Питання №27. Кримін кодекс України: шляхи удосконалення.

Прийняття нового КК п’ять років тому було пов’язано також з очікуванням його відповідного техніко-юридичного рівня. І, дійсно, КК 2001 р. в цьому плані безумовний крок уперед у розвитку вітчизняного кримінального законодавства. Однак, не можна не зазначити і очевидних недоліків стосовно невитриманості термінології, невиправданого виділення спеціальних норм, розбалансованості санкцій. Їх кількість становить сотні й тисячі. Мабуть, немає жодної статті КК 2001 р., яка б не викликала ті чи інші зауваження. Значною мірою ці недоліки — результат втручання народних депутатів у проект КК на завершальній стадії його проходження у Верховній Раді. Шквал пропозицій, які стосувалися ще проекту КК 2001 р., зміни та доповнення, внесені до цього кодексу за п’ять років дії однозначно не пішли на користь тому тексту, який підготувала робоча група Кабінету Міністрів України.

У зв’язку з цим виникає запитання: що ж робити далі, як повинно розвиватися кримінальне законодавство України? Очевидно, вдавати, що названих та багатьох інших проблем не існує, стверджувати, що КК 2001 р. досконалий і змін не потребує, щонайменше нещиро.

Видається, що є принаймні три шляхи вирішення питань, пов’язаних з вдосконаленням чинного КК України:

1) внесення змін та доповнень до чинного КК, вдосконалення його окремих положень;

2) прийняття нової редакції КК 2001 р.;

3) проведення нової кодифікації кримінального законодавства України.

Оптимальним із них видається другий. Адже внесення і реалізація розрізнених пропозицій щодо окремих статей Загальної та Особливої частини КК не забезпечить комплексний підхід до підвищення якості кримінального законодавства. Крім того, враховуючи, що змінювати потрібно сотні й тисячі положень, така робота виходить за межі поточної правотворчості. Нова ж кодифікація кримінального законодавства звісно необхідна, але потребує тривалої підготовки. В той же час, з внесенням багатьох змін зволікати не можна, вони обумовлені, насамперед, потребами практики, потребами суспільства.

Прийняття ж нової редакції існуючого КК, з одного боку, дасть змогу істотно його змінити, виправити недоліки, які виявилися, а з другого —забезпечити наступність кримінально-правової регламентації, не порушувати основні конструкції, до яких звикли і теоретики і практики, зберегти нумерацію статей тощо. Саме до такого шляху, як видається, схиляються і державні інституції, покликані займатися відповідною діяльністю.

20 січня 2006 р. Міністр юстиції України видав наказ про утворення міжвідомчої робочої групи щодо комплексного вдосконалення положень Кримінального кодексу України. До її складу увійшли 19 працівників Мін’юсту, правозастосовних органів, науковців. Відбулися вже три засідання цієї групи. Основні завдання, поставлені перед робочою групою, це — забезпечення гуманізації кримінального законодавства, визначення співвідношення між злочинами та іншими правопорушеннями, реалізація міжнародно-правових зобов’язань України у сфері кримінальної юстиції. Причому, акцент робиться на комплексному характері пропонованих змін і доповнень, хоча про нову редакцію КК прямо і не йдеться. Однак, в проекті концепції державної політики України у сфері кримінальної юстиції, який було доведено членам робочої групи з удосконалення кримінального законодавства, безпосередньо йдеться про потребу підготовки нової редакції КК.

Проступок — не злочин

У яких же напрямах має вдосконалюватися КК, що слід відобразити в новій його редакції?

