3.2. Архітектура Київської Русі

Провідна роль у мистецтві Київської Русі належала архітектурі. Русь здавна славилась рубленими дерев’яними хоромами, замками, фортецями. Із прийняттям християнства розвивається кам’яне сакральне будівництво, тобто будівництво храмів.

Першою кам’яною спорудою була церква Успіня Богородиці. Церква була прозвана Десятинною тому, що Володимир спеціальною грамотою відписав їй десяту частину великокняжих прибутків.

Типовим для Русі було хрестово-купольне планування соборів. Така композиція базувалася на християнській символіці. Відповідно до цієї системи склепіння з центральним куполом спиралися на чотири стовпи, утворюючи хрестоподібну композицію. Кутові частини покривалися також купольними склепіннями. Зі східного боку, у вівтарній частині, до храму прибудовувалися апсиди — напівкруглі виступи, покриті половиною купольного склепіння. Внутрішні стовпи ділили простір храму на нефи (міжрядні простори). Хрестово-купольне планування церков подано на рисунку.

Рис.3. 2.1. Хрестово-купольне планування церкви

Особливого значення надавалося куполу, його призначення — концентрувати духовну енергію людей і направляти в небо. Вважалося, якщо молитва окремої людини може «не дійти» до Бога, то молитва багатьох людей, сконцентрована куполом, буде обов’язково почута.

Згідно з візантійською традицією куполи покривали свинцевими, позолоченими або забарвленими в зелений колір листами. Обидва кольори — золотистий і зелений — вважалися у Візантії священними.

Древньоруські майстри удосконалили візантійський тип кладки. Стіни соборів викладалися з рядів каменю, які чергуються із плінфою (плоска цегла, близька до квадратної форми). У результаті стіни були смугастими. Пізніше таку київську кладку запозичила і Візантія.

Втіленням головних архітектурних досягнень Русі став Софійський собор у Києві, який зберігся до наших днів, але в дуже перебудованому вигляді. Він був споруджений при Ярославові Мудрому на місці його перемоги над печенігами і задуманий як символ політичної могутності Русі. Софійський собор став місцем посадження на князівський стіл і поставляння на митрополичий престол, місцем прийому іноземних послів, зустрічей князя з народом.

За назвою Софійський собор у Києві повторює константинопольський, але являє собою абсолютно оригінальну, самостійну архітектурну споруду.

У своєму первинному вигляді собор являв собою п’ятинефну хрестово-купольну будівлю з тринадцятьма куполами (символ Христа і дванадцяти апостолів). Всі п’ять нефів на сході закінчувалися апсидами, а в центральній апсиді розташовувався вівтар. Дванадцять малих куполів сходинками підіймалися до великого центрального купола. Зовні до будівлі з трьох боків примикала арочна галерея, що загалом створювало пірамідальну композицію.

Рис. 3.2.2. Реконструкція первісного вигляду Софійського собору (м.Київ)

Таким чином, спираючись на традиції дерев’яної архітектури і здобутки візантійської архітектурної школи, давньоруські майстри сформували давньоруський архітектурний стиль, основними ознаками якого стали:

1. багатокупольність храмів,

2. пірамідальність композиції,

3. оригінальна кладка,

4. шоломоподібна форма куполів.

Такі ж архітектурні особливості мають більшість храмів Київської Русі.

З Київської доби зберігся ансамбль пам’яток Х—ХІІ ст. у Чернігові — Спасо-Преображенський собор, закладений князем Мстиславом 1031 p. Цей монументальний храм був, як і Софія Київська, багато оздоблений мозаїками і фресками. Нині залишилися тільки невеликі фрагменти. Поряд стоїть Борисоглібський собор, завершений 1123 p. князем Давидом Святославовичем. Він споруджувався як усипальниця чернігівських князів. Одна з вишуканих пам’яток Київської Русі — церква П’ятниці на торгу, або П’ятницька церква. Точний час її спорудження невідомий, фахівці збігаються на думці, що її було збудовано в 90-ті роки XII ст., а найімовірніше, збудував давньоруський зодчий Петро Милонєг. Двічі П’ятницьку церкву руйнували (під час монголо-татарської навали і другої світової війни), зараз церква відбудована.

Поряд з храмовою архітектурою чільне місце посідала оборонна. Захисні споруди давали змогу витримувати тривалу облогу. Київ був оточений валами й дерев’яними стінами заввишки 16 м з чотирма кам’яними воротами, зокрема частково збережені Софійські Золоті ворота. Назву Золоті вони дістали за аналогією з головними воротами Константинополя.

