Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
647604_4ADC6_shpori_na_ekzamen_iz_kursu_zagalne....doc
Скачиваний:
8
Добавлен:
16.12.2018
Размер:
438.27 Кб
Скачать

16. Субстрат суперстрат, адстрат.

Тривале й інтенсивне контактування мов може призвести до асиміляції однієї з мов, тобто до її втрати, але втрачена мова не зникає безслідно. Сліди витісненої мови отримали в мовознавстві назви субстрат і суперстрат. Субстрат (термін Дж. Асколі) — мова-підоснова, елементи якої розчинилися в мові, що нашарувалася на неї; сліди мови корінних жителів у мові-переможниці чужинців; сліди витісненої місцевої мови. Наприклад, кельтський (галльський) субстрат для французької мови, фракійський субстрат для румунської мови, іберійський субстрат для іспанської мови та ін. Суперстрат (термін В. Вартбурга) — мова-надоснова, елементи якої розчинилися в мові, над якою вона нашарувалася; сліди мови чужинців у мові-переможниці корінних жителів. Так, скажімо, латинська мова стала суперстратом для мов Західної Європи, німецька для чеської, мова норманських завойовників для англійської, германська мова франків для французької, та ін. Близьким до перелічених є термін адстрат. Адстрат (термін М. Вартолі) — сукупність рис мовної системи, які з'явилися внаслідок впливу однієї мови на іншу в умовах тривалого співіснування і контактів сусідніх народів. На відміну від субстрату і суперстрату цей тип мовної взаємодії є нейтральним: при ньому не відбувається асиміляції етносу і розчинення однієї мови в іншій; це своєрідний прошарок між двома мовами. Як приклад можна навести білорусько-литовський, словенсько-італійський та інші адстрати.

17. Синхронія і діахронія

Синхронія (від грец. «одночасний») — стан мови в певний момент її розвитку; сукупність взаємопов'язаних і взаємозумовлених елементів мови, які наявні й функціонують у певний умовно виділений період. Цей термін вживається і в іншому значенні: синхронія — це вивчення мови як системи в абстрагуванні від її змін і часового чинника. Діахронія (від грец. «через» і «час») — історичний розвиток мови, а також дослідження мови у процесі її історичного розвитку. Ф. де Соссюр протиставляв синхронію як вісь одночасовості і діахронію як вісь послідовності і вважав, що це протиставлення відповідає протиставленню статики і динаміки, системності і безсистемності. На його думку, є дві абсолютно різні лінгвістики — синхронічна і діахронічна. Як зазначав Бодуен де Куртене, діахронічне вивчення мови важливе і дуже потрібне для розуміння та пояснення кожного її синхронічного зрізу. До такої ж думки дійшли представники Празької лінгвістичної школи, а також А. Сеше, Е. Косеріу та ін.

18. Літературна мова та її ознаки

Літературна мова – унормована мова сусп. спілкування, зафіксована в писемній та усній практиці. Л. м. — одна з форм над. мови, що існує поряд з іншими її формами —діалектами (територіальними, соціальними), просторіччям, мовою фольклору. Гол. ознаки Л. м. — її наддіал. характер, стабільні літ. норми в граматиці, лексиці, вимові функц.-стильова розгалуженість. Використання Л. м. в усіх сферах комунікат. практики сусп-ва (засобах масової інформації, держ. установах, у системі освіти, науки, культури, худож.-літ. творчості) забезпечує її поліфункц. характер.Л. м. зазнає свідомого впливу носіїв нац. мови, які дбають про дотримання літ. норм, розширення її функцій. Л. м. — це не лише мова писемних пам’яток, хоча становлення її відбувається саме через писемну практику — рукописні та друк, тексти. Л. м. не можна ототожнювати з мовою худож. л-ри, в якій використовуються позаліт. мовні засоби худож. зображення. Л. м. становить культурне надбання нації, виступає важливим чинником єдності нац. мовного простору. Духовний і матеріальний розвиток народу відбивається у його Л. м. Завдяки стабільності літ. норм здобутки в галузі госп., сусп.-політ., культур., худож.-естет, життя нації зберігаються у Л. м. і передаються новим поколінням. Л. м. чутлива до сусп., культур.-істор. умов розвитку сусп-ва. Поширення її залежить від стану мовної політики в державі, освіти, культур, традицій народу. Л. м. взаємодіє з ін. формами нац. мови, зазнає впливу усної розм. практики, пристосовуючи літ. норми до адекватного вираження думки й почуттів. Нова укр. літ. мова, починаючи з творів І. Котляревського, найповніше репрезентована художнім стилем, меншою мірою — публіцистичними, наук., епістолярними творами. Елементи староукр. літ. мови перейшли і в нову укр. літ. мову, яка сформувалася на середньонаддніпрянській діал. основі, але постійно вбирала в себе також виражальні засоби ін. укр. наріч. Сусп.-політ, умови, в яких перебував укр. народ, розділений між Рос. та Австро-Угор. імперіями, спричинилися до існування двох варіантів літ. мови — східноукраїнського і західноукраїнського, що характеризувалися відповідними регіон, нормами. Східноукр. мовно-літ. практика зазнавала впливу рос. мови, а західноукраїнська — польс. та нім. мов. Поліфункціональна Л. м. характеризується розгалуженою системою стильових різновидів української мови, які, взаємодіючи між собою, сприяють розвиткові мовно-виражальних засобів, шліфуванню стиліст, норм.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]