Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
17_Підручник.ЗорянаМацюк.Укр.мовапроф.спілкуван....docx
Скачиваний:
13
Добавлен:
19.12.2018
Размер:
604.77 Кб
Скачать
  1. 6. Релігійний, або конфесійний:

  2. а) стиль проповіді;

  3. б) стиль богослужбових книг, відправи;

  4. в) стиль богословської літератури.

  5. Виділяють також епістолярний стиль, ораторський стиль, однак диференційні ознаки цих стилів перекриваються ознаками більш узагальнених структурно-функціональних стилів (офіційно-ділового, публіцистичного, розмовного)'.

  6. Поняття ділова українська мова співвідносять здебільшого з дво­ма функціональними різновидами літературної мови - науковим та офіційно-діловим стилями1.

  7. Науковий стиль сучасної української літературної мови почав роз­виватися з середини XIX ст. (не беремо до уваги старої української мови, основні традиції якої в науковому стилі втратилися в середині XVIII ст.), коли журнал „Основа" почав друкувати науково-популярні статті.

  8. У лексиці української наукової літератури кінця XIX - початку XX ст. вже помітно представлена загальнонаукова термінологія, напр.: аргу­мент, аспект, аксіома, гіпотеза, дедукція, дефініція, експеримент, ече-мент, класифікація, принцип, система, теорія, форма, формула та ін.

  9. Закінчення процесу формування наукового стилю української мови в усіх його жанрових різновидах припадає на XX ст

  10. Сфера вживання. Науковий стиль можна розглядати як функціо­нальний різновид мови, вживання якого обмежується сферами науки, техніки та освіти.

  11. Призначення. Мета наукового мовлення - повідомлення про ре­зультати наукових досліджень, доведення теорій, обґрунтування гіпо­тез, класифікацій, роз'яснення явищ, систематизація знань.

  12. Жанри реалізації наукового стилю - монографія, наукова стаття, відгук, рецензія, анотація, лекція, доповідь на наукові теми, виступи на наукових конференціях, наукові дискусії тощо.

  13. Загальні позамовні ознаки.

  14. Основними загальним екстралінгвістичними ознаками наукового стилю є:

  15. - чітка визначеність предмета думки і принципово об'єктивне до нього ставлення (предметність та об'єктивність). Об'єктивність випливає із суспільної функції наукового мовлення: вона містить у собі ті елементи знання, які характеризують явища та факти об'єктивної дійсності. Суб'єкт дії залишається невизначеним, оскільки вказівка на нього в такому разі не є обов'язкова. Виклад ве­деться від третьої особи, основна увага зосереджена на предметові наукового опису, змісті, логічній послідовності.

  16. - смислова точність, ясність - це ознаки, які характеризують різні етапи породження і сприйняття тексту, одна з головних умов за­безпечення наукової та практичної значущості інформації. Суть її по­лягає у правильному і недвозначному поясненні фактів і явищ об'єк­тивної дійсності та взаємодії між ними.

  17. Точність - це характеристика процесу й результату творення текс­ту, аясність - процесу його сприймання. Наукова мова - це та ділянка словесної роботи, на якій найгостріше відчувається все, що стосуєть­ся точності вислову.

  18. Однак активно діє в науковій мові й інша тенденція - бажання бути доступним навіть для читачів, які не мають спеціальних знань, прагнення авторів до ясності викладу. Цим зумовлена заміна інтер­національних термінів з неясною етимологією словами національ­ної мови з прозорою етимологією. Цей факт підтримує існування в науковій мові дублетності, тобто існування інтернаціональних та національних термінів, як явища, в принципі, небажаного в науково­му стилі, напр.: квантитативний — кількісний, дистрибутивність — розподільність, імпліцитний — прихований, транзитивність — пере­хідність тощо. Іноді доступ­ність і дохідливість називають простотою

  19. - лаконічність, стислість наукової мови означає вміння уника­ти непотрібних повторів, надмірної деталізації. Канцелярського відтінку, на­приклад, надають науковому текстові віддієслівні іменники, часто каль­ковані з російської мови. їх краще замінити дієсловами, напр.: для опису - щоб описати, для доведення — щоб довести, для пояснення — щоб пояснити, при визначенні - визначаючи. У сучасних наукових текстах перевагу надають іменниковим конструкціям, які, хоч і не виходять за межі синтаксичних норм української мови, є все-таки результатом на­слідування традицій російської мови. Надмірно вживати абстрактні іменники означає ускладнити текст.

  20. Іменниковим конструкціям слід віддавати перевагу лише тоді, коли без них неможливо обійтися.

  21. - Відсутність образності, емоційності.

