16. Наукометричні методи: бібліометрія, інфометрія

Наукометрія є системою вивчення наукового, конструк­тивного знання за допомогою кількісних методів. Тобто в наукометрії вимірюються тільки ті об’єктивні кількісні за­кономірності, які справді визначають досягнутий наукою рівень її розвитку.

Бібліометрія - метод кількісного дослідження друко­ваних документів у вигляді матеріальних об’єктів або бібліографічних одиниць, а також замінників тих чи інших.

Бібліометрія дає змогу простежити динаміку окремих об’єктів науки: публікації авторів, їх розподіл за країнами, рубриками наукових журналів, рівень цитування та ін.

Інформетрія вивчає математичні, статистичні методи і моделі та їхнє використання для кількісного аналізу струк­тури і особливостей наукової інформації, закономірностей про­цесів наукової комунікації, включаючи виявлення самих цих закономірностей. Характерною особливістю інформетрії є те, що її основна мета - здобуття наукового знання безпосе­редньо з інформації.

17. Методи третього типу – перевірка результатів: верифікаційні методи (порівняння постійних та змінних факторів)

Вибір конкретних методів дослідження диктується характером фактичного матеріалу, умовами і метою конкретного дослідження. Методи з упорядкованою системою, в якій визначається їх місце відповідно до конкретного етапу дослідження, використання технічних прийомів і проведення операцій з теоретичним і фактичним матеріалом у заданій послідовності.

В одній і тій же науковій галузі може бути кілька методик (комплексів методів), які постійно вдосконалюються під час наукової роботи. Найскладнішою є методика експериментальних досліджень, як лабораторних, так і польових. У різних наукових галузях використовуються методи, що збігаються за назвою, наприклад, анкетування, тестування, однак цілі і методика їх реалізації різні.

Класифікація методів розроблена слабо.

Досить поширеним є поділ основних типів методів за двома ознаками: мети і способу реалізації.

3а першою ознакою виділяються так звані первинні методи, що використовуються з метою збору інформації, вивчення джерел, спостереження, опитування та ін. Вторинні методи використовуються з метою обробки та аналізу отриманих даних - кількісний та якісний аналіз даних, їх систематизація, шкалювання та ін. Третій тип представлений верифікаційними методами і прийомами, що дають змогу перевірити отримані результати. Вони зводяться також до кількісного та якісного аналізу даних на основі виміру співвідношення постійних і змінних чинників.

Принцип верифікації був висунутий Віденським гуртком. У різних сферах діяльності людини під верифікацією (від лат. Verus - «справжній» і facere - «робити») можуть матися на увазі різні поняття.

Верифікація - перевірка, спосіб підтвердження будь-яких теоретичних положень, алгоритмів, програм і процедур шляхом їх зіставлення з досвідченими (еталонними або емпіричними) даними, алгоритмами і програмами.

Верифікація - це підтвердження відповідності кінцевого продукту визначеним еталонним вимогам.

У значенні доказовою, можливості перевірки пояснень (моделей) об'єктів / явищ, залежно від ступеня підтвердження реальністю (емпірично, фактами), утворює поняття:

Гіпотеза - недоведене правдоподібне твердження на основі ряду підтверджують її спостережень чи суджень, понять, постулатів (у науці). Гіпотези, засновані на помилкових судженнях, неправильних поняттях, постулатах, складають псевдонауку.

Концепція - модель з підтверджуючими її істинність фактами та / або без них.

Теорія - пояснення з наданням доказів максимальному ступені.

Порівняння - метод наукового дослідження, пізнання дійсності, покликаний встановити спільні й відмінні ознаки між процесами, явищами, об'єктами.