Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра міжнародної економіки

Творче завдання

З дисципліни: «Міжнародні економічні відносини»

На тему: «Природно-рекреаційний потенціал Тунісу, Єгипту та Марокко»

Виконали

Студентки ФЕМП

2 курсу 17 групи

Брацейко Марія

Міхєєвичева Олена

Білан Аліна

Твердохліб Юлія

Київ 2012

Брацейко Марія. Загальна частина.

Єгипет - країна однієї з найдавніших світових цивілізацій, центр перетину шляхів, які з'єднують три континенти - Азію, Африку і Європу. Держава знаходиться на північному сході Африки і південному заході Азії. На сході межує з Ізраїлем, на півдні - з Суданом, на заході - з Лівією. На півночі омивається Середземним морем, на сході - Червоним морем. Площа країни - близько 1025 тис. кв.км. 

У країні існує п'ять основних ландшафтних зон: долина Нілу, Дельта, Аравійська пустеля, Лівійська пустеля і Синай. Велику частину території Єгипту, близько 96%, займають пустелі: Лівійська пустеля, частина пустелі Сахара та Аравійська (Східна) пустеля, і всього 4% всієї території займають обжиті місця: Дельта і долина річки Ніл (однієї з найбільших у світі (6671 км), територія уздовж Суецького каналу та узбережжя. 

Корисні копалини 

У надрах Єгипту залягають значні запаси вуглеводневої сировини. В країні є нафтові родовища. У межах деяких нафтоносних ділянок, а також у дельтовій області розвідані родовища природного газу. Поклади кам'яного вугілля зосереджені у Файюмській западині і на півночі Синайського півострова. Основним рудоносним районом країни є гори Етбай (родовища урану, титану, міді, олова, золота, молібдену, ніобію, вольфраму). На Синайському п-ві розвідані значні запаси марганцю. Є великі родовища фосфоритів (узбережжя Червоного моря, долина Нілу, оазис Харга). У Єгипті зосереджені великі запаси цементної сировини (вапняки, глина). Всесвітньою популярністю користуються асуанські граніти та інші будівельні матеріали. У надрах Єгипту є промислові запаси азбесту, бариту, тальку, плавикового шпату. 

Клімат 

На більшій частині Єгипту клімат тропічний континентальний пустельний з різкими добовими коливаннями температури. У пустелях денні температури можуть сягати 50° С, а вночі опускатися до 0° С. Прохолодний сезон у Верхньому Єгипті (на південь від Каїра) триває з грудня по лютий. З квітня по жовтень зберігається дуже жарка погода з температурою до 42° С в тіні. У квітні-травні, коли з пустелі Сахара приблизно протягом 50 днів дме гарячий сухий вітер хамсин, нерідко бувають піщані бурі. Відносна вологість повітря збільшується в липні, коли починається розлив Нілу.  У Нижньому Єгипті (на північ від Каїра), особливо в його прибережній смузі, клімат переважно субтропічний середземноморський. Прохолодний сезон триває з жовтня по квітень. У вузькій середземноморській смузі нерідкі дощі. Літо настає в травні і супроводжується значним підвищенням відносної вологості повітря. 

Середні річні температури на півночі 25-26° С, на півдні - 30-34° С. Середні добові температури найхолоднішого місяця, січня, від 11-12° С на півночі до 15-16° С - на півдні, а найспекотнішого, липня, від 25-26° С на півночі до 30-34° С на півдні. 

Опади в Єгипті рідкі і нерегулярні. Так, у Верхньому Єгипті опади не випадають іноді протягом 7-10 років. Середньорічна кількість опадів на більшій частині країни становить менше 100 мм (у районі Каїра 28 мм), а на півночі приблизно 200 мм (в Олександрії - 190 мм), але в окремі роки може досягати 400 мм. 

