6. Релігійний, або конфесійний:

а) стиль проповіді;

б) стиль богослужбових книг, відправи;

в) стиль богословської літератури.

Виділяють також епістолярний стиль, ораторський стиль, однак диференційні ознаки цих стилів перекриваються ознаками більш узагальнених структурно-функціональних стилів (офіційно-ділового, публіцистичного, розмовного)'.

Поняття ділова українська мова співвідносять здебільшого з дво­ма функціональними різновидами літературної мови - науковим та офіційно-діловим стилями¹.

Науковий стиль сучасної української літературної мови почав роз­виватися з середини XIX ст. (не беремо до уваги старої української мови, основні традиції якої в науковому стилі втратилися в середині XVIII ст.), коли журнал „Основа" почав друкувати науково-популярні статті.

У лексиці української наукової літератури кінця XIX - початку XX ст. вже помітно представлена загальнонаукова термінологія, напр.: аргу­мент, аспект, аксіома, гіпотеза, дедукція, дефініція, експеримент, ече-мент, класифікація, принцип, система, теорія, форма, формула та ін.

Закінчення процесу формування наукового стилю української мови в усіх його жанрових різновидах припадає на XX ст

Сфера вживання. Науковий стиль можна розглядати як функціо­нальний різновид мови, вживання якого обмежується сферами науки, техніки та освіти.

Призначення. Мета наукового мовлення - повідомлення про ре­зультати наукових досліджень, доведення теорій, обґрунтування гіпо­тез, класифікацій, роз'яснення явищ, систематизація знань.

Жанри реалізації наукового стилю - монографія, наукова стаття, відгук, рецензія, анотація, лекція, доповідь на наукові теми, виступи на наукових конференціях, наукові дискусії тощо.

Загальні позамовні ознаки.

Основними загальним екстралінгвістичними ознаками наукового стилю є:

- чітка визначеність предмета думки і принципово об'єктивне до нього ставлення (предметність та об'єктивність). Об'єктивність випливає із суспільної функції наукового мовлення: вона містить у собі ті елементи знання, які характеризують явища та факти об'єктивної дійсності. Суб'єкт дії залишається невизначеним, оскільки вказівка на нього в такому разі не є обов'язкова. Виклад ве­деться від третьої особи, основна увага зосереджена на предметові наукового опису, змісті, логічній послідовності.

- смислова точність, ясність - це ознаки, які характеризують різні етапи породження і сприйняття тексту, одна з головних умов за­безпечення наукової та практичної значущості інформації. Суть її по­лягає у правильному і недвозначному поясненні фактів і явищ об'єк­тивної дійсності та взаємодії між ними.

Точність - це характеристика процесу й результату творення текс­ту, аясність - процесу його сприймання. Наукова мова - це та ділянка словесної роботи, на якій найгостріше відчувається все, що стосуєть­ся точності вислову.

Однак активно діє в науковій мові й інша тенденція - бажання бути доступним навіть для читачів, які не мають спеціальних знань, прагнення авторів до ясності викладу. Цим зумовлена заміна інтер­національних термінів з неясною етимологією словами національ­ної мови з прозорою етимологією. Цей факт підтримує існування в науковій мові дублетності, тобто існування інтернаціональних та національних термінів, як явища, в принципі, небажаного в науково­му стилі, напр.: квантитативний — кількісний, дистрибутивність — розподільність, імпліцитний — прихований, транзитивність — пере­хідність тощо. Іноді доступ­ність і дохідливість називають простотою

- лаконічність, стислість наукової мови означає вміння уника­ти непотрібних повторів, надмірної деталізації. Канцелярського відтінку, на­приклад, надають науковому текстові віддієслівні іменники, часто каль­ковані з російської мови. їх краще замінити дієсловами, напр.: для опису - щоб описати, для доведення — щоб довести, для пояснення — щоб пояснити, при визначенні - визначаючи. У сучасних наукових текстах перевагу надають іменниковим конструкціям, які, хоч і не виходять за межі синтаксичних норм української мови, є все-таки результатом на­слідування традицій російської мови. Надмірно вживати абстрактні іменники означає ускладнити текст.

Іменниковим конструкціям слід віддавати перевагу лише тоді, коли без них неможливо обійтися.

- Відсутність образності, емоційності.

Звичайно експресивність наукового стилю насамперед виявляєть­ся на лексичному рівні, шляхом добору емоційно забарвленої лекси­ки, напр.: ворожа теорія; величезні (колосальні) успіхи, здобутки. Одним із джерел проникнення емоційності, експресивності є цитування з художніх творів, а також індивідуальність мови науковця.

Основними власне мовними особливостями наукового стилю є:

Внаслідок різнорідності галузей науки та освіти науковий стиль поділяється на такі підстилі:

• власне науковий (науково-технічний та науково-гуманітарний). Він пов'язаний з такими жанрами, як монографія, рецензія, наукова стаття, наукова доповідь, курсова, дипломна, магістерська робота, ре­ферат, тези тощо.

• науково-популярний - застосовують для дохідливого, доступ­ного викладу інформації про наслідки складних наукових досліджень для нефахівців. Реалізується в статтях науково-популярних часописів, книжках, призначених для широкого кола читачів.

• науково-навчальний - це мова навчання в усіх типах закладів освіти та мережі просвітницьких установ, товариств. Реалізується в підручниках, посібниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного та образного викладу наукової інформації. Не виключає використання образних засобів мови, елементів емоційності.

Офіційно-діловий стиль сучасної української літературної мови безпосередньо пов'язаний зі становленням і розвитком української ділової мови - засобу взаємовідносин державних, партійних, громад­ських органів, підприємств, установ, організацій, а також справочинст-ва й документації.

Сфера вживання. Офіційно-діловий стиль слугує для спілкування в державно-політичному, громадському, економічному житті, законо­давстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.

Призначення - регулювати офіційні ділові відносини в зазначе­них вище сферах та обслуговувати громадянські потреби людей.

Жанри офіційно-ділового стилю. Офіційно-діловий стиль вжива­ють у текстах указів, законів, наказів, розпоряджень, звітів, діловому листуванні, а також під час виступів на зборах, ділових нарадах, прес-конференціях, у бесіді з діловими партнерами чи в розмові керівника з підлеглим.

Загальні позамовні ознаки офіційно-ділового стилю. Основни­ми загальними екстралінгвістичними ознаками офіційно-ділового стилю в плані змісту є:

Усі ці риси є визначальними у формуванні системи мовних засобів і прийомів їх використання у текстах офіційно-ділового стилю, а саме: