4 Самостійні комплекси наук

Х-природничі науки (астрономія,геологія, фізика тощо)

У-узагальнюючі науки (філософія, богослов`я)

І-людинознавчі науки (психологія людини, психіатрія)

S-науки про суспільство, соц. реалність (лінгвістика, політологія, соціологія)

Підкомплекси інгеральних стикових наук

1. Культурознавчий комплекс – науки, що вивчають особистість та суспільство у взаємозв`язку (культурологія, етнологія, масові комунікації, історія культури тощо)

2. Біогуманітарний – науки, що вивча.ть точки перетину природи і особистої суб`єктивної реальності (медицина,фізіологія людини, антропологія)

3. Підкомлекс технічних наук – вивчають перетворення природи в інтересах суспільства (інформатика, автоматика, телефонія тощо).

Суспільнознавчі науки + соціальна комунікація

• журналістика

• соціологія масової комунікації

• соціальна психологія

• літературознавство

• -лінгвістика і т.д.

Узагальнюючі науки + соціальна комунікація:

- психологія спілкування

- психоаналіз

- педагогіка

Культурологічний комплекс + соціальна комунікація

• теорія масової комунікації

• соціологія культури

• книгознавство

• музеєзнавство

• бібліотекознавство тощо

Технічний під комплекс + соціальна комунікація

• наукова інформатика

• наукова комунікація та шляхи її вдосконалення

Система методів у соціально комунікаційних науках складається із первинних методів (вивчення джерел, спостереження, експеримент, метод експертних оцінок, збір дослідницького матеріалу) та вторинних методів дослідження (обробка і аналіз даних – систематизація та інтерпретація, факторний аналіз, метод імплікацій них шкал). Кожен із яких обирається у відповідності до об’єкту пізнання відповідно до якого відбувся розподіл наук за категоріями та комплексами.

10.Емпіричне накопичення фактів, запозичення, класифікація.

Характерною особливістю емпіричного пізнавального рівня є те, що він включає в себе безпосередній контакт дослідника з предметом за допомогою органів відчуттів або приладів, що їх доповнюють; дає знання зовнішніх, видимих зв’язків між явищами.

Емпіричний етап наукового дослідження пов’язаний із отриманням та первісним опрацюванням матеріалу, процесом накопичення фактів, описом фактів мовою науки, класифікацією за різними критеріями та виявленням основної залежності між ними.

Саме під час такої роботи дослідник повинен:

• описати кожний факт термінами науки у межах якої ведеться дослідження;

• відібрати з усіх фактів найбільш типові;

• класифікувати факти за їх сутністю;

• з’ясувати наявні зв’язки між відібраними фактами.

Первинною ланкою в процесі пізнання є накопичення наукових фактів - знань про об´єкт чи явище, аргументованість яких доведена, які стають складовою наукових знань лише після їх систематизції та узагальнення за допомогою понять, абстракцій, визначень.

Накопичення фактів – це творчий процесс збору інформації, в основі якого завжди лежить задум уче­ного, його ідея.

Запозичення – це матеріали, які переносяться з інших джерел на об`єкт дослідження.

Класифікація - це групування елементів дослідження за певними ознаками та встановлення між ними зв'язків.

Набуті таким чином знання становлять емпіричну основу теорії та можуть використовуватись для досліджень на теоретичному рівні. Емпіричний компонент - сукупність знань та чітко окреслених фактів, що відображають реальний стан досліджуваних процесів та явищ.