Питання №20. Співвідношен пон «вчинення злочину у співвиконавстві» та «вчинен злочин групою осіб», та «групове вчинення злочину за відсудності ознак співучасті.»

Можна виділити два підходи у науці кримінального права до співвідношення понять „груповий злочин” і „співучасть у злочині”. Сутність першого підходу полягає у тому, що груповий злочин розглядається виключно як співвиконавство. Некоректно виводити групу осіб і відповідно груповий злочин за межі інституту співучасті у злочині. Інша позиція щодо співвідношення розглядуваних понять полягає у тому, що будь-який спільний злочин, вчинений умисно двома чи більше особами, які можуть нести кримінальну відповідальність, є груповим. Інститут співучасті відноситься до всіх проявів групової злочинної діяльності. Відповідно груповий злочин не вичерпується лише співвиконавством. Такі висновки узгоджуються з поняттям співучасті, закріпленим у ст. 26 КК України, тому поняття групового злочину запропоновано вважати рівнозначним поняттю співучасті у злочині.

Прихильники категорії „груповий спосіб вчинення злочину” у кримінальному праві розрізняють групу як форму співучасті у злочині і групу як спосіб вчинення злочину, ознаку об’єктивної сторони злочину. Критичне ставлення до розуміння групового злочину як способу вчинення злочину можна пояснити тим, що недоцільно у кримінальному праві розводити поняття „співучасть” і „група осіб”, а поняття „група” наповнювати різним змістом, що зрештою може призвести до суттєвих труднощів у судовій практиці.

Для з’ясування співвідношення понять „співучасть у злочині”, „груповий злочин”, „група” можна провести аналіз обов’язкових і специфічних ознак кожної із законодавчо закріплених форм співучасті. З’ясувавши їх особливості, слід звернути увагу на недосконалість закріпленого у ст. 28 КК поняття групи осіб у частині вказівки на виконавців. Точка зору, згідно з якою при вчиненні злочину групою осіб без попередньої змови можливий розподіл ролей, підтримується як окремими науковцями, так і практичними працівниками (50,0% респондентів).

Питання №21. Відповід принцип і нормам європейського права підстав і порядку звільнення від кримін відповід за КК.

Звільнення від покарання та його відбування – окремий захід кр-пр впливу, який в переважній більшості випадків є альтернативним реальному застосуванню покарання.

В чинному кк основні різновиди цього заходу передбачені в розділі 12 кк, однак окремі різновиди вказані і в інших розділах.

Про зах кр-пр зміст звільнення від покарання та його відбування та окремі його різновиди – див коментар до статей 74 – 87 кк ( за 4 виданням за ред. С.С.Яценка ).

При цьому важливо розрізняти особливості кр-пр змісту окремих різновидів звільнення від покарання; звільнення від подальшого відбування покарання; заміни покарання більш м’яким; пом’якшення призначеного покарання.

Як і реальне застосування покарання, звільнення від покарання та його відбування пов’язане з рядом проблем нормативного правозастосовчого та теоретичного характеру.

Прикладом проблем нормативного характеру є колізія між кр-пр змістом звільнення від покарання та кр-проц порядком такого звільнення; принципове питання: чи повинне в цьому разі призначатися покарання? ( порівняти в цьому плані відповідні положення ст. 324, 327 кпк та ч. 4 ст. 74 та ч. 3 ст. 88 кк )

Прикладом проблем правозастосовчого характеру є проблема умовно-дострокового звільнення від відбування покарання та заміна невідбутої частини покарання більш м’яким ( ст. 81-82 кк ) особи, засудженої за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків; на законодавчому ( нормативному ) рівні це питання взагалі не вирішене, сформульований же правозастосовчий орієнтир ( див пункт 12 ппвсу від 26 кв 2002 р №2 «Про умовно-дострок звільнення від відбування покарання і заміну …» ) фактично є не лише прикладом застосування крим закону за аналогією, а і порушенням принципу гуманізму, він вирішує відповідну кр-пр ситуацію не на користь особи.

В теоретичному плані спеціального дослідження потребує положення ч. 3 ст.74 кк: підхід законодавця в цьому плані видається принаймні не гуманним і не справедливим, оскільки залишає незмінним покарання призначене за злочин в межах більш суворого змісту караності після того, як цей зміст караності значно пом’якшився.