9. 4. Моделі олігополістичного ціноутворення

Існують осовні чотири моделі олігополістичного ціноутворення:

• ламана крива попиту;

• ціноутворення на основі таємної угоди;

• лідерство в цінах;

• ціноутворення за принципом «витрати плюс».

Із зниженням ціни усіма фірмами обсяг продажу в галузі збільшиться. У такму разі фірма матиме майже таку саму частку ринку й опуститься вниз по кривій попиту. Якщо фірма підвищить ціну, а інші цього не зроблять, вона втратить частину своїх покупців і як наслідок – частина кривої попиту фірми над початковою ціною значно еластичніша, ніж та, що розташована нижче від неї, тобто олігополіст матиме «ламану» криву попиту. Рівновага «ламаної кривої попиту» для олігополіста дуже стабільна. За її наявності він не змінюватиме ціну й обсяг виробництва внаслідок невеликих змін у витратах.

Лідерство у цінах – це така практика, коли ведуча компанія визначає свої ціни, а інші їх наслідують.

Призначення цін або частки впливу на ринку може базуватися і довгий час на існуючому стані речей, що став уже традицією. Іноді воно також розцінюється як незаконне, а в інших випадках така практика легальна.

Таким чином, на олігополістичному ринку фірми, які мають великі частки у загальній кількості товару, що випускається, здатні впливати на ціну товару, змінюючи його наявність на ринку.

Причину можливої негнучкості цін ілюструє модель ламаної кривої попиту. За припущення, що олігополісти-суперники не наслідуватимуть підвищення цін, крива попиту окремої фірми буде значно еластичнішою на ділянці, що розташована вище поточної ціни. Граничний дохід за поточної ціни різко зменшується (графічно це виглядає як розрив у лінії граничного доходу) і у фірмі зникає стимул до зміни ціни навіть тоді, коли криві витрат зміщуються. Проте, ця модель не пояснює, що визначає поточну ціну.

P

Рисунок 79: Mодель ламаної кривої попиту

D2 MC1

p

MC2

MR2

f

q

0 Q* MR1 Q

Слід зазначити, що утримання ціни олігополією на сталому рівні ефективне лише у короткостроковому періоді при збереженні постійними середніх змінних витрат. У довгостроковому періоді подібна стратегія фірми призвела б до значних утрат.

Оскільки реакцію суперників на можливу зміну цін фірмою-олігополістом важко передбачити, створити єдину модель олігополії не вдалося. Розроблено ряд моделей, що описують конкретні господарські ситуації, які показують, як при олігополії здійснюється тенденція до зменшення прибутків внаслідок конкуренції.

Найбільш класичною є модель Курно, яка застосовується для дуопольного ринку (олігополістичний ринок, на якому працює дві фірми). У цій моделі дві фірми виробляють однорідну продукцію і продають її за ціною, яка залежить від одночасного вибору обсягів продукції кожною з фірм. Кожна окрема фірма вибирає свій обсяг продукції, розглядаючи обсяг продукції свого конкурента як фіксований.

Обсяг пропозиції однієї з фірм визначається за правилом MC=MR з урахуванням передбачуваної частки попиту, яка може належати іншій фірмі.

D1(0)

Умови визначення ринкової стратегії першої фірми на дуопольному ринку

P1(0)

D1(50)

P1(50)

MC1

P1(50) D1(0)

0 Q1(50) Q(0) Q

MR1(50) MR1(0)

У моделі Стакелберга фірми визначають свої обсяги продукції не одночасно, а послідовно: після вибору однією фірмою свого обсягу виробництва її конкурент приймає рішення щодо власного обсягу виробництва. Оскільки лідер може передбачати реакцію конкурента (за допомогою реагування Курно), він має стратегічну перевагу.

D2(0)

P2(0)

D1(50)

P2(50)

MC2

P1(50) D1(0)

0 Q(50) Q2(0) Q

MR2(50) MR2(0)

Умови визначення ринкової стратегії другої фірми на дуопольному ринкy

Інша модель олігополії, модель Бертрана, пояснює поведінку фірм, які вибирають ціни, а потім визначають обсяг продажу. При виробництві однорідних товарів ціна дорівнює граничним витратам, як при досконалій конкуренції. За наявності диференційованих товарів ціни перевищують граничні витрати, проте менші за монопольні.

Аналіз Олігополістичного ринку , що проводиться у мікроекономіці, дає змогу виділити щонайменше дві загальні закономірності:

1. Олігополістичні ціни мають тенденцію бути негнучкими, або «жорсткими».

2. Якщо олігополістичні ціни все-таки змінюються, то найбільш вірогідно, що всі фірми роблять це одночасно. Олігополістична цінова поведінка передбачає наявність стимулів до погоджених дій або до таємного зговору при встановленні цін.

Виявлення цих закономірностей є результатом дослідження цінової політики олігополіста. Може бути чотири варіанта поведінки (моделі ціноутворення) олігополіста у галузі ціноутворення:

1. Ламана крива попиту

2. Лідерство в цінах

3. Таємний зговір

4. "Витрати плюс"

Рисунок 82. Варіанти поведінки олігополіста у галузі ціноутворення

Модель «ламаної» кривої попиту — це модель цінової стратегії олігополістів без змови.

Основні передумови моделі:

• кожна фірма вважає, що коли вона підніме ціну, реш­ та фірм не наслідуватимуть її і вона втратить значну частину своїх прибутків;

• коли фірма встановить нижчу ціну, інші фірми наслі­ дуватимуть її, оскільки не захочуть втрачати своєї частки на ринку.

Наслідки:

• олігополіст має «ламану» криву попиту;

• на кривій граничного доходу має місце розрив;

• крива граничних витрат проходить через розрив у кри­ вій граничного доходу.

Картель — це об'єднання фірм, які відкрито домов¬ляються про ціни та обсяг випуску продукції.

В умовах неухильного дотримання угоди картель діє як чиста монополія.

Умови створення картелю

• Встановити бар'єри на шляху входження в галузь конкурентів.

• Визначити загальний рівень випуску та монопольну ці¬ну, що максимізує прибуток.

• Встановити квоти для кожної фірми, що входить у

• Забезпечити процедуру контролю щодо встановлених квот.