Питання №24. Система, види та розміри покарань кк в контекстві між нар кримін закон.

Покарання розгл-ся як осн кр-пр захід, осн форма кр-пр відповідальності.

Позитивним моментом чинного кк є «повноцінне» визначення поняття покарання – див. ч. 1 ст. 50 КК. В цьому визначені в принципі названі основні ознаки покарання, однак окремі з цих ознак сформульовані дещо загально і не дозволяють відмежувати покарання від деяких інших кр-пр заходів.

Зокрема, формулювання «передбаченому з-ом п і свобод засудженого», характеризує не лише покарання, а і деякі інші заходи кр-пр впливу – зокрема ті обмеження, які передбачені ст. 76 КК при звільненні відбування покарання з відбуванням. Тому, очевидно, більш точним було б формулювання «в передбачених ст 53-64 КК…» замість формулювання «в передбаченому з-ом».

В межах застосування покарання як основного заходу крим-пр впливу постає цілий ряд конкретних проблем; ці проблеми умовно можна поділити на нормативні, правозастосовчі та теоретичні.

В межах нормативних проблем найбільш значущими очевидно є наступні:

А. окремі покарання, передбачені кк за своєю «суворістю» можуть поступатися відповідним адміністративно-правовим стягненням ( наприклад, у урахуванням останніх змін, пов з посиленням адм відп пов з порушенням правил дорожнього руху, позбавлення права керування автотранспортним засобом як адм стягнення може бути накладене на строк до 10 р., а як «крим покарання» лише на строк до 3 р.; в багатьох випадках максимальний розмір штрафу як вигляд кр покарання за окремі злочини є набагато нижчим, ніж розмір штрафу як вид адм стягнення за адм правопорушення.

Б. Регламентація окремих видів покарань в чинному кк здійснена не системно – не повно, а інколи і суперечливо; наприклад, ч. 1 ст. 53 кк пов’язує призначення штрафу лише з випадками, встановленими в особл ч кк; водночас в заг ч кк передбачені принаймні 2 випадки, коли може призначатися штраф і тоді, коли він не передб у особл ч кк. ( див ст 69 ч. 3 ст. 57 кк ) . В загальній ч. кк – ч. 1 ст. 59 та ч. 2 цієї ст. – передбачено, що конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини. А в особливій ч. кк в кількох випадках така конфіскація встановлюється за зл, які вочевидь не завжди є корисливими. Див. ст. 257, ч. 3 ст. 289, ч. 2, 3 ст. 307.

В. Положення ст. 56-61 кк з однієї сторони і зміст санкцій багатьох статей особл ч кк створюють ситуацію, коли практично жодне з покарань, передбачених у санкції, до окремих категорій осіб застосовано бути не може; наприклад, якщо хуліганство без обтяжуючих обст вчинив 15-р підліток, до нього за певних умов не може бути застосоване жодне з покарань, передбачених ч.1 ст.296 кк. Зазначена ситуація призводить до того, що пленум всу змушений орієнтувати суди на звільнення такої особи від покарання з підстав, не передбачених чинним кк, або звільнення такої особи від кр відповідальності чи навіть постановлення виправдувального вироку. ( фактично це роз’яснення суперечить і окремим положенням кк, і окремим положенням кпк у. )

Правозастосовчі проблеми застосування покарання як основного кр-пр заходу також пов’язані як правило з несистемністю вирішення відповідних питань на нормативному рівні; однак вирішуючи ці проблеми, суди в багатьох випадках створюють по суті конкретні ( а всу – в своїх постановах – і нормативні) орієнтири, які інколи – ґрунтуються на суперечливих положеннях кк, а інколи виступають фактично самостійними ( не правовими ) підставами вирішення конкретних справ; прикладами таких орієнтирів можуть бути підхід всу до призначення остаточного покарання до сукупності злочинів і сукупності вироків у найбільш складному варіанті їх поєднання, поширення окремих підходів ст. 72 кк на ситуації прямо нею не передбачені; досить актуальною правозастосовчою проблемою є визначення правозастосовчих орієнтирів у зв’язку із змінами і доповненнями внесеними до розділу 11 заг ч кк з-ом від 15 кв 2008 р ( «Щодо гуманізації кр відповідальності» ); перед судами постає питання зокрема про мінімальні межі покарання особи, яка засуджується до готування до злочину; потребують вирішення також питання про особливості застосування ст. 69 ‘1 – розділом 15 заг ч кк, відповідні обмеження цій категорії осіб уже передбачені.

Що стосується теоретичних проблем покарання, то тут залишаються актуальними:

А. проблема співвідношення «тяжкості» основних і додаткових покарань. ( один з теоретичних підходів передбачає, що більш суворе додаткове покарання не може бути призначене разом із менш суворим основним покаранням );

Б. спірним, однак важливим і в практичному плані, є вирішення питання про те, чи можна вважати позбавлення різних прав в межах ст. 55 кк одним покаранням чи таке обмеження необхідно визнавати окремими покараннями.

В. достатньо актуальними і значущими є теоретичні підходи до побудови санкцій особл ч кк – поки що є лише окремі роботи, які стосуються окремих розділів особл ч кк – цілісної концепції, а тим більше теорії щодо побудови санкції особл ч кк в науці кр п не створено.

Заг висновок:

А. Порівняно з кк 1963 р регламентація покарання, його видів, призначення покарання, кк 2001 р. проведена більш детально і конкретно.

Б. Водночас застосування цього основного заходу кр-пр впливу пов з цілим рядом проблем, вирішення яких перш за все має бути здійснене на нормативному рівні.

В. Крім того, мають бути змінені окремі підходи до покарання на рівні правозастосовчої практики – це стосується перш за все тих випадків, коли відповідні орієнтири, що вироблені практикою, не відповідають певним положенням кк чи кпк, а інколи і прямо їм суперечать.

Г. Більш предметно і конкретно повинні досліджуватися проблеми покарання в теорії крим п. В ряді випадків такі дослідження можуть бути основою для необхідних змін кку та формуванню коректних правозастосовчих орієнтирів.