9.2. Місцеві вітри (бора, бризи, фен, гірсько-долинні вітри)

Під місцевими вітрами розуміють вітри, характерні для певних географічних районів. Такими є, наприклад, бризи, бора, фени, гірсько-долинні вітри і деякі інші. Вони можуть бути проявом місцевих циркуляцій повітря або локальних змін течій загальної циркуляції атмосфери під впливом орографії.

Бризи виникають на узбережжі морів, великих озер і навіть у долинах великих рік. Для них характерна періодична добова зміна напрямку: удень вони дмуть з водної поверхні на суходіл, уночі – із суходолу на воду. Така періодична зміна пояснюється нерівномірністю нагрівання суходолу і води упродовж доби. Удень повітря над суходолом прогрівається сильніше, тому тут створюється зона зниженого тиску, в яку постійно вторгається холодніше морське повітря. Уночі у зв’язку з тим, що суходіл охолоджується швидше за водну поверхню, напрямок циркуляції повітря змінюється на протилежний.

Бризи охоплюють приземний шар потужністю у декілька сотень метрів. Від берегової лінії бризи поширюються у глибину суходолу або моря, озера на десятки кілометрів. Морські бризи впливають на погоду у прибережній смузі, зумовлюють зниження температури і підвищення відносної вологості.

Гірсько-долинні вітри мають місце у горах. Для них теж властива добова періодичність: удень вітри дмуть з більш затінених і холодних долин угору на обігріті сонцем схили. Уночі охолоджене гірське повітря опускається по схилах униз у долини, у сторону рівнин. Вони формуються в горах при малохмарній погоді. Такі місцеві циркуляції повітря характерні, зокрема, для Карпат, Альп, Кавказу, інших гірських систем.

Фен – сухий теплий поривчастий вітер, що дме з гір. Цей вітер може виникнути у будь-якій гірській системі, якщо на шляху повітряної течії загальної циркуляції опиняється хребет достатньої висоти. Повітряний потік у такому випадку піднімається по гірських схилах угору і, попадаючи в умови усе нижчого тиску, охолоджується. На певній висоті повітря охолоджується настільки, що починається конденсація водяної пари, утворюються хмари, а потім й опади. Вологе повітря при піднятті угору охолоджується приблизно на півградуса на кожні 100 м висоти. Переваливши через гірський хребет, тепер уже сухе повітря при опусканні вниз адіабатично нагрівається пересічно на 1°C на кожні 100 м. Отже, повітря при опусканні нагрівається майже удвічі швидше, ніж воно охолоджувалося на схилах при підніманні угору. Це і є причиною того, що з гір дме значно тепліший сухий вітер. Фени утворюються упродовж усього року, але особливо часто взимку і навесні. Вони спостерігаються в Альпах, Піренеях, Скелястих горах, на Кавказі.

Утворення фенів впливає на водний режим річок, зумовлює швидке танення снігу, спонукає до масового сходу снігових лавин. За рахунок швидкого підвищення температури повітря і найбільш раннього сходу снігу подовжується тривалість вегетаційного періоду.

Бора – дуже сильний і холодний вітер, який найчастіше дме з низьких гірських хребтів у сторону теплішого моря. Відомою є Новоросійська бора. Виникненню тут ураганної сили вітрів сприяє розташування невисоких гірських хребтів – відрогів Кавказького хребта – на шляху холодних повітряних мас, які йдуть з півночі через Кубанську низовину до Чорного моря. Холодне повітря нагромаджується у передгір’ях, унаслідок чого атмосферний тиск тут зростає. А по другу сторону хребта, на морі, тиск залишається низьким. Тепле розріджене повітря піднімається над морем, виникає сильна течія, яка "засмоктує" повітря з материка. Поступово потік холодного повітря долає невисокий Мархотський перевал (430 м) і вітер ураганної сили вривається на спустілі вулиці й причали порту. У бухті здіймаються гігантські хвилі. Траплялося, що Новоросійська бора скидала з рейок навантажені вагони, рвала шварти, якими кораблі кріпляться до пірса, й викидала їх на берег. У грудні 1899 р. бора засипала місто снігом, а будинки і пароплави вкрилися кригою до двох метрів завтовшки. Деякі кораблі, не витримавши такого крижаного тягаря, затонули, інші були викинуті бурею на берег.

Менш відомою, але сильнішою є бора на островах Нової Землі. Найчастіше бора тут проявляється взимку. Швидкість вітру досягає 30–40 м/с, швидкість окремих поривів до 60 м/с.

Велику схожість з борою має сильний вітер на Байкалі, що називається сармою. Подібні вітри у Закавказзі, як і в Південно-Східній Франції, називаються містраллю.

Місцеві вітри характерні для багатьох регіонів планети. Так, в Андах існує сильний перевальний вітер хунта, а в Аргентині – холодний памперо. У Середній Азії дме по декілька днів підряд пекучий з пилом і піском вітер афганець. На Іранському нагір'ї відомий вітер ста двадцяти днів. Він починає дути наприкінці травня – на початку червня з північного заходу і дме день у день, стихаючи лише на ніч. Над аравійськими й афганськими пустелями нерідко проноситься самум – сухий вітер з піском і пилом. Дме він усього 15–20 хв., але температура при цьому сягає 55…60°C.

Смерч (торнадо) – лійкоподібна вихрова хмара, яка опускається до землі від нижньої основи хмари. Колір її змінюється від сірого до чорного. Майже у 80 % торнадо на території США швидкість вітру досягається 65–120 км/год і тільки в 1 % – 320 км/год і вище. При наближенні торнадо чутно шум, подібний до шуму товарного потягу. Смерчі належать до найбільш небезпечних штормових явищ. Середня довжина проходження смерчу досить коротка (близько 25 км), а смуга захоплення невелика (ширина менше 400 м). Торнадо зароджуються на висоті до 1 000 м на поверхнею землі. Деякі з них так і не досягають землі, інші до неї тільки наближаються. Виникнення смерчів, як правило, пов’язане з грозовими явищами. Може утворюватися декілька смерчів одночасно. Перший буде найсильнішим, інші – слабші.

Умови формування смерчу у повітряних масах:

• різкий перепад температур;

• різкий перепад вологості;

• різкий перепад густини повітря;

• різка зміна повітряних течій.

Холодне і сухе повітря із заходу або з північного заходу насувається на тепле і вологе повітря, яке перебуває біля поверхні землі. Це супроводжується виникненням сильного вітру у вузькій перехідній зоні, де відбуваються складні перетворення енергії, які спричиняють утворення вихору. Найбільше торнадо виникає у центральних районах США, хоча виникнення їх відмічають по всій Земній кулі.