Питання №25. Закон інтерес: кримінал-пр визначення.

Кримінально-процесуальним кодексом, а саме ст. 2 встановлено, що завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний. З мето належного вахисту законих інтересів важливого значення набуває з’ясування змісту категорії законний інтерес.

Дослідженням даної проблеми займалися Малько А.В., Субочев В.В. Самбор М., Богословська Л.О. та інші. Проте зазначені науковці законний інтерес розглядали з загально-правового або цивільно-правового поглядів. Важливим є те, що при дослідженні, більшість вчених виходила з матеріально-правової природи закріплення законного інтересу.

Не погоджуючись з такою точкою зору, вважаємо що законний інтерес може мати і закріплення в процесуальних законах, зокрема в КПК України. Основним завданням, яке ставиться в роботі, є з’ясування суті, змісту та значення категорії законний інтерес.

Оскільки вищевказане положення закону має не меті охорону саме законного інтересу, в даному випадку під законним розуміється офіційно дозволений державою, та закріплена в нормативному акті ( в даному випадку в КПК).

На сьогоднішній день відсутнє нормативне закріплення поняття категорії законний інтерес. Поруч з тим у п. 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України ( справа про охоронюваний законом інтерес) встановлено, що «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв’язку з поняттям права, треба розуміти як прагнення до користування конкретними матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об’єктивного і прямо не опосередкований у суб’єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об’єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам [1].

В кримінально-процесуальному кодексі можна зустріти в ряді норм термін «інтерес», наприклад в ст. 20 мова йде про інтереси державної таємниці, в ст. 21 проекту КПК вказано, що правоохоронні органи зобов’язані забезпечити повноту та об’єктивність для захисту «прав та законних інтересів суспільства і держави. Про законні інтереси вказано в ст. 70 проекту КПК «законний представник залучається до участі в справі для захисту прав і законних інтересів обвинуваченого», а в ст. 273 по іншому сформульований інтерес, «в цілях захисту охоронюваних законом інтересів громадян чи держави можуть бути проведені обшук або виїмка». Не дивлячись на те, що в цих нормах, як і в більшості інших, застосовується не єдина термінологія даного поняття, вважаємо, що у всіх випадках, коли в законі вживається термін «інтерес» розуміється що він завжди законний [2, 122].

У літературі існує наукове визначення законний інтерес прагнення користуватися окремим соціальним благом і в деяких випадках звертатися за захистом до компетентних органів з метою задоволення не суперечних нормам права інтересів, які в певній мірі гарантуються державою у вигляді юридичних дозволів, відображених в об’єктивному праві, або витікаючи із загального змісту – являються унікальним юридичним феноменом, атрибутивним правовому впливу на суспільні відносини [3]. Загалом з ним можна погодитися, проте зважаючи що об’єктом даного дослідженняє законний інтерес в кримінально-процесуальному аспекті, слід внести деякі галузеві особливості.

Зважаючи на регулятивний та охоронний характер правових норм в КПК не завжди вказується що вони спрямовані на охорону законного інтересу, поруч з тим їх аналіз дає можливість дає дійти саме такого висновку. Це зокрема регламентований порядок провадження слідчих та процесуальних дій, обов’язкового залучення захисника до участі в справі, право апеляційного та касаційного оскарження тощо.

Підсумовуючи вищевикладене можна зробити наступні висновки – охоронюваний кримінально-процесуальним законом інтерес – це врегульована нормами КПК можливість мати та користуватися прямо передбаченими, або такими, що витікають з його змісту соціальні блага, що не суперечать нормам права та моралі, та можливість звертатися до відповідних державних органів з метою їх захисту.