23. Інформаційний підхід

Інформаційний підхід — метод наукового пізнання об’єктів, процесів або явищ природи і суспільства, згідно з яким в першу чергу виявляються і аналізуються найбільш характерні інформаційні аспекти, що визначають функціонування і розвиток об’єктів, що вивчаються.

Суть ІП полягає в тому, що при вивченні будь-якого об’єкта, процесу чи явища в природі чи суспільстві перш за все, виявляються найхарактерніші для нього інформаційні аспекти. В основі інформаційного підходу лежить принцип інформаційності, згідно з яким:

• інформація є універсальною, фундаментальною категорією;

• практично всі процеси та явища мають інформаційну основу;

• інформація є носієм смислу (змісту) всіх процесів, що відбуваються в природі та суспільстві;

• всі існуючі в природі та суспільстві взаємозв’язки мають інформаційний характер.

Інформаційний підхід виконує декілька своєрідних функцій:

• праксеологічну — проявляється в організаційних рішеннях, що стосуються суспільного виробництва й духовного життя людини та суспільства (бібліотеки, музеї, архіви, система освіти),

• конструктивну, яка пов’язана з першою (праксеологічною) функцією, але реалізується через інформаційну техніку (технічні системи зв’язку, Інтернет, технопарки),

• пояснювальну, яка служить для опису й пояснення пізнавальних та організаційних процесів у природознавстві, суспільствознавстві й техніці,

• моделюючу, яка є окремим випадком пояснювальної функції і виявляється у створених суб’єктом пізнання інформаційних моделях.

24. Соціальнокомунікаційний підхід

Методологічним підходом до вивчення явищ, процесів, функцій соціальних комунікацій є соціальнокомунікаційний підхід.

Суттю цього підходу є фіксація, моніторинг, опис, аналіз та інтерпретація даних.

Соціальнокомунікаційний підхід – це підхід, який передбачає аналіз явищ в контексті суспільної взаємодії соціальних інститутів, засобів, соціальних ролей.

Переосмислення звичних явищ з точки зору соціальних комунікацій – це включення їх в систему інформаційної соціальної взаємодії: як журналістика впливає на соціум, як бібліотеки формують суспільство і т.д. Таким підходом ми зможемо відрізняти науку соціальні комунікації від інших наук – філологічних, історичних, педагогічних та інших.

Соціальнокомунікаційна парадигма принципів дослідження явищ включає:

1) вивчення явища в контексті суспільної взаємодії суб’єктів спілкування;

2) визначення функціонального статусу явища в цьому контексті взаємодії;

3) визначення залежності явища від мети, завдань і характеру суспільної взаємодії.

Дослідження комунікаційних об’єктів у соціальному вимірі включає:

1) фіксацію досліджуваного об’єкта у природній для нього системі суспільних координат (зв’язок із соціальною групою, фахом, віком, освітою, переконаннями, вірою тощо);

2) спостереження за досліджуваним об’єктом в соціальних умовах;

3) експериментування з досліджуваним об’єктом у реальних або лабораторно відтворених соціальних умовах;

4) опис результатів спостережень чи експериментів відносно соціально заданих параметрів;

5) аналіз результатів досліджень у соціально заданому контексті;

6) соціально зорієнтована інтерпретація результатів аналізу.

Соціальнокомунікаційний підхід у науці висуває вимогу щодо опису соціальнокомунікаційних методів досліджень. Безперечно, це мають бути в першу чергу загальнонаукові методи, пристосовані до умов нової наукової галузі. По-друге, це мають бути спеціальні методи, які базуються на розумінні соціальної взаємодії між суб’єктами спілкування. До таких спеціальних методів слід віднести інформаційний метод дослідження, який є не просто методом, а є особливим методологічним підходом до вивчення соціальних комунікацій.

Науки:

- соціологія;

- масові комунікації.