Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
2011-навч пос ІУК-Островська Світлична Осипова....doc
Скачиваний:
38
Добавлен:
19.12.2018
Размер:
39.03 Mб
Скачать

Змістовий модуль 4. Культурні процеси за литовсько-польської і польсько-козацької доби

    1. Соціально-політична і культурна ситуація XIV — початку XVII ст. Загальна характеристика епохи Відродження

    2. Ренесансна архітектура в Україні

    3. Ренесансні тенденції в українському живописі

    4. Розвиток освіти і книгодрукування

Рекомендована література:

1. Мацюк О. Замки і фортеці Західної України. – Львів: Світ, 2005. – 192 с.

2. Овсійчук В.А. Українське мистецтво XIV – першої половини XVII ст. (Гуманістичні та визвольні ідеї). – К.: Наук. думка, 1985. – 234 с.

3. Успенське братство і його роль в українському національно-культурному відродженні. – Львів: Центр Європи, 2005. – 198 с.

4. Філософія Відродження на Україні. – К.:Наук. думка, 1990. – 246с.

4.1. Соціально-політична і культурна ситуація XIV — початку XVII ст. Загальна характеристика епохи Відродження

Роз’єднаність українських земель, відсутність єдиного політичного центру, спустошливі турецько-татарські набіги, іноземний гніт спричинили складні процеси в розвитку української культури XIV—XVI ст. З 60-х років XIV ст. значна частина українських земель перебувала під владою Литви. Перші роки під владою Литви практично не внесли кардинальних змін у суспільний устрій українських земель, вони існували як окремі князівства. Але з часом політичні обставини призводять до укладання Литвою договору з Польщею 1385 р. За умовами договору литовський король Ягайло мав одружитися з польською королевою Ядвігою; він зобов’язувався прийняти католицизм і зробити його державною релігією Литви; приєднати до Польщі литовські та українські землі. Так звана Кревська унія відкривала шлях до полонізації українських земель та експансії католицизму.

Процес полонізації поступово поглиблювався. Полонізації українських земель сприяла й своя, національна шляхта, сподіваючись отримати більше прав та привілеїв після остаточного об’єднання Польщі й Литви. Частина української шляхти почала переймати польські звичаї, побут, мову і навіть католицьке віросповідання.

Довгий час православна церква залишалася для українського населення єдиним осередком національної самобутності, духовності й культури. Великою шаною вона користувалась і в литовських князів, які до 1385 року були православними.

В українських землях поступово поширювався католицизм. У 1375 р. в Галичині засновано латинське архієпископство, котре незабаром було перетворено на латинську митрополію. До її складу ввійшли єпископства в Перемишлі, Холмі, Володимирі. Однак довгий час католицька церква існувала тут лише номінально, бо не було парафіян. Крім того, самі єпископи часто мешкали за межами своєї єпархії.

Проте католицька церква провадила активну місіонерську діяльність через різні ордени. Першим з’явився домініканський орден у XIII ст. Потім було збудовано значну кількість монастирів: у Луцьку, Барі, Бродах, Бучачі, Вінниці, Києві, Коломиї, Констянтинові, Овручі, Львові, Снятині, Ярославлі. У XIV ст. був заснований орден францисканців. У 1345 р. католики вже мали окремий вікаріат, до якого належали чернечі обителі у Львові, Снятині, Городку, Коломиї, Галичі. З XV ст. з’явився орден бернардинів, який спочатку діяв у Галичині, а пізніше й на Волині. Всі ці ордени сприяли поширенню католицизму серед українців і їх полонізації. У 1568 р. в українських землях розпочав діяльність орден єзуїтів. Орден було засновано в Парижі у 1534 р. і затверджено папою Павлом під назвою «Товариство Ісуса». Орден єзуїтів через місіонерську та педагогічну діяльність наполегливо продовжував справу полонізації та окатоличення українського населення. Ним було засновано ряд шкіл: у Перемишлі, Фастові, Острозі, Львові, Вінниці. В Україні тоді діяли 23 єзуїтські колегії. У школах, окрім освітянської справи, увага акцентувалась на пропаганді католицького віровчення.

Соціально-економічні умови, історичні обставини спричинили до підписання Берестейської церковної унії в жовтні 1596 р. Її підписанню передувало багато подій як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. Не останню роль в її підписанні відіграла частина православних ієрархів, яка ще в 1590 р. вступила у таємні переговори з польським королем Сигізмундом III і висловила бажання приєднатись до католицької церкви. А в 1595 р. прихильники унії (за підтримки королівського уряду) направили своїх посланців — єпископа Луцького Кирила Терлецького та єпископа Володимирського Іпатія Потія в Рим, де вони у присутності папи Климента VIII прийняли його зверхність від імені всього православного народу. З цього часу католицизм став активно поширюватись на теренах України.

Влучну оцінку Берестейської унії дав Іван Франко: «Укладена за мотивами далеко більш політичними і адміністративно-дисциплінарними, ніж догматично-релігійними, Брестська унія відразу внесла величезний фермент в лоно руського народу, спричинила тимчасовий запал, пожвавлення, інтелектуальний рух, жваві диспути,... та в кінцевому підсумку ослабила Русь, деморалізувала її ненавистю братів до братів, взаємним недовір’ям і нетерпимістю і була однією з причин козацьких війн, які принесли Україні «руїну», а Польщі зародок політичного занепаду».

Складна соціально-політична ситуація, що склалася в польсько-литовську добу в Україні, істотно позначилася на розвитку української культури. Загалом ці обставини не припинили культурного процесу в українських землях, лише надали йому специфічних особливостей. По-перше, українські землі відновили економічні й культурні зв’язки з західними державами, які були зруйновані в період татаро-монгольської навали. По-друге, українська культура зазнала істотного впливу ідей європейського Відродження, зокрема поширення гуманізму.

Відродження — це могутній культурний рух у межах XIV — початку XVII ст., у ході якого відбулося подолання духовної влади церкви, виникла нова культура, звернена до земних справ, прагнення людей до щасливого життя, нова філософія і наука, мистецтво.

Характерними ознаками культури Ренесансу були такі:

1. Світський, нецерковний, характер культури Відродження, що було наслідком секуляризації (звільнення від церкви) суспільного життя загалом.

2. Відродження інтересу до античної культурної спадщини.

3. Гуманістичної (людської) спрямованість культури на противагу релігійній основі в культурі середньовіччя.

4. Антропоцентризм – переміщення людини, як основної цінності, у центр світу і в центр філософії, літератури, мистецтва та науки.

Ренесанс в українській культурі хронологічно охоплює XVІ-XVII ст. Більшість дослідників вважає, що повноцінного Ренесансу в Україні не було, а можна говорити лише про ренесансні тенденції в мистецтві і громадському житті. Такий стан речей пов’язаний з 1) відсутністю власної національної держави; 2) з необхідністю зберегти православ’я як традиційну українську релігію. Специфіка українського Ренесансу полягала саме в прагненні звільнитись від польського культурного і релігійного впливу, у формуванні культури національного відродження.

Отже, українські митці не сформували цілісної ренесансної культури або стилю, але творчо переробили кращі досягнення західної Європи.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]