11.2. Ботанічна класифікація кліматів в.П. Кеппена

Відомий російський кліматолог Володимир Петрович Кеппен (1846–1940) розробляв і вдосконалював свою класифікацію кліматів упродовж кількох десятиріч (1900, 1918, 1923, 1931 і 1936). В якості засобів класифікації використовувалися переважно найпростіші метеорологічні величини – середні місячні температури повітря і суми атмосферних опадів. З їх допомогою В.П. Кеппен визначив межі ботанічних зон і провінцій, яким поставив у відповідність певні типи кліматів, а надалі уже відновлював межі відповідних кліматів за цими метеорологічними показниками, не відступаючи від них у випадках окремих неув'язок. У своїй класифікації Кеппен майже не послуговувався середньою річною температурою, як це робили більшість його сучасників, а надавав перевагу показникам, які відображали сезонні явища природи (наявність або відсутність холодної і теплої пори року, річний хід зволоження).

Класифікуючи клімати, В.П. Кеппен розглядав п’ять основних різновидів рослинного покриву, які зустрічалися на Землі. У межах основних типів кліматів він виділив, відповідно до переважаючих метеорологічних величин (табл. 11.1), й певні підтипи кліматів та позначив їх великими і малими літерами латинської абетки. Коротка послідовність цих літер містила відомості про температуру, опади та інші найважливіші характеристики відповідного клімату. Таким чином, класифікація В.П. Кеппена поєднувала в одне ціле взаємопов’язані між собою типи кліматів і рослинного покриву.

Таблиця 11.1

Умовні позначення кліматів у класифікації В.П. Кеппена

1	2	3
A	Мегатермічний клімат – клімат тропічних дощів	a – температура найтеплішого місяця перевищує 22,2°C
	Середня місячна температура повітря в усі місяці перевищує 18°C	b – температура найтеплішого місяця нижча 22,2°C
		c – менше 4 місяців температура вища 10°C
		d – менше 4 місяців температура вище 10°C, але середня температура найхолоднішого місяця нижча ‑38°C
B	Посухостійкий (ксерофільний) сухий клімат
	BS – напівпосушливий клімат або клімат степів
	BW – посушливий клімат або клімат пустель
C	Мезотермічний клімат – помірно теплий, дощовий, без регулярного снігового покриву	f – рівномірне зволоження, опади випадають в усі місяці

Продовження таблиці 11.1

1	2	3
	Клімат лісової зони. Середня температура найхолоднішого місяця від 0°C до 18,2°C, найтеплішого – перевищує 10°C	h – жаркий посушливий, середня температура усіх місяців перевищує 0°C
D	Мікротермічний (бореальний) клімат ‒ холодний клімат лісової зони зі стійким сніговим покривом узимку	k – холодний посушливий, середня температура хоча б одного місяця нижча 0°C
	Середня температура найхолоднішого місяця нижча 0°C, найтеплішого – перевищує 10°C
E	Екістотермічний клімат – сніговий клімат полярних областей	s – посушливе літо
	Середня температура найтеплішого місяця нижча 10°C	w – посушлива зима
		m – мусонні дощі, короткий сухий сезон, дощі тропічних лісів
	ET – клімат тундри, температура найтеплішого місяця нижча 10°C, але вища 0°C	n – часті тумани
	EF – клімат вічного морозу, середня температура в усі місяці року нижча 0°C

Водночас, як зазначають автори підручника з кліматології (1989), підхід В.П. Кеппена був хоч і об’єктивним, але формальним. З одного боку, за наявності метеорологічної інформації представлена ним схема поділу кліматів могла перевірятися та уточнюватися іншими дослідниками, а з іншого боку – через недосконалість вихідних метеорологічних показників межі кліматів за Кеппеном не цілком співпадали з фактичними межами поширення рослинності.

Перші одна або дві великі літери у позначці типу клімату вказували на найбільш загальну характеристику клімату даного району. Для подальшої деталізації кліматів Кеппен запропонував 23 додаткових ознаки і відповідні індекси (в табл. 11.1 представлено тільки деякі з них). Вони характеризують сезонну суму опадів, температуру та інші метеорологічні величини. Кожний тип клімату властивий якомусь конкретному району з відповідним типом рослинного покриву, температурним режимом та іншими умовами.

Таким чином, В.П. Кеппен запропонував глибоко деталізовану систему кліматів, основними підтипами яких стали:

1) Af – клімат тропічних лісів,

2) Aw – клімат саван (клімат As суперечить річному ходу атмосферної циркуляції і практично не зустрічається),

3) BS – клімат степів,

4) BW – клімат пустель,

5) Cw – клімат помірно теплий із сухою зимою (у мусонних областях),

6) Cs – клімат помірно теплий із сухим літом (середземноморський, або клімат етезій),

7) Cf – клімат помірно теплий з рівномірним зволоженням (на високогірних плато клімати C заміняють клімати A),

8) Dw – клімат бореальний із сухою зимою (у мусонних областях),

9) Df – клімат бореальний з рівномірним зволоженням.

Для кліматів D істотно, що "a" і "b" дають клімати листяних лісів, а "c" і "d" – клімати тайги. Клімат Ds на рівнині не зустрічається, оскільки ліси не можуть за холодної зими переносити літню сухість, але зустрічаються на малих площах у горах, де влітку гаї (наприклад, горіх у районі Гісарського хребта) живуть за рахунок підживлення стоками з високогір'їв.

10) ET – клімат тундр,

11) EF – клімат вічного морозу.

Кеппен не розрізняв клімати рівнин і високогір'їв, виходячи з метеорологічних показників, тому у внутрішньотропічній зоні клімати A змінюються з висотою кліматами C, ET і EF, а в Тибеті виділяється іноді клімат EB – сухий тундроподібний. Однак слід пам'ятати, що світловий клімат, а з ним і сезонність у низьких широтах не аналогічні широтним поясам.

Деякі клімати – BS, BW, Cw, Df, Dw – властиві переважно суходолу, хоча виходять і в океан (наприклад, сухі клімати у пасатній зоні). Найбільші площі на суходолі займають Df, BS і BW.

На океані дуже великі площі займають Af, Cf, ET, Aw. У цілому для Земної кулі клімати займають такі частки її площі: Af – 23,0 %, Aw – 13,1 %, BS – 6,7 %, BW – 3,9 %, Cw – 2,5 %, Cs – 2,6 %, Cf – 22,1 %, Df – 5,8 %, Dw – 1,5 %, ET – 13,4 %, EF – 5,4 %.

Пізніше ця класифікація неодноразово доповнювалася та уточнювалася, зокрема К. Торнтвейтом у 1940-х роках, однак в її основі зберігся підхід, запропонований В.П. Кеппеном на початку XX ст.