Питання №2. Правова та юрид природа основних кримін пр. Інститутів: крим відпов, злоч, покарання.

Інститути, що стосуються злочину в КПУ традиційно пов’язані з окремими розділами ЗЧ КК України. В КК 2001 р. це розд. 3-8. Водночас, необхідно мати на увазі: повністю інститути, що стосуються злочину і розділи КК не співпадають. Таке неспівпадіння проявл. зокрема в наступному:

• розд. 3 ЗЧ КК охоплює 2 окремі інститути – «поняття злочину та класифікація злочинів» та «стадії злочину»;

• назви окремих інститутів не співпадають з назвами відповідних розділів; крім наведеного вище прикладу з розд. 3, це стосується також розд. 7 (інститут має назву «множинність злочинів», а розділ – «повторність, сукупність та рецидив злочинів»);

• в ЗЧ КК відсутні окремі розділи, які регламентують особливі різновиди злочинної поведінки, яка межує зі злочином; зокрема, в ЗЧ КК не регламентовані крим.-прав ситуації, пов’язані з т. зв. опосередкованим вчиненням (виконанням) злочину, груповим вчиненням злочину за відсутності ознак співучасті, т. зв. необережним співспричиненням (окремі «фрагменти» такої регламентації передбачені в деяких положеннях ЗЧ КК, але вони неповні і несистемні); в цьому плані відповідна оцінка і можливі пропозиції будуть зроблені як в межах пит.. 2, так і пит. 3 даної теми.

З урахуванням зазначеного окремою складовою предм. досл. в межах даної теми буде саме інститут, що стосується злочину, а не відповідний розділ (див. пит. 2, 2.1 – 2.7); при цьому відповідний розділ + ЗЧ КК буде супутнім предметом дослідження – перш за все в плані найбільш адекватного відображення відповідного інституту (починаючи з назви і закінчуючи змістом окремих положень).

Методологія дослідження окремого інституту, що стосується злочину, зокрема, передбачає:

1. визначення рівня відповідних проблем, які мають місце у змісті окремого інституту; такий рівень традиційно визначається як:

   1. концептуальний;

   2. спеціально-юридичний;

   3. техніко-юридичний.

Саме конкретне визначення рівня проблем окремого інституту (по більшості з них – таких рівнів декілька) і є першим етапом в методології дослідження окремого інституту.

2. наступний етап – з’ясування конкретних проблем в межах відповідного рівня; як правило, концептуальний рівень передбачає формулювання проблем з орієнтацією на вихідні положення загальної теорії права, окремі принципи права взагалі і КП зокрема, інколи – конкретні крим.-прав. концепції (або їх поєднання). Деякі приклади формулювання проблем на концептуальному рівні – див. пит. 2.3, 2.4, а також окремі положення пит. 3 даної теми.

Формулювання проблем на спеціально-юридичному рівні передбачає, перш за все, зіставлення відповідних положень КК, що відноситься до окремого інституту (почин. з назви розділу і закінчуючи розділовими знаками в тексті) з відповідними правилами законодавчої техніки, сформульованими перш за все в теорії права та науці КП.

Крім того, важливим напрямом є оцінка відповідних положень з точки зору повноти і несуперечливості регулювання тих крим.-прав. ситуацій, які за своїм змістом мають повністю або частково охоплюватись приписами відповідного інституту. З цієї точки зору найбільш проблемними виглядають інститути «поняття злочину та класифікації злочинів», «вина», «множинність злочинів» - див. 2.1, 2.4, 2.6.

Ще один напрям формулювання проблем спеціально-юридичного характеру – очевидні колізії між положеннями відповідних інститутів КП і окремими положеннями КПК (хоча це більше стосується інститутів, що відносяться до заходів крим.-прав. впливу).

3. Формулюв. проблем на техніко-юр. рівні передбачає орієнтацію на відповідні правила законодавчої техніки, які стосуються зн. засобів виразу відповідного «нормативного матеріалу». Такі правила також сформульовані в теорії права та науці КП, хоча деякі орієнтири дають також логіка і лінгвістика.

Зверни увагу: в окремих випадках відповідні проблеми техніко-юридичного рівня можуть вирішуватись з урахуванням більш високого рівня – перш за все спеціально-юридичного; це зумовлює зокрема використання таких «зн. засобів», які з точки зору традиційних правил логіки та філології є начебто не коректними, однак правовий зміст цих засобів передбачає саме таку форму (див. пит. 2.1 щодо поняття злочину).

Методика дослідження окремого інституту ЗЧ КП – орієнтуючись на зазначені вище підходи методолог. характеру передбачають:

1. визначення рівня проблемності будь-якого з «фрагментів» відповідного інституту – концептуального, спеціально-юридичного чи техніко-юридичного.

