В офіційному спілкуванні особливе значення мають ті види мов­леннєвого етикету, які представляють категорію ввічливості, а саме: звертання, вітання, прощання, подяка, вибачення, прохання.

Звертання - найяскравіший і часто вживаний вид мовленнєвого етикету. Суть його полягає в тому, щоб назвати співрозмовника з ме­тою привернути його увагу, звернутись з проханням чи пропозицією.

Вітання виконує важливу функцію в комунікативному акті - з ньо­го починається спілкування, а часто ним же і обмежується як етикет­ним ритуалом. Цим пояснюється спеціалізований характер і певний автоматизм вітальних висловів.

Прощання - це слова і вислови, які говорять, коли розлучаються. Мовленнєва частина прощання простіша, ніж вітання. Переважно це співвідносні формули, що мають інколи антонімічний характер, напр.: До побачення! Прощай! Будь здоров! або функціонують як самостійні вислови чи як репліки-відповіді на власне прощальні слова, напр.: На все добре! Бувайте здорові! Щасливо!

Подяка означає висловити вдячність, бути вдячним за щось.

Вибачення означає усвідомлення своєї провину і намагання її споку­тувати за допомогою спеціальних висловів. Воно завжди супроводжується проханням вибачити, тобто виявити поблажливість, простити провину.

Прохання - спонукальна мовленнєва дія у ввічливій формі з ме­тою чогось домогтися від адресата. Мовні засоби прохання можуть використовувати як вислови привернення уваги, напр.: Будьте ласка­ві! Будь ласка! Ласкаво прошу!; формулами позитивних реплік-відпо-відей на прохання є, напр.: Прошу! Будь ласка!

Розділ з лексичні норми мови професійного спілкування

§ 1. Загальна характеристика лексики сучасної української літературної мови

Лексика - це сукупність слів будь-якої мови, а також сукупність слів певної сфери вживання (професійної, офіційно-ділової, наукової, виробничо-технічної тощо).

Слово - це граматично оформлений звук чи звуковий комплекс, за яким у процесі суспільної мовної практики закріпилося певне значення.

Основна функція слова в мові - називна.

воно - не умовне звукове позначення предмета, а мовний знак, що виникає внаслідок пізнання людиною ознак, властивостей предмета. Поняттєвість як основна ознака наукового, про­фесійного мовлення закріплюється і виражається у словах-термінах.

Здатність слова вживатися в кількох значеннях називається бага­тозначністю. Так, іменники механізм, приплив шляхом метафоризації набу­вали нового значення „сукупність заходів", „надходження чого-небудь суцільною масою", з яким вживаються в текстах професійного мов­лення без будь-якого відтінку образності чи емоційності.

Лексика сучасної україн­ської літературної мови не однорідна за походженням. Виділяють ко­рінну і запозичену лексику.

Корінна лексика - це слова, які успадкувала українська мова з індо­європейської мовної єдності, праслов'янської мови, а також створені на власному мовному ґрунті. Вона складає приблизно 90% від загаль­ної кількості слів.

Розрізняють кілька пластів корінної лексики. Ядро її становлять сло­ва, успадковані від індоєвропейського лексичного фонду (індоєвропеїзми). найчастіше у вигляді коренів, напр.: мати, брат, сестра, око, дім.

Спільнослов 'янська лексика — це слова, які виникли в період спі­льнослов'янської мовної єдності й іншим групам індоєвропейських мов невідомі. Слів, які успадкувала українська мова від праслов'янсь­кої і які вживають тепер, приблизно 2 тисячі, напр.: чоловік, свідок; губа, палець, серце; пшениця, ожина, пиво; душа, пам'ять, відвага, правда, кривда; вікно, борона; боліти, читати, молотити, киснути; розумний, короткий, кислий, жовтий. Вони належать до активного складу сучасної української мови, становлять найважливішу і найдав­нішу частину лексики.

Спільносхіднослов 'янська лексика — це слова, які виникли в пері­од виділення східнослов'янських діалектів зі спільнослов'янської мов­ної єдності. Крім східнослов'янських, іншим слов'янським мовам не відомі, напр.: батько, дядько, племінник; тулуб, щока; собака, кішка, жайворонок, снігур; гречка, смородина, молочай, хвощ, клюква; мель­ник, пивовар; зовсім, тепер, спасибі.

