Питання №6. Проблеми банкетних диспозицій

Вочевидь, йдеться про те, що наукове дослідження будь-якої проблеми передбачає збір і

аналіз матеріалу в цьому напрямку. Не є виключення і проблема бланкетних диспозицій

в статтях кримінального закону. А тому метою даної статті є вивчення та узагальнення

теоретичних напрацювань, які стосуються бланкетного способу викладу ознак складів

злочинів у кримінальному законі.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше на науковому рівні проаналізова-

но стан теоретичного дослідження проблеми бланкетних диспозицій в статтях криміналь-

ного закону та виділено основні «пункти» розбіжностей, а також питання, які не висві-

тлено взагалі чи поверхнево.

Цінність дослідження у тому, що дозволяє окреслити практично значущі орієнтири для

наукового пошуку, врешті стимулювати плідну «конкуренцію» серед науковців, чиї по-

гляди не співпадають, що, в результаті, є життєдайним джерелом для вирішення пи-

тань, що виникають у зв’язку із застосуванням статей з бланкетними диспозиціями.

Так, огляд пам’яток українського права дозволяє констатувати, що ще при його ви-

токах бланкетні відсилки, незважаючи на надзвичайно високий рівень казуальності у

викладі нормативних положень та простоту тогочасної системи права, виступали засо-

бом забезпечення системності права. З розвитком ж правовідносин бланкетний спосіб

викладу ознак злочинного діяння стає дієвим та не замінимим способом формування між-

галузевих зв’язків. Однак, попри таку історичну тенденцію, в Україні до цього часу не

було жодного монографічного дослідження з питань застосування бланкетних диспозицій

в статтях кримінального закону. Про те, що проблема бланкетних диспозицій залишаєть-

ся осторонь наукового прицілу, свідчить і той факт, що в окремих юридичних тлумач-

них словниках зміст цієї категорії взагалі не розкривається [2–6]. В інших же словниках

міститься лише загальноправове поняття бланкетної норми [7, с.54; 8, с.251].

Щоправда, правова природа та поняття бланкетних норм (саме норм, а не диспози-

цій) розроблялися в теорії права [9, с.292; 10, с.249; 11, с.290; 12, с.158; 13, с.354; 14, с.375;

15, с.208]. Так, окремі питання відсилки як засобу системного вираження змісту норма-

тивних правових приписів досліджували І.К. Сезонова та С.М. Глазько [16, с.114–

116], а також І.О. Биля у дисертаційній роботі [17]. Не ставлячи під сумнів позитивність

таких наукових доробок, вони, зважаючи на галузеву специфіку кримінального права, не

можуть бути ключем для розв’язання ряду проблемних питань, які виникають у зв’язку

із застосуванням саме бланкетних диспозицій в статтях кримінального закону.

Важливою подією стало прийняття Конституційним Судом України 19.04.2000 р.

Рішення у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо

офіційного тлумачення положень статті 58 Конституції України, статей 6, 81 КК Украї-

ни (справа про зворотну дію кримінального закону в часі) № 6-рп/2000 [18], яке містить

поняття бланкетної диспозиції кримінальноправової норми та вирішує питання щодо

зворотної сили в часі нормативно-правових актів, на які міститься відсилка у диспозиції такої норми. Однак, на жаль, сподівання на те, що це Рішення конституційного органу

дасть відповіді на найбільш гострі питання, виявилися марними. Більше того, окремі йо-

го положення далеко неоднозначні та суперечливі, зокрема, немає чіткого розмежуван-

ня диспозицій в статті кримінального закон і диспозиції кримінально-правової норми;

понять «нормативно-правові акти інших галузей права» та «інші галузі права», що спів-

відносяться між собою як форма та зміст.

Така, здавалось би, невинна плутанина філософських категорій, однак, несе суттєві роз-

біжності для правозастосування. Обґрунтований науковий «осуд» знайшло і положення

про зворотну дію в часі лише законів, що скасовують або пом’якшують відповідаль-

ність (В.А. Мисливий [19, с.111], М.І. Хавронюк [20, с.132–133]).