Київ був одним з найважливіших за значенням містом Європи. Особливого розмаху містобудівництво, зокрема у Києві, набуло за часів Ярослава Мудрого, який майже вдесятеро збільшив площу міста порівняно з містом Володимира. Було створено єдину оборонну систему, систему планування, головним елементом якої стала вулиця, що веде від Софійських воріт до ансамблю Святої Софії. До міста зі сходу та заходу подорожні в'їжджали через Лядські та Львівські ворота, від них віялом розходилися вулиці, що збереглися й донині: Михайлівська, Маложитомирська, Софійська, Стрітенська, Рейтарська. Із внутрішнього боку укріплень уздовж валу йшли вулиці, які також збереглися: Ярославів вал, Мала Підвальна, Велика Житомирська. Композиційною домінантою Києва періоду Ярослава був Софійський собор. Він став символом державності, віри та культурним центром. Храм Софії — одна з перших кам’яних будівель; решта міста була дерев’яною. Щоправда, окремі будинки обмазувалися глиною та розфарбовувалися під кам’яну кладку.

Київ — не тільки верхнє місто. Визначна роль належала Подолу, торговельному і ремісничому району. Тут була зручна природна гавань у гирлі Почайни, біля неї базар, де торгували купці з різних країн: греки, хозари, євреї, поляки, німці, чехи та ін.

З середини ХІІ ст. велике будівництво розгортається на західноукраїнських землях. Храмові будівлі мали ознаки традиційного давньоруського стилю і європейського романського, що передбачав міцні, товсті стіни, вузькі вікна, масивний вигляд. Прикладом такої будівлі є Успенський собор у Володимирі-Волинському (1157-1160). Хоча храм пізніше перебудовувався, можна уявити його первісний вигляд. Будівля має форму тринефної базиліки з трьома апсидами на сході й двома баштами на заході.

Рис.3.2.3. Успенський собор (м. Володимир Волинський)

Розквіт архітектури західного регіону розпочинається після об’єднання у ХІІІ ст. Волинської та Галицької земель. На цей час припадає розвиток архітектури Галича (на місці давнього Галича знаходиться с. Крилос Галицького району Івано-Франківської області). За князювання Ярослава Осмомисла тут зводилися князівські палаци, численні церкви. До нашого часу збереглася церква Пантелеймона (бл.1200), згодом перебудована в костьол Станіслава. Високою майстерністю відзначається кам’яна кладка храму, а кам’яне різьблення західного порталу церкви нагадує деталі романських споруд Польщі та Чехії.

Іпатіївський літопис розповідає про храми м. Холма, заснованого Данилом Галицьким, зокрема церкву Іоанна Златоуста та Марії. Першу згадку про Львів містить Галицько-Волинський літопис 1259 р., що став новим центром Галицької землі. У цей час провідною стає оборонна забудова. Так, після пожежі Холма у 1259 р. князь Данило на місці дерев’яних укріплень ставить кам’яні вежі, дві з яких збереглися до наших днів: одна – поблизу с. Белавиного, інша – біля с. Столп’є. У плані це були чотирикутні башти з нетесаного каменю на скріплюючому розчині, вони мали по три ярусами з вікнами-бійницями, висотою стін близько 20 м і товщиною 1 м. Подібні укріплення-вежі були зведені також у Кам’янці (поблизу Бреста), Любліні, Дрогобичі, Луцьку.

Найміцнішою замковою спорудою того часу був Кременецький замок. Вперше про нього йдеться в літописі 1226 р. У 1240 р. замком безуспішно намагалися оволодіти татари, згодом на вимогу татарського хана князь Василько зруйнував стіни фортеці, пізніше фортеця відбудована литовськими і польськими феодалами, проте вона втратила своєрідність руського стилю.

В історію архітектури увійшла також Хотинська фортеця, яка зведена за часів Данила Галицького, а пізніше перебудована в ХV ст.. молдавським господарем Стефаном Великим.

Отже, архітектура Київської Русі розвивалася в контексті світової (вплив візантійської школи, романського європейського стилю); сформовано оригінальний давньоруський архітектурний стиль; найбільшого розвитку набула церковна й оборонна архітектура; архітектурні пам’ятки цього періоду визнані шедеврами світового значення.