2.4. Культура стародавніх слов'ян

Культура давніх слов'ян відображалася у системі найдавніших народних уявлень та вірувань, що складалися з елементів анімізму, тотемізму та фетишизму.

Анімізм полягає в ототожненні живої природи з неживою. Слов'яни вірили у наявність душі в дерев, тварин, птахів, померлих людей, тварин та природних стихій - грому, блискавки, вітру.

Тотемізм – сукупність уявлень та вірувань у надприродний зв'язок між людьми та окремими видами рослин та тварин. Кожне плем'я мало свого тотемного предка, який міг вважатися одночасно охоронцем та оберегом людей цього племені. Вважалося, що людина після смерті набуває рис свого тотема. Зв'язок цей двобічний - тотем заступається за людину, остання відплачує тотему тим, що утримується вбивати свій тотем. Давніми тотемами-тваринами були ведмідь, вовк, лисиця, коза. Тотеми-птахи – лебідь, лелека, зозуля. Тотеми-дерева – дуб, ясен, липа, явір, сосна та ін.

Фетишизм – система уявлень про надприродні властивості предметів та речей та поклоніння їм. Він ґрунтується на системі прадавніх уявлень. Люди не розмежовували світу матеріального і духовного. В їхній уяві предмет з дерева зберігав дух дерева, кістка тварини - дух тварини. Фетишизм (за Тейлором) - поклоніння предметам. Звідси він переходить в ідолопоклонство.

Вірування, якими давні люди намагалися пояснити природу, світ породили різноманітні культи, що стали для них своєрідною первісною релігією. Це культ предків, культ вогню, культ води, культ грози (поєднання води і вогню), культ землі. Були й культи орача, зерна та хліба, культ дерев, тварин та рослин (у старих деревах живе дух; здійснювалися певні обряди- поклоніння, а пізніше – оргії), культ змія (зображення змія знаходили на місці поховань, тому змій дорівнює смерті), культ небесних світил. Усі ці культи співіснували одночасно.

Усі давньослов'янські божества з'явилися на тлі існування культів і були пов'язані з ними. В різних слов’янських племенах по-різному ставилися до богів, когось шанували більше, а когось менше. Кожен визнавав тих богів, які були найбільш вигідні для його діяльності. Наприклад, воїни будуть покланятися богу війни, а не землеробства і вважатимуть за головного найбільш значимішого для них, інші боги будуть нижче. Охарактеризувати єдиний загальнослов’янський пантеон богів, як ми бачимо, практично не можливо, бо його як такого не існувало, але перерахувати і охарактеризувати богів можливо.

Із розвитком народної свідомості форма первісної релігії змінилася язичицтвом. Сучасні дослідники називають і характеризують наступних богів, шанованих у східнослов’янському світі. Першими божествами були Білобог та Чорнобог, що уособлювали світлу та темну сили. Слов’яни мали поняття про найвищу істоту, що звалась богом чи Вседержителем, і відрізняли його від бога Перуна та інших другорядних богів.

Род і Рожаниці. Род вважався Богом над Богами, творцем всесвіту. Живе на небі, посилає людям і звірам життя, дарує дощ, дає людям долю. Жіночі божества рожаниці опікуються дітонародженням і мають таємний зв’язок із зірками. Душа людини уявлялася як іскра небесного вогню – зірка, яку Бог запалює при народженні дитини і гасить, коли людина помирає.

Сварог. За Іпатіївським літописом, бог-коваль, що навчив людей хліборобства і подарував їм плуг, став покровителем шлюбу й сім’ї.

Перун – володар блискавок і грому, покровитель воїнів, оберігає дружину на війні. Грім і блискавка мають як позитивне (викликання плодотворного дощу), так і негативне значення (страх бути забитим блискавкою).

Світовид – бог Неба, небесного світила, найвищої святості. Ім’я цього Бога походить від – світло в його різноманітних значеннях: сонячне світло (день), білий світ, святий, священний. Він символізує духовну божественну сутність.