Водні ресурси 

Характерною фізико-географічною особливістю Єгипту є те, що його територію з півдня на північ перетинає Ніл, який має джерела в Екваторіальній Африці. Він утворився в результаті злиття Білого і Блакитного Нілу, а впадає у Середземне море. 

Ґрунти 

Багато районів Єгипту взагалі позбавлені ґрунтового покриву, особливо західні, де переважають рухливі і напівзакріплені піски і кам'янисті поверхні. Там, де випадають опади, формуються кістякові ґрунти. Найбільш розвинуті типи ґрунтів: жовто-бурі пустельні, сіроземи, солончаки, пустельно-степові, а в дельті Нілу - болотні і болотно-лукові. По берегах Нілу знаходяться найродючіші алювіальні ґрунти. 

Рослинний світ 

У зв'язку з особливостями кліматичних умов велика частина Єгипту позбавлена природного рослинного покриву. Місцями в пустелях під час зимових дощів з'являються ефемери - однорічні рослини з коротким періодом розвитку, що триває кілька тижнів (маки, жовтці, іриси). Напівпустельна і пустельна рослинність включає злаки, ксерофільні чагарники, акації. Біля Середземномор'я флора дещо багатша (ковила, верблюжа колючка, степова цибуля, астрагал, шипшина та інші). У дельті Нілу та його долині виростає папірус, зустрічаються фінікові та інші види пальм, тамарикс, олеандр, сикомор (смоківниця). Природна рослинність у долині Нілу та в оазисах витиснута зерновими, бавовною, плантаціями фінікової пальми. 

На міжнародному туристичному ринку панує дуже гостра і жорстка конкуренція. Однак є країни, які пропонують неповторний та унікальний рекреаційний продукт і тому значною мірою є поза конкуренцією. До них належить Єгипет. Для туриста з будь-якої країни світу поїхати до Єгипту означає потрапити до колиски світової історії та культури. Величні архітектурні пам'ятки, відомі кожному ще зі школи, ніби оживають. Іноземні туристи мають рідкісну можливість у прямому розумінні доторкнутися до історії людства.

Єгипет — одна з небагатьох ісламських держав, відкритих для масового туризму. Рекреаційно-туристичне господарство країни залишається головним валютним джерелом.

Потік туристів до Єгипту постійно зростає. Це починає турбувати світову громадськість. Проблема полягає у тому, що в Єгипті розташована найбільша у світі кількість історичних пам'яток, які перебувають під охороною ЮНЕСКО. Історико-культурні цінності Єгипту належать усьому людству, а не лише одній країні. Єгипетська давнина є духовним спадком нашої цивілізації.

Основними рекреаційними ресурсами Єгипту є історико-культурні пам'ятки країни, які органічно доповнюються тропічним кліматом і протяжним морським узбережжям. Червономорське узбережжя з його унікальними природними умовами і ресурсами є основним. Саме тут знаходяться основні базові курорти країни Шарм-ель-Шейх і Хургада, на яких відпочивають туристи з усього світу, звідси їх розвозять автобусами та літаками до всіх знаменитих туристичних об'єктів.

XXI ст. проголошене століттям сфери обслуговування. Усвідомлюючи це, а також ґрунтуючись на наявному рекреаційно-туристичному потенціалі, в Єгипті здійснюють послідовну протекціоністську політику, спрямовану на подальший розвиток цієї галузі господарства. Всі об'єкти туристичної інфраструктури на перші десять років роботи звільняються від податків. Влада максимально полегшує умови кредитування іноземних інвестицій. Уряд прокладає дороги до все більшої кількості об'єктів туризму. Нині туризм забезпечує понад третину бюджету країни.

