-
Фундаментальні, загальнонаукові принципи: діалектика, детермінізм, цілісність, ізоморфізм, функціональність, системності, їх вплив на формування наукових теорій.
Філософська, або фундаментальна, методологія є вищим рівнем методології науки, що визначає загальну стратегію принципів пізнання особливостей явищ, процесів, сфер діяльності.
Діалектика як метод пізнання природи, суспільства і мислення, розглянута в єдності з логікою і теорією пізнання, є фундаментальним науковим принципом дослідження багатопланової і суперечної дійсності в усіх її проявах. Діалектичний підхід дає змогу обґрунтувати причинно-наслідкові зв'язки, процеси диференціації та інтеграції, постійну суперечність між сутністю і явищем, змістом і формою, об’єктивність в оцінюванні дійсності. Досвід і факти є джерелом, основою пізнання дійсності, а практика - критерієм істинності теорії.
Детерміні́зм — філософське матеріалістичне вчення про загальну об'єктивну зумовленість явищ природи, суспільства і людської психіки, зокрема волі. Головним у детермінізмі є положення про причинність як такий зв'язок явищ, при якому одне явище (причина) за певних умов породжує інше (дію).
Ізоморфізм - фундаментальне узагальнююче положення, в якому головне питання: яким чином будується складається досліджувана тема, які включає складові, тощо
Принцип цілісності. Дослідник отримує об'єкт на онтологічному рівні в цілісному, синтезованому від природи вигляді, аналізує цей об'єкт - розкладає його на частини для розуміння його структури і функцій і, нарешті, з урахуванням здобутих знань представляє його в цілісному вигляді на гносеологічному рівні. Порушення цього принципу веде до незавершеності дослідження або навіть до спотворення його результатів. Дотримання цього принципу важливо ще й тому, що лише в цілісному уявленні об'єкта можна визначити його функції.
Сутність
функціонального
підходу
(більш
широке розуміння «діяльнісний принцип»)
полягає у виділенні в системних об’єктах
структурних елементів (компонентів,
підсистем) і визначенні їхньої ролі
(функцій) у системі. Елементи і зв'язки
між ними створюють структуру системи.
Кожний елемент виконує свої специфічні
функції, які "працюють" на
загальносистемні функції. Функція є
конкретизацією призначення системи,
доводить доцільність існування об’єкта
або процесу в межах цієї системи.
До загальнонаукової методології слід віднести системний підхід, застосування якого потребує кожний об'єкт наукового дослідження. Сутність його полягає у комплексному досліджені великих і складних об'єктів (систем), дослідженні їх як єдиного цілого з узгодженим функціонуванням усіх елементів і частин. Основними ознаками системи є:
1) наявність найпростіших одиниць - елементів, які її складають;
2) наявність підсистем - результатів взаємодії елементів;
3) наявність компонентів - результатів взаємодії підсистем, які можна розглядати у відносній ізольованості, поза зв'язками з іншими процесами та явищами;
4) наявність внутрішньої структури зв'язків між цими компонентами, а також їхніми підсистемами;
5) наявність певного рівня цілісності, ознакою якої е те, що система завдяки взаємодії компонентів одержує інтегральний результат;
6) наявність у структурі системоутворюючих зв'язків, які об'єднують компоненти і підсистеми як частини в єдину систему;
7) зв'язок з іншими системами зовнішнього середовища.