2. формулювання конкретних проблем в межах відповідного рівня.

3. констатацію конкретних недоліків, які мають місце в межах окремого інституту як складової, визначеної у пункті 2 проблеми.

4. формулювання рекомендацій щодо усунення зазначених у п. 3 недоліків в загал. формі.

5. формулювання конкретних пропозицій щодо вдосконалення відповідних положень КК (якщо це є найбільш оптимальним варіантом реалізації зазначених у п. 4 рекомендацій).

В окремих варіантах можуть бути і інші варіанти – зокрема зміни а доповнення до КПК, до окремих спеціальних законів тощо.

Саме за такою методикою – у повному або неповному обсязі (неповний обсяг пов'язаний з відсутністю у дослідженні п. 5) буде проведена хар-ка окремих інститутів, що стосуються злочину в межах теми 3. Зазначена методика є також основою дослідження інст., що стосується заходів крим.-прав. впливу (тому, в межах теми 4 окремого питання щодо методики дослідження цих інститутів не буде).

2. Оцінка відповідного інституту буде здійснюватися з орієнтацією на окремі історико-правові та порівняльно-правові підходи ( як правило, це порівняння з КК 1960 р та положеннями окремих КК зарубіжних держав. ); проблеми відповідного інституту та найбільш істотні його вади визначатимуться на рівні виділеному в межах першого питання ( концептуальний, спец-юр, техніко-юр ) , а основні напрями вдосконалення будуть формулюватися лише в загальній формі без конкретних пропозицій щодо редакції відповідних статей.

Відповідні оцінки висновки і пропозиції не будуть носити системного ( наскрізного) характеру – вони стосуватимуться найбільш значущих (за підходом лектора) проблем ;

Щодо ін проблем інст див осн та дод джерела по темі 3.

2.1.

Поняття злочину та кваліфікація злочинів : заг оцінка. - порівняно з КК 1960 р має місце більш повна і коректна регламентація даного інституту. ; безумовною позитивною стороною є класифікація злочинів на рівні їх юридичних складів. ( КК 1960 р ця класифікація була безсистемною та не корректною. ) З точки зору логіки позитивним моментом є здійснення класиіфкації за одним критерієм.( підставою) – макимальною межею покарання, передбаченого у санкції відповідної статті ( особливої ч КК ) ; в одночас з правової точки зору такий підхід викликає серйозні зауваження ( див нище ).

Окремі проблеми :

а. на концептуальному рівні – чи потрібне в принципі нормативне визначення поняття злочину в заг ч КК? ( реально в мкпр пол-ня ч1 ст 11 участі не бере., багатьох кк заруб д – Франції, таке визначення відсутнє. );

б. спеціально-юр рівень – окремі формулювання ч1 ст11 не можуть тлумачитись однозначно: фактично старі радянські підходи щодо ознак злочину за кк 1960 р накладаються на окремі формулювання ч.1 ст.11 і замість системного теоретичного дослідження відповідних характеристик, передб ч1 ст11 ає місце еклектичне поєднання деяких ознак злочину що виділяються в теорії крим права з конкретними хар-ками ч1 ст11, які в кк 1960 р були відсутні.

ч 2 ст11 КК :

а. концептуальний рівень – юр природа цього норматвного припису та його роль в мкпр. ( можливий підхід – цей припис бере безпосередню участь в мкпр в якості так званого негативного елементу юсз який фіксує в межах юсз мін рівень суспільної небезпеки діяння.)

б. спеціально-юр рівень – окремі формулювання ч2 ст11 ( невизначеність поняття істотної шкоди яка фактично зберігає повністю оціночний характер висновку про наявність або відсутність малозначності діяння ); виникає також проблема співвідношення цієї істотної шкоди з відповідними змістовними характеристиками, передбачені в особл ч кк ( перш за все з наслідками, в тому чисті і тими, що позначаються тим же словосполученням. )

в. в теоретичному плані достатньо проблемним є формулювання «не заподіяла і не могла заподіяти» - так звана дуалістична природа сусп небезпеки з точки зору сучасних уявлень про об злочину викликає серйозні зауваження.

Техн-юр рівень я підіймати не буду. Ооо

Класифікація злочинів:

А. на концептуальному рівні зазначений суб інститут безумовно виправданий – категорія злочину є ключовим орієнтиром в межах регламетації багатьох ін інст.

