Способи наближення писемного мовлення до усного

1. Замінити довгі речення короткими.

2. Обов'язково використовувати звертання до слухачів.

3. Вживати вставні слова, які допомагають впорядкувати послідов­ність викладу думок (по-перше, по-друге, наступне), висловити влас­ну оцінку повідомлюваного (на нашу думку, як бачимо, можна сказа­ти), зберігати смислові причинно-наслідкові зв'язки (отже, таким чином, можна зробити висновок, загалом).

4. Ставити прямі та непрямі запитання (вони сприяють активізації уваги слухачів), напр.: Які форми існування літературної мови знає­мо? і одночасно давати відповіді на них: Існує дві форми реалізації літературної мови — усна та писемна.

5. Повторювати час від часу предмет думки, напр.: документи -ділові папери - вони.

6. Обов'язково робити паузи між частинами тексту, щоб дати слу­хачам можливість осмислити почуте. Бажано змінювати силу голосу, висоту тону. Темп мовлення варто обрати середній. Взяту тональність (робоча чи урочиста, піднесена чи буденна) треба зберігати протягом усього виступу.

7. Не вживати надміру слів іншомовного походження та вузько­спеціальних слів-термінів або коротко пояснити зміст використаних слів.

8. Виділити у тексті місця, які обов 'язково треба переказувати (влас­ні враження від явища, предмета, події, особи тощо), - це забезпечить якнайтісніший зоровий контакт зі слухачами.

9. Намагатися замінити віддієслівні іменники дієсловами, які роб­лять усне мовлення динамічним, пор.: Це може бути свідченням завер­шення формування першої стадії. — Це свідчить про завершення фор­мування першої стадії.

10. Дієприкметникові та дієприслівникові звороти краще замінити окремими реченнями, пор.: Починаючи вивчати проблему, спочатку опрацюйте необхідну літературу. — Коли починаєте вивчати пробле­му, краще спочатку опрацюйте потрібну літературу.

11. Зайвий раз не ускладнювати речення, пор.: Цей факт можна оцінити як нагадування. — Цей факт є нагадуванням.

12. Якомога менше вживати цифрових даних. Якщо це неможливо, то будувати речення (текст) так, щоб числівники були у формі назив­ного відмінка, пор.: Дефіцит вимірюється б мільйонами 924 тися­чами 549 гривнями. — Дефіцит становить 6 мільйонів 924 тисячі 549 гривень.

7. Розділ 1

8. Українська мова професійного спілкування в аспекті теорії стилів та культури мовлення

10. § 1. Стилі сучасної української літературної мови

11. Колек­тивно усвідомлені різновиди літературної мови, що об'єднують мовні одиниці за їх функціональним призначенням у певні структури, станов­лять систему функціональних стилів.

12. В основі функціонально-стилістичного розмежування мови лежать позамовні (екстралінгвістичні) та власне мовні чинники. Кожен із функціональних стилів становить своєрідні експресивно-смислові принципи добору, поєднання і вмотивованого вживання слів та вира­зів, синтаксичних конструкцій. Розрізняють загальні та специфічні стилістичні риси. Загальні властиві всім функціональним стилям та відповідним їм жанрам, які виділяються в межах функціонального стилю, а саме: єдність конструктивного принципу, своєрідність ком­позиційної організації матеріалу та стилістичних структур. Специфіч­ні стилістичні риси характеризують лише окремі функціональні стилі та реалізуються у властивих їм жанрах.

13. Основні параметри функціональних стилів:

• сфера вживання;

• призначення;

• жанри реалізації;

• загальні позамовні ознаки;

• власне мовні особливості;

• підстилі.

6. У сучасній українській літературній мові виділяють такі функціо­нальні стилі з властивими їм підстилями:

7. 1. Науковий:

8. а) власне науковий;

9. б) науково-навчальний;

10. в) науково-популярний.

11. 2. Офіційно-діловий: а)законодавчий;

12. б) адміністративно-канцелярський;

13. в) дипломатичний.

14. 3. Публіцистичний:

15. а) стиль засобів масової інформації;

16. б) художньо-публіцистичний;

17. в) науково-публіцистичний.

18. 4. Художній:

19. а) епічний;

20. б) ліричний;

21. в) драматичний;

22. г) комбінований.

23. 5. Розмовний:

24. а) побутовий;

25. б) світський.