Власне українська лексика - це слова, які виникли на українському мовному ґрунті в період формування і розвитку української мови і ви­ражають її специфіку. Це кількісно найбагатший та найбільш різнома­нітний пласт корінної лексики, який утворюють загальновживані слова різних тематичних груп, назви страв і напоїв, одягу та взуття, рослин, явищ природи, абстрактна лексика, напр.: вареник, галушка, борщ, го­рілка, паляниця, млинець, юшка, узвар; штани, спідниця, черевик, чо­біт, кожух, сорочка, хустка, стрічка; соняшник, суниця, шовковиця; гай, хурделиця; мрія, надія, поступ, а також назви із суспільно-полі­тичної, адміністративної, технічної, наукової, педагогічної сфер, напр.: власність, громада, громадянин, галузь, держава, працівник, урядо­вець, підприємство, промисловість, кисень, питома вага, підручник, іспит, освіта.

Крім корінних слів, у лексичному складі української мови певне місце займають запозичення з інших мов (близько 10% усього її сло­вникового складу). напр.: влада, власний, ганьба, гасло, праця, чекати (з чеської), місто, хвороба, кишеня (з польської), посланник, чиновник (з російсь­кої), бадьорий, дьоготь (з білоруської), левада, огірок, м 'ята (з грець­кої), бульба, коляда (з латинської), козак, шаровари, табун, отара, гар­буз (з тюркських мов).

Більшість запозичених слів зберігають характерні фонетичні, сло­вотвірні, морфологічні ознаки. Наприклад, для запозичень із грецької мови характерні голосні [а], [е] на початку слова: афера, ера, епос; звукосполучення пс, кс у середині слова: лексика, псевдонім; суфікси -ад(а), -ид(а), -ід(а): олімпіада, панахида, піраміда та ін.

Калька - це слово або вислів, скопійовані засобами української мови з іншої мови, тобто значуща частина оригіналу буквально перекладе­на і займає в перекладі таке ж місце, як і в оригіналі. Наприклад, укра­їнське слово прамова постало з німецького Ursprache, а слова відмін­ник, співробітник виникли під впливом російських отличник, сотрудник. Розрізняють кальки лексичні, семантичні, фразеологічні.

Наприклад, поширене в українській мові неправильне вживання слів роздивляти, губити у словосполу­ченнях роздивляти закон в першому читанні, губити впевненість за­мість слів розглядати, втрачати виникло в результаті калькування російських висловів рассматривать закон в нервом чтении, терять уверенность. Невиправданим є використання таких кальок з російсь­кої мови, як добрий чоловік, рахувати своїм обов 'язком, дана пробле­ма, біля тисячі сторінок, не дивлячись ні на що, директор знаходить­ся у відпустці. Треба прагнути до використання українських слів і кон­струкцій, зокрема у цьому випадку добра людина, вважати своїм обов 'язком, ця проблема, близько тисячі сторінок, незважаючи ні на що, директор перебуває у відпустці.

Серед запозиче­них слів-термінів виділяють пласт інтернаціоналізмів - міжнарод­них слів, які вживають з тим самим значенням не менше, ніж у трьох неспоріднених мовах, і які мають греко-латинську основу. Терміни-інтернаціоналізми залишаються єдиними назвами, як правило, тоді, коли були запозичені разом із поняттям, напр.: конус, перпендикуляр, бланк, штраф, аванс.

При використанні запозиченої лексики варто керуватися такими правилами:

1. Не вживати слів, які мають українські відповідники (не в терміно­логічному значенні), напр.:

аргумент — підстава, мотив, обґрунтування, доказ авторитет — повага, пошана, вага економія — ощадливість, заощадження компенсація — відшкодування, оплата, покриття експеримент — дослід, спроба

пріоритет — перевага, першість, переважне право

реальний - дійсний, справжній, можливий для виконання

ідентичний — тотожний, рівнозначний, однаковий

інцидент — випадок, пригода, непорозуміння, неприємна подія, оказія

лаконічний — стислий, короткий, небагатослівний

симптом — ознака, риса, прояв, знак

стимул — поштовх, причина, рушійна сила, заохочення.

2. Іншомовні слова повинні бути зрозумілими для тих, хто їх слу- хає або читає, напр.:

апелювати - звертатися домінувати - переважати координувати — погоджувати лімітувати — обмежувати.