Дажбог. Сонячний Бог, має прозоре для народного розуміння ім’я: даждь – «дай» і Бог – близьке до «багатство» («Ой дай Боже» - «Ой Дажбоже»). Є богом земного достатку, що символізується врожаєм жита і пшениці.

Хорс пов’язаний з небесним вогнем узагалі.

Стрибог, як і Перун, пов’язаний зі стрільцем та його атрибутами: стрілами й луком. Його стріли летять за вітром, тому й божество уособлює силу вітру. Він є творцем музичних мелодій, адже саме «подих вітру» - дихання в найпростіші музичні інструменти (сопілки, дудки, ріжки) – створює музику.

Велес (Волос) – володар «нижнього світу», водних і земних сил, пов’язаний з померлими предками. Вважається також богом достатку, опікуном домашніх тварин, купецтва, торгівлі.

Мокоша (Макош, Мокша). Богиня пов’язана з жіночою сферою в господарстві: рукоділлям, прядінням, тканням та ін. В давніші часи вона була Богинею землеробства і родючості.

Купайло (Купала). Бог літнього сонця, а також назва свята на його честь, що ніби ділить рік на дві протилежні частини: теплу і холодну, світлу і темну, проростання рослин і збору врожаю.

Ярило. Бог весняного сонця, розквіту природи, родючості, бог любові й пристрасті, чоловічої запліднюючої сили.

Коляда. Бог зимового сонця. В народному уявленні існує також жіноча постать – богиня Коляда – не тільки як уособлення свята, але як Богиня-Мати, що народжує сина Божища-Коляду – тобто молоде зимове Сонечко.

Лада. Богиня материнства, опікунка гармонії, ладу у Всесвіті.

Основний пантеон слов'янських богів доповнювала низка божеств нижчого рангу: Лель, Леля, Діванія, Дівонія, Дана, русалії, домовики, водяники, лісовики та ін. У кожного з них люди шукали мудрості, зверталися до них за щастям, ворожили, приносили жертви. Кожне з цих божеств було покровителем певного виду діяльності, роду, сім'ї.

На основі язичницьких вірувань та релігійних уявлень формується слов'янська міфологія.До нас дійшли міфи лише фрагментарно. За тематичним циклом міфи ділять на кілька циклів: героїчні (про звитяжні вчинки героїв і контакти людей з богами, де герой постає божеством або має божественну природу), космогонічні (про створення світу), антропогонічні та антропологічні (про створення людини та її життя), тотемічні (про тотемних предків різних племен), теогонічні (про походження богів), анімістичні (про духів, що наповнюють світовий простір), календарні (про річні цикли природи та обряди, пов'язані зі змінами пір року), есхатологічні (про кінець світу і потойбіччя).

Давній праслов'янський міф – це своєрідна система уявлень про Всесвіт. Світосприйняття слов’ян було досить своєрідним. Універсальна модель світу — «світове дерево», у слов'янських версіях — Вирій, райське дерево, береза, явір, дуб. Верх — священне, небесне; середина — земне, буденне; низ — небезпечно магічне. Дерево моделює не тільки потрійну вертикальну структуру світу, але й горизонтальну його структуру (північ, південь, захід, схід, яким відповідають чотири вітри), також життя і смерть (зелене та сухе дерево).

Найбільш повно відображає релігійний світогляд наших далеких предків Збруцький ідол. Скульптура Збруцького ідола представляє собою викутий у камені чотирьохгранний стовп, завершений чотириликою головою, покритою однією шапкою. По­верхня стовпа розподілена на три горизонтальні зони, об'єднані сюжетно по всі чотири сторони стовпа, крім єдиної нижньої, де рельєфами охоплено тільки три сторони. Деякі вчені вважають, що це не бог, а космічна «азбука»: завершена, чітко розчленована космогонічна система. Верхній ярус займають богиня землі Макош із рогом достатку. Божество гармонії, краси і любові – Лада з перснем, озброєний Перун-громовержець і сонячний Даждьбог, у середньому зібралися земні люди; нижній представляє бог скотарства і підземних сил – Велес, зображений на колінах, бо втримує він вагу землі із хороводом її мешканців. Знаходиться Збруцький ідол у Краківському Національному музеї. Пам'ятка не має аналогій на наших землях. Вона належить до визначних досягнень слов'янської пластики й широко відома у європейському мистецтві. На жаль, пам'ятки скульптури слов'янських племен майже не збереглись. Відомості про їх існування містяться в літописних джерелах. Розповідається про систематичне винищення християнством давньої слов'янської скуль­птури як зразків віри язичницької (поганської). Антропоморфні скульптури ранніх слов'ян (язичницькі ідоли) були переважно атрибутами святилищ (кумирень). Вони пов'язувалися із здійсненням язичницьких обрядів. Статуї виконувались в основному із дерева, а також каменю, вапняку, пісковику тощо.

