- •1)Предмет, мета, структура та завдання курсу «Загальне мовознавство».
- •2)Міждисциплінарні звязки мовознавства.
- •3) Функції мови
- •4)Структура мови (моє: системний хар.Мови)
- •5) Основні і не основні одиниці мови.
- •6)Мовні рівні
- •7)Ієрархія мовних рівнів.
- •8)Парадигматичні, синтагматичні відношення
- •9)Мова і мовлення
- •10) Мова і мислення
- •11.Проблема співвідношення мови і мислення
- •12. Мова як явище, що історично розвивається.
- •13. Зовнішні і внутрішні чинники розвитку мови
- •14. Природа мовних змін
- •15. Мовні контакти
- •16. Субстрат суперстрат, адстрат.
- •17. Синхронія і діахронія
- •18. Літературна мова та її ознаки
- •19. Мова як знакова система.
- •20. Види знаків.
- •21. Природа мовного знака.
- •22. Мова і суспільство
- •23) Діалектика суспільного та індивідуального в мові
- •24. Суспільні функції мови.
- •25. Суспільний характер мовної норми.
- •26. Залежність мови від позамовних факторів
- •27. Мова, нація, держава
- •28. Мова і культура.
- •29. Мова і релігія
- •30. Методологія дослідження мови
- •31. Поняття про методологію та метод.
- •34)Біблія і проблеми сутності мови (лекція Белея).
- •35)Мовознавство в давній Індії.
- •36)Античне мовознавство
- •37)Європейське мовознавство епохи Середньовіччя та Відродження.
- •38)Граматика Пор-Рояля
- •39)Українське мовознавство князівської доби
- •40) Українське мовознавство хіv – хvіі ст.
- •41)Поява порівняльно-історичного мовознавства.
- •42)Словянська компаративістика (й. Добровський, а.Востоков)
- •43) Мовознавча концепція в. Фон Гумбольдта.
- •44)Мовознавчі погляди а. Шлейхера.
- •45)О. Потебня видатний український мовознавець.
- •46) Молодограматичний напрям у мовознавстві.
- •47) Лінгвістична концепція Яна Бодуена де куртене.
- •48)Мовознавчі здобутки і. Франка, к. Михальчука, с. Смаль-Стоцького, і. Огієнка.
- •49) «Курс загальної лінгвістики ф. Де Соссюра»
- •50)Українське Мовознавство 20—40-х років XX ст.
- •51) Мовознавство в ссср міжвоєнної доби
- •52)Копенгагенська глосематика(структуралізм)
- •53) Українське мовознавство повоєнної доби
- •54)Українські мовознавці діаспори
- •55)Розвиток мовознавства в незалежній Україні
5) Основні і не основні одиниці мови.
До основних одиниць мови належать:фонема, морфема, лексема, синтаксема. До не основних:словосполучення,морфонема, фразема. Фонема – мінімальна одиниця звукової будови мови, яка служить для розпізнання і розрізнення значеннєвих одиниць-морфем, до складу яких вона входить як найменший сегментний компонент, а через них і для розпізнання і розрізнення слів. Зазвичай виділяють:
• конститутивну функцію: фонеми є тим матеріалом, з допомогою якого творяться одиниці вищих рівнів;
• ідентифікаційну: із суцільного потоку мовлення людина розпізнає окремі звуки, а завдяки цьому й окремі слова;
• дистинктивну: фонеми розрізняють як зміст слова, так і його форму.
Фонема як певний знак, модель матеріалізується в мовленні у вигляді звуків, серед яких вирізняють головний вияв фонеми (інваріант) та її варіанти (алофони).
Виявлення фонеми в її самостійних ознаках, тобто незалежно від місця в слові, впливу сусідніх звуків, наголошеності й ненаголошеності, індивідуальних фізіологічних особливостей людини називається головним виявом фонеми.
Варіанти фонем є трьох типів:
Під позиційним варіантом розуміють вияв фонеми як звуку тільки в певній означеній позиції в слові. Позиційним варіантом є звуковий вияв фонеми /и / як [ие] або [еи] у ненаголошеній позиції.