Марокко омивається на півночі водами Середземного моря, на заході — Атлантичного океану. Гібралтарська протока відділяє Марокко від Європи. На сході та південному сході межує з Алжиром, на півдні — із Західною Сахарою. Південно-східний кордон у пустелі Сахара достеменно не визначений. На північному узбережжі Марокко розташовано іспанські напіванклави Сеута і Мелілья. Країна поділяється на чотири фізико-географічних регіони: Ер-Риф, або гірський район, що простягається паралельно до середземноморського узбережжя; гори Атлас, які простираються через країну з південного заходу на північний схід від Атлантичного океану до Ер-Рифа, від якого їх відмежовує западина Таза; район широченних берегових рівнин атлантичного узбережжя; долини, які пролягають на південь від Атлаських гір і переходять у пустелю. Найвища точка країни — гора Джебель-Тубкаль (4165 м) — знаходиться у Великому Атлаському хребті. Ер-Риф здіймається до 2440 м над рівнем моря. Себха-Тах — найнижче місце в Марокко — має 55 метрів нижче рівня моря. Головні річки країни – Мулуя, що упадає в Середземне море, і Себу, яка вливається в Атлантичний океан.

Загальна протяжність кордонів держави дорівнює  2017,9 км. Столиця Марокко – місто Рабат. Інші великі міста –Агадир, Касабланка, Марракеш та Фес.

Велична краса імператорських міст, неначе втілення казок “Тисячі та однієї ночі”, з їхніми характерними баштами, пречудовими Казбами, вируючими життям Мединами, є візитівкою Марокко. Це країна природних контрастів, де краса скелястого Антиатласа поєднується з плавними лініями піщаних пагорбів пустелі Сахари, а також неабияким різноманіттям флори та фауни зелених оаз. Тут погляд притягує розкіш чудових курортів Агадира на Атлантичному узбережжі. Навіть узимку в Марокко Ви зможете насолодитися чудовим відпочинком, погрітися на ласкавому осонні на облаштованих золотих пляжах. 

Клімат 

Марокко – середземноморська країна із субтропічним кліматом. Уздовж побережжя Атлантики проходить холодна Канарська течія, завдяки чому температура повітря влітку знижується і часто виникають тумани. Над рештою території країни панує спекотна погода, температура влітку сягає +40°C, а взимку становить +20–25°C. Через це ідеальною порою для відвідання Марокко є весна, коли все розквітає й наповнюється буянням барв. Улітку, а саме в серпні, середня денна температура в Агадирі становить +28°C, на вечір знижується. Тому потрібно мати при собі теплий одяг. Взимку на височині в горах іноді йде сніг. 

Історія 

Марокко - споконвічні землі кочових берберських племен. Історія Марокко сягає IV ст. до н.е., коли на цих землях існувала Мавританська (Берберська) держава, захоплена римлянами після падіння Карфагена. Пізніше ці землі були захоплені Візантією, для того щоб остаточно забезпечити їй панування в арабському та ісламському світі. У XIX ст., а саме з 1912 року, Марокко перебувало під колоніальною владою (протекторатом) Франції, Великобританії, а також нетривалий час - Німеччини. В результаті запеклої боротьби марокканського народу проти колонізаторів у березні 1956 р. Франція, а у квітні того ж року й Іспанія були змушені визнати державну незалежність і територіальну цілісність Марокко. Незалежне Марокко є монархією, яка посідає значне місце в арабському світі. Проблема Західної Сахари залишається невирішеною протягом багатьох років і повинна бути врегульована за безпосереднього втручання ООН. 

Кухня 

У марокканській кухні поєднуються екзотичний вплив Африки, традиції арабської та французької кулінарії. Вона відрізняється нескладними рецептами м’ясних страв, соусів, тістечок і фруктових закусок. Щоб якнайповніше відчути оригінальний смак марокканської кухні, треба харчуватися у тамтешніх ресторанах. На початку трапезування подають густий, наваристий м’ясний суп з овочами “харрі”. Під час рамадану, по закінченні посту подають “хариру” – суп з баранини, з коріандром та бобовими. Улюбленою національною стравою є “таїне” – різновид м’ясного або рибного гуляшу з оливками, а також традиційна страва “кускус” – жменя пшеничної крупи з тушкованими овочами й бараниною.

