системи. Разом з розвитком суспільства йде процес розвитку і видозміни досліджуваного об’єкта, які обслуговують дане суспільство. Знання історичних передумов має пояснювальну силу при обгрунтуванні та прогнозуванні нових тенденцій.

• Діяльнісний принцип відображає динаміку досліджуваного об'єкта, хоча реалізується в синхронічному плані. Важливість діяльнісного принципу полягає в тому, що він безпосередньо пов'язаний з прагматичним і прикладним аспектами соціальної комунікації, з її базовими функціями взаємодії і впливу.

• Принцип цілісності дослідник отримує об'єкт на онтологічному рівні в цілісному, синтезованому від природи вигляді, аналізує цей об'єкт - розкладає його на частини для розуміння його структури і функцій і, нарешті, з урахуванням здобутих знань представляє його в цілісному вигляді на гносеологічному рівні. Пізнавальний, або когнітивний принцип пов'язаний з загальнофілософською теорією пізнання і є методологічною базою для багатьох наук, не має чітко окреслених меж, можливості його використання визначаються специфікою наукової галузі.