24. Суспільні функції мови.

Про те, що мова є суспільним явищем, свідчать її функції, які виявляють її сутність, призначення, дію. Найголовніші: 1) комунікативна (засіб спілкування); 2) когнітивна (засіб мислення і пізнання) деколи до базових ще відносять емотивну(засіб вираження почуттів і емоцій) та метамову (засіб дослідження і опису мов). З основними функціями співвідносяться похідні з комунікативною – фактична(засіб встановлення контакту), конативна (засвоєння), волюнтативна (впливу), кумулятивна (зберігання досвіду); з когнітивною – репрезентативна (номінативна), з емотивною – поетична(засіб вираження і виховання прекрасеного). Можна сказати, що й досі немає єдиної усталеної думки щодо функцій мови, кожен вчений визначає різну кількість функцій мови. Р. Якобсон виділяє 6 функцій, О Леонтьєв – 4; А. Супрун – 3; Попова виділяє тільки 1 функці. – засіб спілкування, а все інше вважає властивостями мови. Причиною таких розбіжності у дуамках є широке і вузьке розуміння терміна суспільні функції мови. В основному серед базових називають дві функції – комунікативну і когнітивну, але і тут немає єдності щодо їх важливості.

25. Суспільний характер мовної норми.

Соціальна природа мовлення виявляється в тому, що мовці намагаються дотримуватися наявних у суспільстві вимог щодо вимови, слововживання. Мовна норма- це сукупність колективних реалізацій мовної системи, прийнятих суспільством на певному етапі його розвитку й усталених ним як правильні, зразкові. Мовна норма характеризується трьома властивостями: вибірковістю, стійкістю і обов’язковістю. Вибірковість виявляється в тому, що кожна мовна норма по-своєму реалізує можливості мови.(напАсть і нАпасть, новИй і нОвий)лише перший варіант правильний. Стійкість – збереження мовних традицій, обмеження хитань і варіантів. Обов’язковість полягає в тому, що все визнане суспільством вважається правильним і його повинні дотримуватися мовці. Між нормою літературної мови і не літературних варіантів є відмінності літературна мова кодифікована. Соціальність норми виявляється як у відборі і фіксації мовних явищ так і в оцінюванні мовних фактів як нормативні чи ненормативні.

Між літ. нормою і реальним вживанням мови можуть бути розходження , що залежить від багатьох суспільних і мовних чинників (рівень розвитку л-рної мови, соціальна структура суспільства, особливості мовної ситуації). Ці розходження помітні між писемною і усною мовами.

26. Залежність мови від позамовних факторів

Розвиток і стан мови значною мірою залежить від стану суспільства. На мові позначаються такі суспільні зміни: 1. мова відображає соціальні особливості організації суспільства. Стан мови залежить від економічних формацій і форми держави. У мовні практиці спостерігаються 2 тенденції інтернаціоналізм і націоналізм. 2. соціальна диференціація суспільства – це позначається на класовому використанні мови, функціонуванні професійних підмов, жаргонів, арго. 3. Демографічні зміни – збільшення чи зменшення населення, зміни в його складі, чисельності етносів, зрушення у співвідношенні між сільським і міським населенням. 4. Відмінності в рівнях економічного розвитку (державна мова складається на основі діалектів, які є найрозвиненішими в культурному і економічному аспектах). 5. явище надбудовного характеру – прийняття християнства призвело до поширення старослов’янської мови; суспільні течії і погляди; творчість письменників діячів культури та письменства6. розвиток культури суспільства (збагачення словникового складу, поширення вживання літературної мови, стилістична диференціація, розвиток перекладів) . Релігія (імена прізвиська, назви населених пунктів зявились)та науково-технічна революція (все нове має нові назви).