Населення

Марокко – це країна усміхнених людей, які поглядають на життя радісно та з надією. У цій країні проживають близько 29 млн. чоловік, більшість з яких – араби та бербери (на пустельній території півдня та сходу). Столиця берберів Марракеш розташована в Атлаських горах. Берберські племена, що мешкають на території північно-західної Африки понад 3 тисячі років, мусять розраховувати тільки на свої звичаї, які передаються з покоління в покоління, і пристосовуватися до тяжких життєвих умов. Завдяки дуже давнім традиціям це населення виживає в умовах скелястого й гірського бездоріжжя. Життя поселень сконцентровано в головній общині, де проживає плем’я, якому належить господарство, та досить багаточисельні сім’ї. 

Природа 

На думку природознавців, тільки на заході, у районі Антиатласа починається справжня Африка. Клімат тут більш спекотний. Жовтогарячі схили сягають висоти 2000 м над рівнем моря. Тут ростуть кактуси, опунції, колючі чагарники та дерева ендемічної залізної арганії, яку полюбляють кози. У пошуках молодих паростків ці парнокопитні можуть навіть цілим стадом видряпатися на верхівку арганії. У заплавах річок розкинулися смарагдові оази. Річка Масса – природній заповідник з багатьма видами птахів. Коли  прийти на річку рано-вранці, близько сьомої, можна побачити величезну кількість рожевих фламінго. Згодом, із відпливом річки, вони відлітають. За доби античності з Марокко вивозили тварин для римських цирків, тут водилися жирафи, слони, берберські леви. Зараз збереглися антилопи, газелі та лисиця–фенек, а також представники інших видів фауни.

В останні роки Марокко перетворилася на популярну туристичну країну, де можливі традиційні та екзотичні види відпочинку і лікування на сучасних курортах. Площа королівства - 446,6 тис. км2. Населення - 31,3 млн осіб. Столиця - місто Рабат.

Марокко – унікальна країна. Природно-рекреаційний потенціал країни цілком сприятливий для розвитку різних видів туризму. Важливе значення для туристських ресурсів Марокко має сприятливий клімат, який забезпечує потужні можливості для розвитку рекреації на узбережжі. Міста-курорти розташовані на Середземноморському та

На півночі країни, біля самого "горла" Гібралтарської протоки, розташований популярний курорт Танжер. Це найпрохолодніший курорт країни - цілий рік тут тепло і сухо, а океанські бризи   приносять   прохолоду. Околиці міста являють собою одну протяжну курортну зону - від Асили до Тетуана тягнеться ціла низка затишних бухт і невеликих, але дуже чистих, піщаних пляжів. За 40 км. від Танжера розташоване містечко Азела - колись грізна фортеця, а в наші дні один із самих елітарних курортних районів країни. 

Королівство має багаті туристичні ресурси як культурно-історичного походження, за рахунок взаємодії ісламської та християнської культур, так і природного, дякуючи ландшафтному різноманіттю гір і морського узбережжя. 

Найбільш популярні туристичні центри Марокко - Агадір, Рабат, Марракеш, Фес, Мекнес, Касабланка, Ес-Сувейра виникли завдячуючи вдалому поєднанню культурної спадщини й узбережжя теплого моря.

Республіка Туніс - північноафриканська середземноморська арабська держава, розділена на 23 провінції - говернорати. Її загальна площа - 163,6 тис. км2. Загальна кількість населення Тунісу складає 10,5 млн осіб. 

Головними особливостями геотуристичного положення Тунісу є такі: третина території зайнята пустелею Сахара; Атлаські гори простяглися вздовж всього кордону з Алжиром; протяжність берегової лінії, без врахування островів, складає 1,3 тис. км; відносна близькість до споживчого європейського туристичного ринку. Туристичне освоєння узбережжя держави лише набирає обертів, що дозволяє включити Туніс до перспективних туристичних країн Африки. 