А тому, знову ж таки, єдиним способом вирішення питань, пов’язаних із застосуван-

ням бланкетних диспозицій в статтях Особливої частини КК України, є науковий по-

шук. Так, окремі сторони проблеми бланкетних диспозицій в статтях кримінального за-

кону у працях радянського періоду опосередковано окреслювалися зокрема,

Переважно ж дане питання розглядається науковцями лише дотично, при кримінально-правовій характеристиці окремих видів чи родів злочинів, що передбачені статтями з бланкетними диспозиціями.

Однак, як правило, положення, що стосуються бланкетних диспозицій, в таких роботах носять констатуючий характер, в окремих випадках – аргументується

доцільність чи необґрунтованість їх використання; розкривається зміст ознак складів

злочинів, що викладені бланкетним способом тощо.

Необхідно віддати належне дослідженням російських науковців. Зокрема, це праці

М.І. Пікурова, який детально проаналізував міжгалузеві зв’язки кримінального права, в

тому числі ті, що виникають у зв’язку з бланкетним викладом диспозицій у статтях

кримінального закону [76–79]. Взаємозв’язку кримінально-правових та регулятивних норм, щоправда у сфері економічної діяльності, присвячена також дисертаційна робота російської дослідниці І.В. Шишко [80]. Крім того, у 2009 у Російській Федерації захищена

кандидатська дисертація М.С. Боровікова щодо бланкетних норм в кримінальному

праві [81], а у 2010 році – А.В. Сельського щодо бланкетних норм в кримінальному за-

конодавстві Росії [82].

Незважаючи на те, що питання бланкетних диспозицій в статтях кримінального за-

кону в кримінально-правовій науці недостатньо досліджене, поряд з цим, наявні окремі

напрацювання показують широку гаму позицій, підходів, що небезпечно для правозасто-

сування, проте природно для науки.

По-перше, ситуація непроста вже тим, що неоднозначність існує в самих термінах, які

використовуються для позначення міжгалузевого зв’язку кримінального закону: блан-

кетна термінологія (М.Б. Кострова [83, с.61]), бланкетні диспозиції та субсидіарне

застосування норм (В.О. Навроцький [41, с.81; 84, с.111–115;]), бланкетні ознаки

(М.І. Пікуров [77, с.7]), бланкетні ознакипоняття (І.В. Шишко [80]).

По-друге, висловлюється думка, що бланкетні диспозиції в статтях кримінального за-

кону породжують явище змішаної протиправності (В.І. Борисов та О.О. Пащенко [8,

с.39]; О.О. Дудоров [37, с.50], В.М. Кудрявцев [26, с.120]; В.О. Навроцький [41, с.79];

М.І. Пікуров [77, с.5]); інші вважають, що протиправність завжди залишається кримі-

нальною (Г.В. Тимейко [85, с.182]), вказують лише на бланкетний спосіб виразу (спосіб

описання) кримінальної протиправності діяння (В.К. Грищук [86, с.224]).

По-третє, не знайшло єдиного вирішення питання, чи визначає бланкетна диспозиція в

статті кримінального закону ознаки злочину і лише для їх уточнення, конкретизації від-

силає до іншогалузевих норм (О.О. Дудоров [38, с.257], Б.О. Курінов [87, с.60–61]), чи

надає право на визначення таких ознак спеціально вказаним органам (в інших джерелах

права) (Л.Д. Гауфман [88, с.21], Л.І. Спірідонов [12, с.158]).

По-четверте, дискусійним є питання співвідношення між бланкетною диспозицією в

статті Особливої частини КК України та іншогалузевим приписом, що застосовується

для конкретизації змісту такої диспозиції. У вирішенні цього питання можна виділити,

принаймні, два підходи: бланкетна диспозиція в статті не має самостійного значення, а є

складовою змісту норм, які встановлюють конкретні приписи [89, с.203; 81]; бланкетна

диспозиція в статті має самостійне значення, іншогалузевий припис, до якого відсилає та-

ка диспозиція, має допоміжне значення [41, с.79; 77, с.10–11; 90, с.18].

По-п’яте, в літературі висловлюється думка, що бланкетна диспозиція в статті кри-

мінального закону повинна б відсилати не до будь-яких нормативних актів, а лише до за-

конів (І.М. Бокова [91], Н.О. Гуторова [35, с.31], М.І. Хавронюк [20, с.634]). Інші ж вка-

зують на можливість конкретизації змісту бланкетної диспозиції також нормативно-

правовими актами, що не мають сили закону (О.О. Дудоров [38, с.259]).

