2. Предмет конституційного права зарубіжних країн.

Основним критерієм поділу на галузі права є предмет правового регулювання. Предмет регулювання – це певна сфера суспільних відносин, врегульована галуззю права.

Предмет конституційного права визначити не просто. В різних країнах норми конституційного права регулюють неоднакове коло суспільних відносин. Найчастіше під предметом конституційного права розуміють суспільні відносини, які складають основу, головні устої суспільства та держави і безпосередньо зв’язані із реалізацією державної влади.

Отже, галузь конституційного права регулює: 1) суспільні відносини, які складають основи правового статусу людини (закріплені не всі права і обов’язки, а лише основні (конституційні); 2) суспільні відносини, що складають державно – територіальний устрій, тобто правовий статус держави, склад держави, взаємовідносини держави із її складовими частинами, правовий статус складових частин держави; 3) суспільні відносини, які складались в процесі організації і здійснення державної влади та місцевого самоврядування (сюди відносяться суспільні відносини, які виникли в процесі формування органів державної влади і місцевого самоврядування, відносини, що складаються в процесі діяльності представницьких органів законодавчої влади і місцевого самоврядування, суспільні відносини, які виникли в процесі визначення системи принципів організації і діяльності виконавчої та судової державної влади) .

Таким чином конституційне право має власний предмет регулювання.

В літературі предмету конституційного права відносять такі групи відносин(Мелещенко):

1) відносини, які складають засади народовладдя і народного суверенітету;

2) відносини, які розкривають побудову, устрій держави, як організацію влади народу для народу;

відносини, які формують політичний режим;

відносини, пов’язані із використанням символів держави;

відносини, які формують територіальну організацію держави;

3) відносини, які визначають основоположні засади функціонування держави-ви;

4) відносини, які визначають характер зв’язків між особою і державою.

3. Метод конституційного права зарубіжних країн.

Метод – це система прийомів, способів за допомогою яких норми конкретної галузі права впливають на конкретні суспільні відносини впорядковані відповідно до цілей правового регулювання.

Як і в інших галузях права, в конституційному праві застосовується методи заборони (не здійснити певні дії), зобов’язання (здійснити певні дії), а також дозволу (дозволи здійснити певні дії). Останній метод найбільш характерний для конституційного права.

Одним із основних методів конституційного права є метод імперативно-владного впливу. Він передбачає не рівність сторін, а пряме здійснення влади, так як один суб’єкт – держава – реалізує свою владу, зобов’язуючи інших суб»єктів виконувати її владні приписи.

До методів, властивих лише конституційному праву відносять:

1. метод владного впливу, який застосовується владою щодо суб»єктів політичних відносин у конституційному праві.

2. метод загального (конституційного) нормування, який є характерним для правового закріплення статусу особи (за винятком політичних прав).

3. метод конкретного регулювання (притаманний для більшості конституційно – правових відносин).

Метод конституційного права регулювання характеризується наступними рисами:

• інтегративна роль методу конституційно - правового регулювання полягає в тому, що воля народу об’єднана в єдине ціле;

• максимально високий юридичний рівень полягає в тому, що концепція будь - якої країни, регулюючи різні суспільні відносини, має найвищу юридичну силу;

• метод конституційно - правого регулювання – це метод безпосередньо конституційного нормо закріплення;

• установчий характер методу конституційного правового регулювання полягає в тому, що в суспільстві є відносини, які потребують первинного закріплення, а таке здійснюється саме конституцією. \

• універсальний характер методу конституційного правового регулювання полягає в тому, що норми конституційного права безпосередньо регулює суспільні відносини (пряма дія) чи здійснює опосередковану дію, оскільки є багато норм-принципів в конституційному праві;

• поєднання стабільності і динамізму у процесі конституційного регулювання.