  22. Звичайно експресивність наукового стилю насамперед виявляєть­ся на лексичному рівні, шляхом добору емоційно забарвленої лекси­ки, напр.: ворожа теорія; величезні (колосальні) успіхи, здобутки. Одним із джерел проникнення емоційності, експресивності є цитування з художніх творів, а також індивідуальність мови науковця.

  23. Основними власне мовними особливостями наукового стилю є:

  • строга унормованість (відповідність нормам літературної мови);

  • широке використання абстрактної лексики;

  • безособовість;

  • монологічний характер викладу, зумовлений змістом;

  • завершеність та повнота висловлювання;

  • тісний зв'язок між частинами висловлювання, логічна послідов­ність;

  • використання лаконічних, але високоінформативних атрибутив­но-іменних словосполучень;

  • використання умовних знаків та символів;

  • первинність писемної форми;

  • відсутність підтексту та ін.

  1. Внаслідок різнорідності галузей науки та освіти науковий стиль поділяється на такі підстилі:

  2. власне науковий (науково-технічний та науково-гуманітарний). Він пов'язаний з такими жанрами, як монографія, рецензія, наукова стаття, наукова доповідь, курсова, дипломна, магістерська робота, ре­ферат, тези тощо.

  3. науково-популярний - застосовують для дохідливого, доступ­ного викладу інформації про наслідки складних наукових досліджень для нефахівців. Реалізується в статтях науково-популярних часописів, книжках, призначених для широкого кола читачів.

  4. науково-навчальний - це мова навчання в усіх типах закладів освіти та мережі просвітницьких установ, товариств. Реалізується в підручниках, посібниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного та образного викладу наукової інформації. Не виключає використання образних засобів мови, елементів емоційності.

  5. Офіційно-діловий стиль сучасної української літературної мови безпосередньо пов'язаний зі становленням і розвитком української ділової мови - засобу взаємовідносин державних, партійних, громад­ських органів, підприємств, установ, організацій, а також справочинст-ва й документації.

  6. Сфера вживання. Офіційно-діловий стиль слугує для спілкування в державно-політичному, громадському, економічному житті, законо­давстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.

  7. Призначення - регулювати офіційні ділові відносини в зазначе­них вище сферах та обслуговувати громадянські потреби людей.

  8. Жанри офіційно-ділового стилю. Офіційно-діловий стиль вжива­ють у текстах указів, законів, наказів, розпоряджень, звітів, діловому листуванні, а також під час виступів на зборах, ділових нарадах, прес-конференціях, у бесіді з діловими партнерами чи в розмові керівника з підлеглим.

  9. Загальні позамовні ознаки офіційно-ділового стилю. Основни­ми загальними екстралінгвістичними ознаками офіційно-ділового стилю в плані змісту є:

  • офіційний характер - характер і зміст інформаційних зв'язків між учасниками ділового спілкування (установами, організаціями, за­кладами, підприємствами, посадовими особами, працівниками) рег­ламентуються чинними правовими нормами, залежать від місця в ієрархії органів управління, компетенції, функціонального змісту їхньої діяльності.

  • адресність - специфіка ділового спілкування полягає в тому, що, незалежно від того, хто є безпосереднім відправником ділової інфор­мації і кому безпосередньо вона адресована, офіційний автор та адре­сат документа завжди відомий, здебільшого ним є організація.

  • повторність дій і ситуацій - це суттєвий чинник ділового спіл­кування.

  • тематична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а це є наслідком певної стабільності її функцій.

  • смислова точність, ясність, які поєднуються зі стислістю, лако­нічністю висловлювання, строгою послідовністю викладення фактів.

  • висока стандартизація вислову та сувора регламентація тексту (для чіткої організації текст поділяють на параграфи, пункти, підпункти).

  • документальність - кожний офіційний папір мусить мати ха­рактер документа, тобто бути об'єктивним, достовірним, зберігати ста­більні традиційні форми (наявність реквізитів та усталений порядок їх розміщення).

  1. Усі ці риси є визначальними у формуванні системи мовних засобів і прийомів їх використання у текстах офіційно-ділового стилю, а саме:

  • широке використання суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології;

  • уживання мовних штампів з перевагою багатокомпонентних мовних конструкцій, напр.: Повідомлення про одержання директив­ного листа Міністерства освіти та науки від (дата,) за №...;

  • специфічний характер фразеології - компоненти стійких фразео­логічних сполучень функціонують здебільшого в прямому значенні, напр.: ставити питання, підбивати підсумки, виступати з ініціати­вою, брати участь, доводити до відома;

  • відсутність емоційно забарвленої лексики;

  • синонімія зведена до мінімуму і не викликає двозначності;

  • наявність безособових та наказових форм дієслів із значенням по­стійної дії і відсутність особових форм як засобів індивідуалізації автора;

  • широке використання простих поширених речень, часто усклад­нених однорідними, відокремленими, вставними членами речення.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]