По-шосте, це питання, чи можуть визнаватися джерела інших галузей права, до яких

відсилає бланкетна диспозиція в статті кримінального закону, джерелами кримінально-

го права. В цьому плані наявний дуалізм.

Перша позиція зводиться до визнання кримінального закону єдиним джерелом криміна-

льного права (І.А. Вартилецька та В.С. Плугатир [92, с.9], В.О. Гацелюк [32, с.181],

Н.Ф.Кузнєцова [93, с.45]). Друга позиція полягає у визнанні правових приписів інших

галузей права, до яких відсилає така бланкетна диспозиція, джерелами кримінального

права (В.К. Грищук [86, с.21; 34, с.770], В.О. Навроцький [с.79], М.С. Таганцев [94,

с.143]).

По-сьоме, практично не досліджено питання допустимого рівня бланкетності дис-

позицій в статтях Особливої частини КК України, наявні ж доробки засвідчують лише

неоднозначність і суперечливість підходів.

Так, автори при аналізі окремих складів злочинів чи групи злочинів взагалі не розкрива-

ють допустимий рівень бланкетності, оминають це питання або обмежуються лише пове-

рхневими вказівками; розкривають, як правило, зміст тих чи інших правил, самого пору-

шення, незаконності тощо (В.О. Навроцький [69, с.49], В.К. Окнян [71, с.10], В.М. Прусс

[74, с.11], Є.В. Фесенко [95, с.93]) або взагалі ігнорують бланкетний характер диспозиції в

статті; при визначенні джерел права, що повинні застосовуватися для конкретизації змі-

сту бланкетної диспозиції, не завжди враховують текстуальний виклад диспозиці по різному розкривають зміст таких бланкетних вказівок як незаконність, протиправність, несанкціонованість тощо (М.В. Карчевський [58, с.72; 59, с.9];

Н.А. Розенфельд [75, с.8]).

По-восьме, неоднаково вирішується питання необхідності посилання в процесі кри-

мінально-правової кваліфікації на відповідні структурні елементи джерел права, до яких

відсилає бланкетна диспозиція в статті кримінального закону. Відмінності полягають в

тому, що одні відзначають необхідність вказувати на нормативні положення інших галузей права при кваліфікації (Н.Ф. Кузнєцова [28, с.98], М.І. Ковальов [25, с.19]); другі відстоюють позицію достатності вказівки на такі нормативні положення в описово-

мотивувальній частині відповідного процесуального документа (Я.М. Брайнін [23,

с.23], О.О. Дудоров [56, с.116], В.М. Кудрявцев [26, с.122], В.А. Мисливий [19, с.110]);

треті просто підкреслюють необхідність відповідної вказівки на порушені іншогалузеві

норми, при цьому не деталізують – повинно це бути відображено у формулі кримінально-

правової кваліфікації чи в обґрунтуванні самої кваліфікації (Й.І. Горелік [40, с.47],

Г.В. Тимейко [99, с.189]), тоді як четверті вказують на необхідність приєднання до ма-

теріалів справи самих нормативних актів (А.В. Галахова [100, с.34]).

Крім того, в кримінально-правовій літературі не висвітлено взагалі чи описано повер-

хнево такі питання: чи може встановлюватися конкретизований зміст бланкетної диспо-

зиції в статті кримінального закону за допомогою правових звичаїв; які акти слід вважа-

ти нормативно-правовими; що розуміти під терміном «законодавство», що неодноразово

вживається в бланкетних диспозиціях; чи є підставою для визнання відсутності вини і,

як наслідок, звільнення від кримінальної відповідальності незнання правового припису,

об’єктивованого в джерелі права, що не має сили закону, до якого відсилає бланкетна

диспозиція; чи можуть мати зворотну силу в часі іншогалузеві джерела права, до яких ві-

дсилає бланкетна диспозиція в статті КК України.

В цілому ж, у загальних рисах окреслені проблеми, пов’язані із застосуванням блан-

кетних диспозицій в статтях Особливої частини КК України, засвідчують необхідність ретельного аналізу

Питання №7. Правові та юрид особливості об’єктів кримінально-правової охорони та об’єктів злочинів.

Питання №8. Правова природа об’єктів кримін-пр охорони та їх нормативне закріплення у КК.