Б. спец-юр рівень – крім відміченої нище позитивної сторони щодо визначення категорії злочину на рівні юсз, а не на рівні конкретного злочину – існує цілий ряд проблем, зокрема:

1. правової обгрунтованості єдиного критерію ( підстави ) поділу злочинів на відповідні категорії; в багатьох КК колишніх союзних республік ( див ст.15 КК РФ ) використовується ще один важливий критерій – форма вини.; з позиції принципу справедливості і з урахуванням не системності санкцій особл ч КК, вик-ня такого критерію виглядає достатньо обгрутованим.

2. в межах ст12 КК поділ злочинів на категорії ( види здійснений без урахування стадій злочину ) ; це призводить до того, що наприклад і готування до умисного вбивства і закінчене умисне вбивство визнаються злочинами одного ступеня тяжкості, хоча в першому випадку не було взагалі безпосереднього посягання на життя людини, а в другому було спричинено смерть. ( зазначеного підходу не змінюють іновели ч2-3 ст 68 КК – в них очевидно йдеться про межі призначення покарання, а не про зміст караності. Це питання осмислити самостійно.

3. достатньо проблемним є питання про опосередковане урахування зміни категорії злочину в межах ін інст КК – якщо ця категорія змінилася у зв з зміною санкції. Це питання стає особливо актуальним після набрання чинності з-ну У від 15 квітня 2008 «Щодо гуманізації кр відп-сті».

2.2. Спеціально-юр. рівень – визначення окремих характеристик в межах відповідних стадій:

• в ч. 1 ст. 14 відсутня узагальнююча хар-ка «злочин не було доведено до кінця з причин, які не залежали від її (особи) волі»;

• неповнота вирішення питань щодо співвідношення стадії злочину та класифікації злочинів за ступенем тяжкості (див. також пит. 2.1); незалежно від стадії злочин відноситься до певної категорії з урахуванням санкції ОЧ КК.

Техніко-юр. рівень: стадії злочину як окремий інститут кримінального права бажано передбачити в окремому розділі ЗЧ КК (а не поєднувати його з іншими інститутами, як це зроблено в межах розділу 3 ЗЧ чинного КК).

Деякі інші проблеми щодо крим.-прав. змісту інституту «Стадії злочину» - див. коментар до ст. 13-17 КК (за НПК під ред. С. С. Яценка – 4 видання). Звернути увагу: Законом від 15.04.2008 р. призначення покарання за готування до злочину та за замах на злочин вирішене по-новому – див. ч. 2, 3 ст. 68 КК.

2.7 самостійно. – з вивченням обов’язкових дж. Ст 37 кк, ст 38 кк ( визначитись з ситуацією, коли затрмується ос «не суб’єкт зл» ). Ст 41 ( особливо – ч 5 ст 41 за її юр природою ) ст 43 ( особливо ч 3 ст 43 у її співвідношенні з відповідними пол-нями розділу 11 заг ч кк ) при опрацюванні відповідних питань бажано ознайомитися з коментарем до вказаних ст кк за мкк за ред Яценка.

В межах підсумків: заг підсумки розгляду відповідних проблем інст, що стосуються зл, полягають у наступному:

1. в межах окремих інст є деякі проблеми так званого концептуального рівня – перш за все це стосується інст «суб зл», «вина та її ф», частковов – «зл його види та стадії». Ці проблеми можуть бути вирішені лише шляхом спеціального внесення змін і доповнень до відповідних інст ( розд кк ) з необхідним забезпеченням сстемності на спец-юр та технікоюр рівнях ( наприклад якщо буде прийняте ріш про можливість визнання суб зл ю о ).

2. значна кількість проблем відповідних інститутів мають спец юр хар-ер. ( вони є практично у всіх інст, що стосуються зл ) ; вирішення цих проблем можливе за двома варіантами: внесення «поточних» змін у відповідні розділи кккз необхідним забезпеченням системності; внесення відповідних змін в межах кардинального реформування кпу – поряд з відповідними змінами концептуального характеру і узгодженям з необхідними змінами техніко-юр хар-ру

3. у межах техн-юр хар-ру наявність більшості інст. У білшості вип вони на рівні тлумачення відповідних положень кк однак в ряді випадків таке тлумачення суперечить змісту згаданих положень і в цьому разі найкращий вихід – їх вдосконалення на нормативному рівні.

4. окремі в межах означених в межах даної темии проблем потребують подальшого теоретичного дослідження; в цьому плані очевидно кількісний показник цих досліджень сам по собі деяких проблем не вирішить – потрібні якісно нові – в багатьох випадках принупово ін концептуальні підходи до розуміння змісту відповідних інст що стосуютьсязл. Щ перш за все це стосуєься поняття зл, інст вини, окремих проявів співучасті у зл, деяких прблем множинності зл)