У першу чергу слід визначити співвідношення між злочинами та адміністративними проступками, вирішити проблему, пов’язану з тим, що наше законодавство допускає арешт — фактично позбавлення волі — не за вчинення злочину. Необхідно повернутися до питання про виділення кримінального проступку як окремої категорії правопорушень. Одна з ідей зводиться до наступного:

— всі діяння, відповідальність за які передбачена КК, поділити на злочини та кримінальні проступки;

— до злочинів віднести діяння, за які передбачено позбавлення волі та які тягнуть за собою судимість. Злочини, у свою чергу, мають поділятися на чотири категорії за ступенем тяжкості;

— кримінальними проступками визнавати діяння, за які не встановлене позбавлення волі та які не тягнуть судимості. Перелік кримінальних проступків сформувати за рахунок діянь, які зараз віднесені до категорії злочинів невеликої тяжкості (але за які не передбачене позбавлення волі), ряду інших злочинів, тих адміністративних правопорушень, за які передбачене застосування арешту. В цілому до кримінальних проступків можна буде віднести понад 150 діянь, які нині визнаються злочинами;

— Особлива частина Кримінального кодексу буде поділена на дві структурні одиниці (їх можна назвати ’’книгами’’): одна присвячена злочинам, інша — кримінальним проступкам. У Загальній частині КК будуть виділені особливості, які випливають з поділу кримінально караних діянь на злочини та кримінальні проступки.

Поділ кримінально караних діянь на злочини та кримінальні проступки має бути відображений і в кримінально-процесуальному законодавстві. Зокрема, щодо кримінальних проступків доцільно застосовувати спрощену процедуру розслідування, примирну процедуру та угоди про визнання вини, віднесення їх до справ приватного обвинувачення.

Об’єкти декриміналізації

Наступний напрям розвитку кримінального законодавства стосується декриміналізації

Пропонується виключити з числа злочинів і віднести або до кримінальних проступків, або ж до адміністративних правопорушень ті діяння, за які зараз передбачена водночас і кримінальна, і адміністративна відповідальність (як вже згадувалося, таких на сьогодні є біля двох десятків).

Крім того, за ознакою відсутності (чи невеликого ступеня) суспільної небезпеки декриміналізації підлягають:

— умисні посягання, які заподіяли матеріальну шкоду в розмірі меншому, ніж встановлений розмір розрахункової одиниці (мінімальної заробітної плати), а щодо окремих категорій злочинів — кратно до розрахункової одиниці;

— необережні посягання, які завдали матеріальної шкоди у будь-якому розмірі;

— необережні посягання, які пов’язані із заподіянням легкого (можливо, також середньої тяжкості) тілесного ушкодження;

— посягання, які потягли наслідки у вигляді створення небезпеки, що стосується лише одного потерпілого.

Можна подискутувати з приводу того, чи відбудеться декриміналізація тоді, коли відповідальність буде передбачена в КК, але вже не як за злочин, а як за кримінальний проступок. Але це спір скоріше про терміни, а не про зміст рішення. Фактично — коло злочинів звузиться. Скоротиться і обсяг Особливої частини, книги ’’Злочини’’. З урахуванням інших змін вона повинна скоротитися приблизно до 180—200 статей (замість нинішніх 348).

Нарешті, КК 2001 р. слід просто-напросто ’’причесати’’ — узгодити положення Загальної та Особливої частин, назви його розділів та статей з їх змістом, усунутим полісемію, тавтологію, недоречне використання множини тощо. Добре було б за зразком більшості інших сучасних нормативно-правових актів доповнити КК розділом, у якому тлумачаться основні терміни. Мрією залишається розділ про правила кваліфікації діянь, передбачених КК.

У цілому вже сьогодні можна стверджувати, що зміни мають стосуватися більшості статей Загальної та Особливої частин КК, потребують узгодження з нормами законодавства про адміністративну відповідальність та з КПК України. І відбудеться це не так швидко: в згаданому проекті концепції йдеться про 2007-2008 роки. Щоправда, перший пакет невідкладних змін, які стосуються запровадження розрахункової одиниці та реалізації міжнародно-правових зобов’язань України, може й повинен бути внесений та реалізований значно швидше.

Отож, будемо очікувати на те, що кримінальне законодавство України врешті буде відповідати загальному стану нашого суспільства, рівню розвитку вітчизняної кримінально-правової теорії та потребам правозастосовної практики.