Північ Тунісу перебуває під впливом середземноморського клімату з м'якою дощовою зимою і спекотним сухим літом. Найбільш холодними є січень і лютий. Протягом цих місяців денна температура складає близько +15, а вночі - +6-8 оС, інколи бувають і мінусові температури. Найбільш жаркий - серпень. Але літню спеку на узбережжі пом'якшує морський бриз. Із жовтня до лютого дощить. Всі перераховані особливості добре відслідковуються на кліматичній діаграмі столиці країни (рис. 2. 34). Із неї також можна зробити висновок, що із квітня до жовтня відпочинок на півночі Тунісу буде найбільш комфортним.

Краса туніських пляжей та його історичні багатства приваблюють мільйони туристів з усього світу. Щорічно, більше ніж 5 мільйонів туристів відвідують Туніс. Це майже половина населення країни. Для в'їзда в країну мешканцям європейського та американського континенту не потрібна віза. Для українців отримати туніську візу не становить особливих проблем, а процедура паспортного і митного контролю має вигляд необтяжливої формальності.

Для сполучення зі світом Туніс має 7 міжнародних аеропортів та 8 портів. Щоденні авіарейси з'єднують Туніс із країнами Європи, Африки та Азії. Авіапереліт з Парижа та Лондона займає 2 години, з Риму - 45 хвилин.

Туристів приваблюють пам'ятки природи, історії та культури, що вдало поєднуються з розвинутою інфраструктурою та доброзичливістю туніського народу. Туризм в країні інтенсивно розвивається, особливо в останні роки, завдяки політиці Президента Зін Ель-Абідіна Бен Алі - сприяння розвиткові туризму як життєво віжливому сектору економіки.

Серпень - місяць особливого напливу туристів. У цей найтепліший місяць Північної Африки  температура повітря досягає  в середньому 33°С. Але спека не заважає відпочинку - морський бриз освіжає повітря приємною прохолодою. В цей період ціни на проживання в готелях зростають. Туніс нараховує більше, ніж 736 готелів з загальною кількістю місць 197,5 тисяч. Більшість з них мають усі умови для того, щоб задовольнити всі потреби туристів - басейн, кондиціонери в кімнатах, бари, ресторани, майданчики для гольфу, крамнички, навіть супермаркети - всі умови для того, щоб не виходити за межі готелю. Але, звичайно, всі, хто приїжджає до Тунісу, хочуть побачити неповторний  колорит східних міст, уцілілі та добре збережені пам'ятки Давнього Риму, яких тут найбільше в світі; лагідне лазурове узбережжя Середземного моря, незабутні пейзажі Сахари, поселення берберів та інше.

Недарма говорять про те, що Туніс - це країна контрастів. Квітучі плантації оливок, апельсинів та фініків поєднуються з неозорою безкінечністю пісків Сахари. Межуючи з Алжиром та Лівією, Туніс зберігає атмосферу спокою та стабільності завдяки мудрій державній політиці, що прагне створити всі умови для збільшення кількості туристів. Наприклад, заборонені екстремістські політичні течії (ісламський фундаменталізм, тощо). Також сам характер народу - запальний, але дуже розважливий - допомагає створенню атмосфери миролюбності та відносного спокою. Офіційний іслам контрастує з найбільшим рівнем емансипації серед усіх ісламських країн. Рівність прав чоловіка й жінки була закріплена законодавчо одразу після здобуття країною незалежності 1956 року, однак чоловіки Тунісу стверджують, що більше прав у них має все-таки жінка. У Палаті депутатів (парламенті Тунісу) - 21  жінка, чотири жінки очолюють в уряді міністерства. Жінки становлять 22% членів правлячої партії, 21,63% членів органів місцевого самоврядування, 8,5% всіх керівників підприємств, 18,45% всіх юристів країни. В столиці часто можна побачити регулювальниць дорожнього руху — це нова жіноча професія в Тунісі.

