177. Основні напрями міжнародної співпраці держав у боротьбі з міжнародною злочинністю

Якщо розглядати напрями міжнародного співробітництва в боротьбі зі злочинністю як шлях розвитку, як певні тенденції в цьому розвитку, то можна виділити:

• спонукання держав і сприяння їм в укладанні договорів і угод у сфері боротьби з міжнародною злочинністю, включаючи її попередження та поводження з правопорушниками;

• вироблення міжнародних стандартів в галузі попередження злочинності, кримінального переслідування та відбування покарання за вчинення міжнародних злочинів;

• розробку рекомендацій для боротьби національних правоохоронних органів з загальнокримінальними злочинами, інформаційну та консультативну допомогу державам (з урахуванням того, що кожна держава веде цю боротьбу в рамках суверенітету, в межах своєї території і відповідно до власних соціальних та економічних умов).

Залежно від змісту міжнародного співробітництва в боротьбі зі злочинністю можна виділити такі його напрямки:

1. договірно-правову координацію зусиль держав у боротьбі зі злочинами, що зачіпають інтереси всього світового співтовариства, багатьох або кількох держав;

2. правозастосовуючу та організаційну діяльність компетентних міжнародних організацій та відповідних внутрішньодержавних органів у боротьбі з такими злочинами;

3. науково-інформаційне забезпечення цієї діяльності;

4. матеріально-технічну допомогу потребуючим державам для забезпечення ефективної боротьби зі злочинністю.

За іншим критерієм - з урахуванням характеру злочинності - такі напрямки можна класифікувати наступним чином:

• співробітництво в боротьбі з міжнародними злочинами;

• співробітництво в боротьбі з транснаціональними злочинами;

• співробітництво в боротьбі з загальнокримінальною злочинністю.

У свою чергу кожен з названих напрямів може бути структуровано в залежності від небезпеки та поширеності того чи іншого злочину. Відповідно до цього критерію можна виділити напрямки міжнародного співробітництва в боротьбі з такими злочинними діяннями:

1. міжнародним і внутрішньодержавним тероризмом;

2. захопленням заручників;

3. незаконним обігом наркотичних засобів;

4. незаконним обігом хімічних і ядерних матеріалів;

5. незаконною торгівлею зброєю і боєприпасами;

6. незаконними операціями в сфері високих технологій (насамперед комп'ютерними злочинами);

7. міжнародної і національної корупцією;

8. незаконними банківськими операціями і фальшивомонетництвом;

9. крадіжками автомобілів та їх контрабандою;

10. незаконним переміщенням людей через кордон;

11. торгівлею жінками та дітьми з метою їх сексуальної експлуатації;

12. торгівлею людьми з метою пересадки людських органів.

Пріоритет того чи іншого напрямку міжнародного співробітництва визначається міжнародним співтовариством або окремими державами, відбивається в міжнародно-правовому і внутрішньодержавному законодавстві та відповідних організаційних структурах конкретних держав з урахуванням суспільної небезпеки, характеру та поширеності розглянутих злочинів, а також інших обставин (політичної кон'юнктури, економічного стану, соціального розвитку, релігійної орієнтації, сформованих традицій і т.п.).