Основу духовної культури будь-якого народу становить уна народна творчість, що завжди вирізняється національною самобутністю й неповторністю. Наші предки мали широко розвинену народну творчість, фольклор: билини, казки, загадки, оповідання. Окрім сюжетів, що походять від давніх міфологічних вірувань і уявлень, є розповіді про боротьбу сил зла (що уособлюється в Змієві) з силами світла і вогню (в народних легендах Коваль або два Ковалі). Вони збереглися в народній культурі до наших днів.

Відмінною рисою фольклору є синкретизм: поетичні тексти або співають, або виголошують з певною інтонацією, мімікою, жестами в супроводі музики й танців. Народні пісні, хороводи та ігри виконувалися відповідно до певної пори року і здавна вкладалися в календарно-обрядові цикли. Такі пісні пов’язані з прадавніми анімістичними віруваннями, землеробським культом, господарською діяльністю слов’ян. Відповідно до цього їх поділяють на основні цикли – весняний, літній, осінній і зимовий. Пісні класифікують також за жанрами: веснянки та гаївки (гагілки), русальні та купальські пісні, жниварські пісні (зажинкові, обжинкові), колядки та щедрівки.

До архаїчних фольклорних форм належать також родинно-обрядові пісні, які супроводжували людину і в радості, і в горі, були невід’ємною частиною повсякденного життя родини. До родинно-обрядових належать весільні, колискові пісні, а також плачі й голосіння. Усі ці музично-поетичні зразки не записувалися, а усно передавалися від покоління до покоління, варіювалися й видозмінювалися. Традиції цих фольклорних жанрів збереглися і до наших днів.

У синкретичному обрядовому фольклорі слов’ян, у якому нерозривно поєдналися магічні ритуальні дії, слово, музика, пластика жестів і рухів, барви й простір, поступово зароджується мистецтво театру. Обрядовий театр – це передусім своєрідний цил картин, дія яких розгортається немовби за попередньо розписаним сценарієм. У родинні обряди впліталися й елементи акторської гри: діалоги, пантоміма і міміка, розподіл ролей між учасниками.

В обрядах імітувалися певні трудові процеси: засівання зерна («Просо»), поливання рослин («Грушка») тощо. У новорічному обряді «Водіння Кози» використовували спеціальний костюм – вивернутий догори хутром кожух, який завичай одягав хлопець, що виконував роль «Кози» (у деяких регіонах – «Ведмедя», «Кобили», «Вовка»). Завдяки колядкам і щедрівкам в обрядовому театрі почали використовувати маски. Ще за багато років до Різдва Христового в окремих регіонах України, зокрема на Галичині, в обрядових іграх використовували ляльок з рухомими кінцівками. У багатьох обрядах можна побачити прообрази реквізиту. Наприклад, на Масницю спаювали солом’яне опудало, навесні топили в річці уквітчане стрічками купальське гільце – марену, обжинковий сніп і новорічний солом’яний дідух були символами зібраного врожаю. Усі перелічені зовнішні ознаки театру – костюми, маски, грим, реквізит – виразно свідчать про зародки театрального мистецтва. Простором для магічних обрядових дій давніх слов’ян були ліси, гаї, поля, гори, озера, річки, ставки, печери – тобто все довкілля.