Архітектурні контрасти проявляються у поєднанні давніх будівель і пам'яток з сучасними бетонно-скляними спорудами; ісламські сунітські храми постають поряд з католицькими костьолами, а іноді навіть із синагогою чи православним собором, розкіш сучасних міст контрастує з майже недоторканими цивілізацією берберськими поселеннями. Все це створює неповторну атмосферу архітектури Тунісу.

Найбільші міста Тунісу — адміністративні та промислові центри - Туніс і Сфакс. Хамамет, Монастир, Магдія, Табарка, Сус — центри відпочинку на морі. В Сусі найбільш розвинена інфраструктура розваг (багато ресторанів, кафе, дискотек, нічних клубів, казино, аквапарк). Історичним центром кожного міста є медіна — своєрідне місто в місті, обнесений муром лабіринт вузьких вуличок, де мешкають ремісники, дрібні торговці й біднота. Туристи люблять відвідувати яскраві  східні базари, розташовані неподалік. Тут можна побачити та купити традиційні вироби туніських ремісників - килими, мідний та глиняний посуд, прикраси, шкіра та інші. Незабутні враження справляють види бакалійних крамниць, що розташовани, як правило, недалеко від медіни. Спеції, маслини, фініки, кава, фрукти, солодощі - типічний товар таких крамниць. Поміж крамничок побудовані чайні. Їхні відвідувачі майже виключно чоловіки. Продавці всюди теж чоловіки, жінки працюють тільки в закусочних фаст-фуд. Для того, щоб краще ознайомитись з культурою Давнього Риму, до уваги туристів пропонуються музей давньоримських мозаїк Бардо, який побудований у столиці, та руїни Карфагена, що в її передмісті. Серед  арабських пам'яток, на першому місці стоять міста Сіді бу Саїд і Кайруан. Кайруан — ісламська святиня, четверте за значенням місце паломництва мусульман. Також він є великим центром килимарства. Містечко Сіді бу Саїд розташоване на високому пагорбі над морем. Стіни всіх будівель тут білі, віконниці й двері блакитні. Численні арки додають архітектурі міста своєрідний колорит. Мотиви оформлення осель були наслідувані по всій території Тунісу. В Сіді бу Саїд є багато місцевих митців та торговців ремісницьким товаром.

Напротивагу типічному туніському місту існують берберські поселення - печери з отвором для входу. Бербери є корінним населенням Тунісу. Такий спосіб життя був наслідуваний з прадавніх пращурів, які ховалися від палючого сонця Сахари у викопаних у землі печерах. Час, прогрес майже нічого не змінили в цьому способі життя. Домоткані верблюжачі ліжники, прості меблі - типічний інтер'єр поселення берберів. Держава збудувала для них ціле сучасне місто, але ніхто з мешканців печер не захотів туди перебратися. Це означало б відмовитись від звичного способу життя та споконвічної території берберів. Незвичні умови та устрій життя берберів завжди притягували багато туристів. Зазвичай чоловіки ходять на полювання, жінки доглядають дітей, виробляють килими, а також приймають численних туристів, які часто купують їх продукцію та платять за відвідування помешкання. Про берберок ходять легенди, що вони найкрасивіші у світі дівчата.

Туніс - це ще й незабутня кухня. Риба прямо з моря, екзотичні фрукти, блюда міжнародної та туніської кухні, як наприклад Koucha Fil Colla - молоде ягня, натерте розмарином і приправами, запечене в глиняній посуді.

На основі ресурсів моря туристична індустрія Тунісу пропонує лікувально-оздоровчі тури. Особливою популярністю користуються програми омолодження. Центри таласотерапії, які розробляють і реалізують на споживчому ринку унікальні системи оздоровлення з використанням теплої морської води в комплексі з морськими грязями та водоростями, розташовані в Хаммамете, Суссі, Джербі. Програми спрямовані на покращання здоров'я і призначені для лікування артрозів, хвороб шкіри, органів дихання, позбавлення зайвої ваги, зняття стресових навантажень тощо.