178. Співробітництво держав у боротьбі з організованою злочинністю і правовий аналіз Конвенції оон проти транснаціональної організованої злочинності (2000р)

13 грудня 2000 Конвенція ООН проти транснаціональної злочинності. Транснаціональна організована злочинність - злочинність, що виходить за межі однієї держави і досить добре організована.

У конвенції знайшли відображення такі широко відомі міжнародно-правові акти, як: Міланський план дій, прийнятий в 1985 р. на VII Конгресі ООН по запобіганню злочинності і поводженню з правопорушниками, Типовий договір про видачу (резолюція 45/116 Генеральної Асамблеї ООН), Типової договір про взаємну правову допомогу в галузі кримінального правосуддя (резолюція 45/117 Генеральної Асамблеї ООН), Неапольська політична декларація і Глобальний план дій проти транснаціональної організованої злочинності, прийняті на Всесвітній конференції з організованої транснаціональної злочинності в 1994 р. Конвенція зобов'язує держави-учасниці переслідувати діяльність організованих злочинних груп. При цьому під організованою злочинною групою розуміється структурно оформлена в складі трьох і більше осіб, які існують протягом певного періоду часу і діє узгоджено з метою вчинення одного або декількох серйозних злочинів або злочинів, визнаних такими відповідно до цієї Конвенції, з тим, щоб отримати, прямо чи опосередковано, фінансову або іншу матеріальну вигоду. Конвенція застосовна до таких злочинів, як участь в організованій злочинній групі, вчинення відмивання доходів від злочинів, корупція, перешкоджання здійсненню правосуддя, а також до злочинів, що носять транснаціональний характер або вчинених злочинною групою. Цінність зазначеної Конвенції полягає в тому, що вона чітко встановлює і конкретизує для кожної держави-учасниці прийняття таких законодавчих та інших заходів, які можуть знадобитися для визнання ряду діянь за які встановлена кримінальна відповідальність, встановлених у Конвенції, коли вони прямо чи опосередковано здійснюються в складі організованої злочинної групи. В якості механізму боротьби з транснаціональною злочинністю Конвенція пропонує державам прийняття:

• Законодавчих та інших заходів, спрямованих на попередження фактів відмивання доходів від злочинів (ст. 6, 7);

• Міри проти корупції та відповідальності юридичних осіб за участь останніх у серйозних злочинах, до яких причетна організована злочинність (ст. 8, 9);

• Заходів, які можуть бути необхідними для забезпечення можливості конфіскації та арешту доходів, здобутих злочинним шляхом і розпорядження конфіскованими доходами від злочинів або майном (ст. 12-14).

Видача злочинців згідно зі ст. 16 даної Конвенції проводиться відповідно до умов, передбачених внутрішнім законодавством запитуваної держави-учасниці або до договорів про видачу, включаючи, в тому числі і умови, пов'язані з вимогами про мінімальне покарання щодо видачі, і підстави, на яких запитувана держава-учасниця може відмовити у видачі. Конвенція визначає різні форми співробітництва держав з транснаціональною організованою злочинністю:

1. укладення двосторонніх або багатосторонніх угод про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі за злочини, що охоплюються цією Конвенцією, з тим щоб вони могли відбувати термін покарання на їх території (ст. 17);

2. надання один одному взаємної правової допомоги в розслідуванні, кримінальному переслідуванні та судовому розгляді справ за злочинами, що є транснаціональними за своїм характером, в тому числі, якщо потерпілі, свідки, доходи, засоби вчинення злочинів або докази знаходяться в запитуваній державі-учасниці, а також, якщо до скоєння злочину причастя організована злочинна група (ст. 18);

3. створення органів по проведенню спільних розслідувань (ст. 19);

4. здійснення кожною державою-учасницею таких спеціальних заходів розслідування, як використання контрольованих поставок, електронного та інших форм спостереження, агентурних операцій з метою ведення ефективної боротьби проти організованої злочинності та у відповідності з основними принципами міжнародного права і свого внутрішнього законодавства (ст. 20) ;

5. взаємна передача провадження з метою кримінального переслідування і відомостей про судимість (ст. 21-22);

6. прийняття належних заходів щодо забезпечення ефективного захисту свідкам і допомоги потерпілим (ст. 24-25);

7. збір, аналіз та обмін інформацією про характер організованої злочинності (ст. 28);

8. підготовка кадрів і технічна допомога правоохоронних органів держав-учасниць конвенції (ст. 29);

9. вжиття заходів для заохочення осіб, які беруть чи брали участь у наданні інформації про організовані злочинні групи, а також надавали фактичну, конкретну допомогу правоохоронним органам з метою позбавлення організованих злочинних груп їхніх доходів або ресурсів від злочинів (ст. 26);

10. тісне співробітництво між правоохоронними органами для ефективного застосування заходів боротьби зі злочинами, визначеними цією конвенцією (ст. 27).