Комбінаторним варіантом фонеми називають звук, який з'являється замість головного вияву даної фонеми внаслідок змін, що відбуваються в артикуляції під впливом звукового оточення, наприклад, комбінаторним варіантом є реалізація фонеми /т′/ у звукові [д′] під впливом наступного дзвінкого: /молод′ба/.
Факультативним варіантом фонеми називається її не обов'язковий, але можливий у літературній мові звуковий вияв. Наприклад, перед фонемою /і/ звичайна для літературної мови фонема /т′/ /ст′іл/, хоч окремі носії в деяких словах реалізують її в звукові [т] [стіл].
Фонема як функціональна одиниця матеріалізується в звуках. Однак фонема і звук — це різні величини.
Морфема- мінімальна двостороння одиниця мови, в якій за певною фонетичною формою закріплений певний зміст і яка не поділяється на простіші одиниці того самого роду. Вона виражає певне лексичнен або граматичне занчення і регулярно відтворюється із своїм значенням у мовленні. Наприклад, у слові літній виділяються три морфеми: літ-н-ій (корінь, суфікс і закінчення), які відтворюються в споріднених словах (літо-о, літ-н-ій, по-літ).
Морфеми поділяються на два основних типи — кореневі (корені, або основи), та афіксальні (афікси)
Корінь — основна значуща частина слова. Корінь є обов’язковою частиною будь-якого слова — не існує слів без кореня. Кореневі морфеми можуть утворювати слово як разом з афіксами, так і без них.
Афікс — допоміжна частина слова, що приєднується до кореня, та служить для словотвору та вираженню граматичних значень. Афікси не можуть самостійно утворювати слово, а лише з коренями. На відміну від коренів, афікси не бувають одиничними (тобто, зустрічаються в багатьох словах, а не якомусь одному).
Морфема є абстрактною одиницею мови, і тому є не знаком, а класом знаків.
Слово-основна одиниця лексики яка сприймається як звук або сукупність звуків, що має певне значення і вживається у мовленні як самостійне ціле.
Синтаксема - це мінімальна (неподільна на синтаксичні одиниці нижчого рангу) синтаксична одиниця, компонент синтаксичної структури речення. Синтаксема виступає одночасно носієм певного елементарного смислу (значення) і конструктивним компонентом більш складних побудов, наділена певним набором синтаксичних функцій. На відміну від членів речення, що визначаються на основі синтаксичних зв’язків (а отже, стосуються формально-синтаксичної структури речення), синтаксема виділяється на рівні семантико-синтаксичних відношень і позначає певні явища дійсності.
Фразема-це непредикативна двовершинна фразеологічна одиниця, що складається як мінімум з двох самостійних слів і яка в семантичному плані може мати односторонню(фразеологічні єдності), або двосторонню(фраз. Зрощення або ідіоми)смислову залежність.
Морфонема-це фонема яка чергується в морфах однієї морфеми. Термін морфонема запропонукав польський мовознавець Г. Улашин і визначив її як фонему в семасіолого-морфологічній ф-ції(е/і, веселий-весілля).
Словосполучення — група виразів, утворена за нормами мови з двох або більше повнозначних слів, пов'язаних між собою синтаксично, використовувана як лексично-семантичний матеріал номінативної (знакової) функції в реченні й поза ним. За зовн.-синтаксичними стосунками С. поділяються на сурядні (безсполучникові та сполучникові єднального, розділового й зіставнопротиставного характеру), і на підрядні С. У підрядних С. одне слово завжди головне, інші — залежні, означувані (напр., висока хата, хати села, писати листа). За головним словом С. поділяються на безприйменникові (ріг хати) й прийменникові.
За внутр.-синтаксичними стосунками С. поділяються на атрибутивні (рік жінки, третій рік), предикативні (учень читає) з предикативно-атрибутивними (хата гарна, — що від атрибутивних різняться словоладом — з прикметником нормально у постпозиції), апозиційні (місто Київ), об'єктні (читати книжку) й обставинні: просторові (дім над кручею), часові (нечуваний досі) та причинові (паленіти від сорому). За числом членів С. поділяються на прості (двочленні, напр., день і ніч) й складні (три- й багаточленні, напр., висока, почорніла від старости кам'яниця на розі вулиці).