§ 4. Основні ознаки літературної мови

Літературна мова характеризується такими найголовнішими озна­ками:

• унормованість;

• стандартність;

• наддіалектність;

• поліфункціональність;

• стилістична диференціація;

• наявність усної і писемної форм вираження.

Унормованість літературної мови передбачає наявність у ній чіт­ких, обов'язкових правил вимови звуків, наголошування, вживання слів, творення та використання граматичних форм, синтаксичних конструк­цій тощо.

В українській літературній мові виробились стабільні мовні норми, які встановлюють найтиповіше і найхарактерніше в мовному вжитку.

Мовна норма - це сукупність правил реалізації мовної системи, прийнятих на певному етапі розвитку суспільства як взірець.

Наявність норм літературної мови, однак, не заперечує паралель­ного існування мовних варіантів, тобто в межах норми можуть бути варіанти, які не порушують системних відношень мовної одиниці. Серед варіантів розрізняють:

• нейтральні, тобто які не обмежені вживанням лише в певному функціональному стилі. Наприклад, форми давального відмінка імен­ників, напр.: директорові — директору, товаришеві — товаришу; осо­бові та безособові синтаксичні звороти, напр.: робота закінчена - ро­боту закінчено тощо;

• стилістично забарвлені, тобто які співвідносні з певними сти­лями мови. Наприклад, лексичні варіанти балакати, мовити слова го­ворити чи граматичні варіанти робить, просить, які у формі інфініти­ва закінчуються на -ть, дієслів робити, просити вживають у розмов­ному чи художньому стилях, а інші відповідно в усіх стилях мови.

Види літературних мовних норм

1. Орфоепічні норми - це сукупність правил вимови голосних, приголосних звуків та звукосполучень у потоці мовленняНаприклад, у реченні

2. Акцентуаційні норми передбачають дотримання правил наго­лошування слів. Йдеться, звичайно, про виділення складу в слові та слова в реченні чи фразі. відомості -відомості, видання -видання, об'єд­нання - об 'єднання; руки -руки, братів - братів; Андрій їде до Киє­ва, або Андрій їде до Києва, або Андрій їде до Києва.

3. Орфографічні норми - це єдині загальноприйняті правила пе­редачі звукової мови на письмі, а саме: написання слів і їх частин, вживання великої літери, написання слів разом, окремо і через де­фіс, правила переносу слів із рядка в рядок. Орфограмою називають правильне написання, яке треба вибрати із низки можливих графіч­них варіантів. Наприклад, відповідно до правила „дев'ятки", що сто­сується слів іншомовного походження, пишемо літеру и, а не е в сло­вах стипендія, директор; а от написання літери е в словах типу де­кан, депутат правилом пояснити неможливо. Такі випадки написання слід запам'ятовувати.

4. Пунктуаційні норми - це система правил вживання розділо­вих знаків у реченні, тексті (кома, крапка, тире, двокрапка, крапка з комою, три крапки, дужки, лапки, знак оклику, знак питання).

5. Лексичні норми регламентують використання слів відповідно до їх лексичного значення та не допускають вживання жаргонних, ді­алектних, просторічних слів. Наприклад, не слід сплутувати значень слів адрес (письмове вітання кого-небудь з нагоди відзначення видат­ної події в його житті) та адреса (місце проживання чи перебування кого-небудь або місцезнаходження чого-небудь). Порушенням лексич­них норм є вживання слова файний у літературній мові чи слова хаба­рник у діловій мові. Замість них треба говорити гарний; людина, яка зловживає службовим становищем.

6. Словотвірні норми встановлюють закономірності утворення нових слів за наявними в мові словотвірними моделями.

7. Граматичні норми охоплюють правила творення та вживання форм слів, їх поєднання у словосполучення та речення.

близькі за значенням дієслова оволодіти та опанувати виявляють різні синтак­сичні особливості - оволодіти (ким? чим?), а опанувати (кого? що?); дієслово дякувати керує формою давального, а не родового відмінка залежного слова (вам, друзям, колективу); прийменник згідно з (із, зі) передбачає форму орудного, а не родового відмінка іменника (нака­зом, положенням, статтею).

Синтаксичні норми регламентують доцільність використання мовних засобів у конкретних стилях мови. Наприклад, нормою офіційно-ділового стилю є вживання книжних слів, канцелярської лек­сики, усталених мовних зворотів (акредитація, набувати чинності, за­свідчити підпис, доповідна записка) чи термінів з різних галузей знань для наукового стилю. Саме за нормами офіційно-ділового стилю від­повідь студента на іспитах оцінюють на відмінно, добре, задовільно, незадовільно, а не блискуча, достатня, посередня, погана відповідь.

Стандартність. При всій різноманітності мовних засобів, функціо­нально-стилістичних варіантів, літературна мова зберігає свою вну­трішню єдність і цілісність. Цю ознаку називають стандартністю.

Наддіалектність. Виникнувши на основі одного з діалектів, лі­тературна мова поступова втрачає вузькодіалектний характер і набу­ває наддіалектного, тобто вбирає в себе багато особливостей інших говорів, повсюдно поширюється, стає обов'язковою для всіх членів суспільства. Сучасна українська літературна мова сформувалася на базі середньонаддніпрянських говірок.

Поліфункціональність - одна з найважливіших ознак літератур­ної мови, яка виявляється у здатності виконувати різні функції.

Стилістична диференціація. Сучасна українська літературна мова становить складну і розгалужену систему структурно-функціональних та емоційно-експресивних стилів, які забезпечують можливість задо­вольнити мовні потреби української нації

функціональні стилі (офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній, розмовний).

Наявність усної та писемної форм вираження. Літературна мова має дві форми вираження -усну та писемну. Обидві форми викорис­товують ті самі літературні норми, але кожна з них має свою специфі­ку (табл. 1). Вона визначена насамперед призначенням: усна форма розрахована на слухача, а писемна - на читача. Форми відрізняються одна від одної і способом передавання мовлення: усна форма пов'яза­на з вимовою звуків і їх акустичним сприйняттям; писемна - з графіч­ним відображенням мовлення і читанням.